Курсовая работа: Філософське та практичне значення "Послання до Пізонів" Горація в літературному процесі
120.
То ж, як
схотів би Ахілла преславного ти
відтворити,
Хай невблаганний, палкий, невтомний і гострий він
буде,
Хай відкидає закони, все підкоряючи зброї [7, с.28].
155.
Слухали,
поки співець їм скаже: "Плещіть у
долоні!" [11]
-
Знай, ти звичай відбити кожного віку повинен,
Всю ту красу, що дарують нам роки скороминущі.
Щоб юнакові [7, с.28]
175.
Ролі
старого не дати, а хлопчику — партії мужа,
Завжди дотримують прикмет, і постаті й віку
властивих.
Дію — на сцені виводять або
розмовляють про неї [7, с.28].
185.
Перед
народом нехай дітей не вбиває Медея,
І нечестивий Атрей хай нутрощів людських не варить;
Прокну—у пташку і Кадма — у змія не слід обертати, —
Хоч і покажеш таке — не повірю тобі й одвернуся.
Дій не менше п'яти і не більше бути повинно [7, с.28].
190. В драмі, щоб знову глядач зажадав на неї дивитись;
Хай не з'являється бог, якщо вузол такої розв'язки
Не потребує; четвертий нехай не встрявав в розмову;
Місце актора і роль належну хай хор заступає,
Але нічого співати між діями він не повинен [7, с.28],
195.
Щодо
прямої мети не веде й не пов'язане
змістом.
Добрим нехай він сприяє і дружні дає їм поради,
Хай втихомирює гнаних, а тихим любов вділяє,
Скромність у їжі хай хвалить, святу справедливість
шанує
Й давні закони, і міста мирно відчинені брами [7, с.28].
200.
Хай
таємниці ховає і молить богів і благає,
Щоб до нещасних доля вернулась, а гордих минала.
[…]
...Співів трагічних Камени рід невідомий, як кажуть.
Винайшов Феспіс[12],
який на колесах вивозив театр
свій,
Де виступали, обличчя дріжджами розмалювавши.
Згодом маски Есхіл запровадив і одяг пристойний,
Сцену на полях помірних умів намостить невелику [7, с.28].
280.
Мови
високої вчив і стрункої ходи на котурнах[13].
Далі старинна
з'явилась
комедія — не без значної
Слави, та в зле обернула свободу й накликала грізну
Силу закону на себе: діє закон — і ганебно
Хор замовкає, свою шкідливу втративши чемність [7, с.28].
285.
Наші
поети нічого без досліду не залишили,
Шану ж за те здобули, що звернутії з грецької
стежки
Зважились і прославляли наші домашні події,
Їх у поважну претексту чи в тогу звичайну
вдягнувши.
Доблестю й зброєю сильний, Лаціум[14]
був би
не менше [7, с.28]
290.
Мовою
славен, коли б не боялись поети
напилком
Свій повільний труд шліфувати ретельно. Та знайте
Ви, о Помпілія кров[15],
не варта уваги поема,
Що не зазнала ні плям, ні виправлень довгими
днями [7, с.28].
3 Горацій —
теоретик римського класицизму
Перш за все виникає питання про порівняння теорії поезії в «Посланні до
Пізонів» Горація й у «Поетиці» Аристотеля. Це порівняння може бути
сформульоване з достатньою ясністю і простотою. Безсумнівно, Горацій
відрізняється від Аристотеля, по-перше, своїм дидактизмом і, по-друге, деякого
роду суб'єктивізмом. Аристотеля цікавлять форми поезії самі по собі. Горацій
же, навпаки, входить у зміст творчого процесу. Крім чистих форм, його цікавить
стан художньої свідомості. При цьому він не психолог, а дидактик-мораліст, він
наполягає і дає поради. В той час як в Аристотеля тільки натяк на повчання тим,
хто пише трагедію, Горацій присвячує цьому сотні віршів [8, с.237].
Необхідно також віддати собі повний звіт у класицизмі Горація й у його
античній специфіці.
Серед основних естетичних принципів Горація характерних для класицизму,
слід зазначити чітку єдність, простоту та злиття з цілим. Простота і єдність —
основна форма твору мистецтва. Горацій всіляко висміює різнобій у стилі. Він
представляє його у виді чудовиська з прекрасною жіночою голівкою, з кінською
шиєю, з тілом, оздобленим строкатим пір’ям, і, нарешті, з риб'ячим хвостом. Це
все рівно що дельфін у лісі чи кабан у водах, чи ніс на сторону при красивих
очах і волоссі. Все повинно бути на місцях. Хто обрав предмет під силу, у того
і мова поллється сама собою і лад її буде ясний, а вся головна сила і краса
ладу в тому, щоб у відомий момент сказати тільки те, що в цей момент і повинне бути
сказаним. Довго й переконливо Горацій радить не плутатися в подробицях і прямо
виходити до мети.
За змістом поезія ґрунтується на придбаних здорових знаннях і на
правдивому відображенні людських вдач. Горацій — шанувальник звичаю. Не те щоб
він був обов'язково за старовину чи обов'язково за нововведення. Але зате йому властиве
чисто естетичний консерватизм — дотримуватись точності і здоровому зображенню,
і естетична воля — не заважати природному розвитку життя. Бути може, один образ
з тих, які вжиті в «Поетиці», найбільш характерний для цієї сторони світосприйняття
Горація. Він говорить про те, як ліс змінює листя з плином років, обпадають
колишнє листя, як старіють і зникають слова і як, подібно юнакам, вони цвітуть
і міцніють. Справи смертних гинуть, говорить Горацій, і тим більше не вічно
живуть значення і приємність мов їх. Багато відродиться зі слів, які вже
віджили; багато, якщо зажадає звичай, загине з тих, які нині в пошані. Цей
образ прекрасно малює античний стиль загального світосприйняття і внутрішній
спокій, як би байдужність античного естетичного сприйняття. Горацій анітрошки
не проти нового. Однак він вимагає, щоб нове було витримане до кінця «таким,
яким з'являється спочатку,— вірним собі» [8, с.238]. Погодженість в усьому —
насамперед. Погодженими повинні бути слова героїв з їх особистістю і
характерами, з їх віком і соціальним положенням. Погодженість повинна тим
більше спостерігатися при зображенні традиційних типів.
Рухомий тим же настроєм, Горацій вимагає в усьому пристойності. Не можна
давати на сцені потворні й огидні дії. Це нехай краще буде розказано вісниками.
Стислість не повинна переходити в туманність, у пихате, обережність — у
боягузтво. Усі ці риси горацієвої «Поетики» — навчання про єдність, простоту і
цілісність, про здорову вірність собі і зображуваному предмету, про
пристойність, про відсутність надмірності і крайностей — малюють поки тільки ще
саме поетичний твір [9, с.120]. Та Горацій багато приділяє місця і самому
поету– художнику. Він вимагає від поета великої ретельності в роботі. «До
нігтя» треба виправляти свій вірш, змінюючи його «по десять разів» [10, с.310].
Дев'ять років нехай лежить воно під спудом, перш ніж буде опубліковане. Краще
його знищити зовсім, ніж залишати невиправленим. Усяка зайва прикраса, усяка
неясність у стилі і двозначність вираження повинні бути негайно виправлені.
Поет — втілення розумності. Теми він бере тільки посильні, волю він допускає
тільки «скромно». Горацій жорстоко висміював «вільного» поета, надаючи йому
також волю і вмерти, коли він потрапить в яму. Усякий поет пов'язаний з темою, пов'язаний
зі змістом своєї поезії, пов'язаний з правилами, і навчання його нітрохи не
менше має значення, ніж природне дарування. Горацію належить знаменитий
постулат про сполучення того й іншого [10, с. 311].
Нарешті, звідси ж випливає і ціль поетичної творчості — приносити користь
і тішити, говорити відразу і приємне і корисне для життя. Поет буде повчати недовго,
не томливо, так, щоб можна було легко сприймати і запам'ятовувати його поради.
Він буде говорити розумно і тільки про природне, відкидаючи все незвичайне,
неможливе, важко сприймане. Тоді він і навчить людей і потішить їх.
Вдумуючись в усі ці поради Горація, неважко сформулювати і їх загальну
тенденцію. Ясно, що вона полягає в навчанні про координовану роздільність і
раціональну індивідуальність стилю, як у порівнянні з усім іншим, що не є
стиль, так і всередині його самого. Усі ці наставляння про єдність, ясність,
простоту, несуперечності, так само як і навчання про удосконалення
поета,—зводяться саме до цього. Все повинно бути просто, роздільно, закінчено,
раціонально оформлено — і в поетичному твору, і в самому поеті, тобто все
повинно бути підлегле законам класицизму. Класицизм Горація, однак, не є
грецький класицизм, він яскраво відрізняється від класицизму Аристотеля. Горація
треба вважати представником саме римського, а не грецького класицизму. З
останнім у нього споріднення (як і з всією античністю) — у безпристрасному
милуванні об'єктивною даністю мистецтва. Але відразу і величезна розбіжність:
як представник елінистично-римської культури він хоче не тільки сприймати
дотиком, але і засвоювати внутрішню відчутність буття. І цей загальноантичний
лад, упорядкованість, ясну самороздільність предмету він хоче бачити в самій
свідомості художника, у внутрішньому змісті поетичного твору [11, с. 91].
Варто сказати також про зовнішню сторону послання Горація. Воно добірне і
різноманітне, як і сам Горацій взагалі. Щоб ні говорити про внутрішній зміст цього
твору, з зовні художньої точки зору воно і зараз доставляє особливого роду
тонку насолоду, почуття добірності і разом з тим деякої внутрішньої
обмеженості. Горацій — це класична добірність, де завжди мінімум вираження і
максимум виразності [12, с. 248].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5 |