Контрольная работа: Основні напрямки співробітництва НАТО із світовою спільнотою у невійськовій сфері
Співробітництво між НАТО та
країнами-партнерами у плануванні на випадок надзвичайних станів включає
проведення таких заходів, як семінари, робочі зустрічі, навчання та курси, у
яких беруть участь представники військових та цивільних структур місцевого,
регіонального та національного підпорядкування. Важливими учасниками подібних
акцій виступають інші міжнародні організації, наприклад, Представництво ООН з
координації гуманітарних справ та Управління Верховного комісара ООН у справах
біженців, Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) та Європейський
Союз, а також неурядові організації з надання гуманітарної допомоги.
Завдяки розробці Плану дій в надзвичайних
ситуаціях, наявності відповідних процедур та необхідного обладнання, а також
проведення спільного навчання і тренування, НАТО і країни-партнери змогли
ефективно координувати свої зусилля з надання допомоги у подоланні наслідків
декількох природних катастроф через посередництво Євроатлантичного центру
координації реагування на катастрофи [1].
1.4 Допомога у
ліквідації наслідків повені
У минулому столітті західні регіони України
пережили 13 значних повеней. НАТО та країни-партнери допомагали Україні долати
наслідки серйозних повеней у 1995 і 1998 та 2001 роках.
З 1997 року, в рамках Меморандуму про
взаєморозуміння щодо планування на випадок надзвичайних ситуацій та підготовки
до катастроф, було здійснено широкомасштабну програму співробітництва в цій
сфері для надання прямої практичної допомоги постраждалим районам в Україні.
Основним завданням було надання допомоги західним регіонам України, які часто
потерпають від повеней, поліпшити готовність до дій в умовах подібних стихійних
лих, а також ефективного подолання їх наслідків. Навчання, проведені в рамках
програми ПЗМ, зокрема ті, що проводились у Закарпатті у вересні 2000 року,
допомогли перевірити дієвість таких процедур подолання наслідків катастроф, а
саме: проведення повітряної розвідки, евакуації потерпілих, застосування
обладнання для очищення води. Крім того, завершений у 2001 році пілотний проект
за участю майже 40 експертів з питань подолання наслідків повеней та
надзвичайних ситуацій з 12 країн, дозволив розробити практичні рекомендації
щодо ефективного оповіщення та ліквідації наслідків повеней у басейні ріки Тиси
[1].
1.5 Допомога
біженцям
Хоча з самого початку ЄАЦКРК було
сформовано для реагування на природні та техногенні катастрофи, вперше він був
задіяний для допомоги в організації розташування біженців під час гуманітарної
кризи в Косові у 1998 році, яка викликала велике занепокоєння міжнародного
співтовариства. Наприкінці року відкритий конфлікт між сербськими військовими
та поліцейськими силами і косовськими албанцями призвів до загибелі багатьох
етнічних албанців, а майже 300 000 були змушені залишити свої домівки.
ЄАЦКРК розпочав свою активну діяльність
відразу після утворення на початку червня 1998 року, коли Управління Верховного
комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) звернулося до нього по допомогу у
транспортуванні 165 тонн терміново необхідних вантажів для біженців в Албанії.
Протягом наступних декількох місяців, в умовах посилення кризи, було
встановлено ефективну основу для плідної співпраці між Управлінням Верховного
комісара ООН у справах біженців та ЄАЦКРК. Представники ЄАЦКРК також здійснили
кілька поїздок в регіон, щоб безпосередньо ознайомитися з ситуацією. Це
створило підґрунтя для інтенсифікації та розширення участі в наданні допомоги
біженцям, особливо під час ескалації кризи навесні 1999 року після завдавання
повітряних ударів силами Альянсу та примусового вигнання сербськими силами
сотень тисяч етнічних албанців з їхніх домівок.
Центр координував обмін інформацією між
країнами Ради євроатлантичного партнерства та допомагав координувати зусилля у
відповідь на запити про допомогу. Близько 20 000 осіб отримали допомогу у
вигляді медикаментів та обладнання, взуття та одягу, наметів та
телекомунікаційного оснащення. ЄАЦКРК також сприяв наданню допомоги цьому
регіону з боку країн, що не є партнерами, зокрема, Ізраїлю, який надав повністю
укомплектований польовий шпиталь, а також Об'єднаними Арабськими Еміратами, які
допомагали у відбудові аеродрому Кукес у північно-східній Албанії.
Для доставки та розподілу допомоги були
забезпечені літаки, гелікоптери, вантажні бригади та консультації фахівців з
питань матеріально-технічного забезпечення. ЄАЦКРК також відіграв значну роль у
координуванні пріоритетних гуманітарних рейсів, організувавши взаємодію між
найбільшими організаціями з управління повітряним рухом та вироблення ними
відповідних процедур, а також призначивши спеціалістів з питань управління
повітряним рухом до Центру управління повітряним рухом при ООН.
ЄАЦКРК також брав участь у переговорах між
НАТО та іншими організаціями, під час яких він представляв інтереси і визначав
та пояснював конкретні проблеми двох країн, що найбільше постраждали внаслідок
кризи, а саме, Албанії та колишньої Югославської Республіки Македонія*. Однією
з таких проблем була потреба негайно встановити механізми, які дозволили б
провести евакуацію людей в треті країни, тобто, встановити "запобіжний
клапан" в умовах посилення кризи біженців [1].
2. Наука і
технології
2.1 Науковий
комітет НАТО
Наукове співробітництво було започатковане
в рамках Альянсу з 1957 року на виконання відповідних рекомендацій Комітету
НАТО з невійськового співробітництва – Комітету «трьох мудреців» у складі
міністрів закордонних справ Норвегії (Ланге), Італії (Мартіно) та Канади
(Пірсона). У той час був заснований, а через рік, у 1958-му, розпочав свою
роботу Науковий комітет НАТО, що опікується питаннями розвитку наукового співробітництва
в Альянсі. Комітет збирається тричі на рік у форматі НАТО, і раз на рік за
участю держав-членів РЄАП. Україна представлена у Науковому комітеті
керівництвом Міністерства освіти і науки, а також – на робочому рівні –
співробітниками Місії при НАТО. Для виконання поставлених завдань в Науковому
комітеті створюються різні підкомітети та дорадчі групи. Так, Комітету у
повсякденній роботі, зокрема, допомагає Дорадча колегія (з числа науковців
держав-членів та партнерів Альянсу). Науковий комітет НАТО в основному
відповідає за реалізацію Наукової програми Альянсу, яка має на меті сприяння
розвитку наукового співробітництва між державами-членами та партнерами і
складається з чотирьох підпрограм: наукові стипендії, співробітництво в галузі
науки і технологій, підтримка дослідницької інфраструктури, «наука заради
миру».
Метою підпрограми наукових стипендій є
формування кадрового потенціалу у сфері науки на далекосяжну перспективу.
Стипендії, які призначаються у децентралізований спосіб, надають можливість
науковцям з країн-партнерів навчатися або проводити дослідницьку роботу як в
державах-членах, так і в державах-партнерах НАТО. Підпрограма зі
співробітництва у галузі науки і технологій покликана сприяти поглибленню
зв’язків в усіх галузях між науковцями країн-членів НАТО, учасниць РЄАП та
Середземноморського діалогу. Для цього застосовуються такі засоби як надання
грантів, обмін візитами, фінансування дослідницьких проектів, організація
студій та лабораторій для спільних досліджень [4].
У рамках підпрограми з розвитку
дослідницької інфраструктури надається підтримка в організації національних
дослідницьких програм та створенні необхідних умов для їх функціонування. На
відміну від кооперативного характеру двох попередніх підпрограм, ця програма
призначена виключно для країн-партнерів НАТО. Підтримка надається щодо
комп’ютерних мереж та організації науки й технології.
Підпрограма «Наука заради миру» також
орієнтована на країни-партнери Альянсу та спрямована на поглиблення наукових
досліджень промислової або екологічної орієнтації. У рамках цієї підпрограми
розвивається коротко- та середньострокове співробітництво у галузі прикладних
досліджень між дослідницькими лабораторіями і промисловістю дер-жав-членів та
партнерів НАТО.
Протягом майже 30-ти років Наукова програма
НАТО розвивалася на засадах євроатлантичної солідарності, тобто мала на меті
підтримку співпраці лише між науковцями держав-членів НАТО (водночас, не
фінансування дослідницьких робіт), і ніколи не стосувалася військової сфери. На
початку 90-х років до участі в Науковій програмі НАТО стали залучатися вчені з
країн-партнерів Альянсу, а з 1999-го Програма була повністю трансформована і
стала майже цілком присвяченою співробітництву між вченими держав-членів та
партнерів НАТО.
Після подій 11 вересня 2001 року в США
формат та напрямки реалізації Наукової програми змінюються у контексті
загальних зусиль Альянсу щодо боротьби з тероризмом. Євроатлантична наукова
спільнота почала застосовувати свої знання у напрямку протидії тероризму та
шукати шляхи протидії іншим загрозам у галузі безпеки.
У червні 2006 року Науковий комітет НАТО
об’єднався з Комітетом НАТО з викликів сучасному суспільству, що призвело до
появи нової структури Комітету НАТО з науки заради миру та безпеки, який
оптимізуватиме подальший розвиток співпраці у галузях науки, сучасних
технологій та охорони довкілля [3].
2.2 Застосування
досягнень науки для безпеки
Серед інших потенційних, хоч і не таких
очевидних, загроз безпеці та стабільності є занепад навколишнього середовища,
наприклад, поширення пустель, ерозія земель або забруднення водних шляхів
загального використання, а також брак невідновлюваних ресурсів, що можуть
призвести до виникнення регіональних або прикордонних конфліктів. Вирішення
таких проблем часто вимагає не лише наукових технологій, "ноу-хау", а
і багатосторонніх дій. З цією метою НАТО підтримує проекти та дослідження,
спрямовані на використання найкращих сучасних наукових розробок та залучення
основних країн, яких зачіпає дана проблема.
Страницы: 1, 2, 3, 4 |