Дипломная работа: Планування доходів та витрат в комерційному банку

Д-т “Комісійні витрати”; К-т “Витрати майбутніх періодів”.

Облік негрошових витрат.

 Негрошові витрати пов'язані з нарахуванням резервів (провізій) під знецінення активів з метою хеджування ризиків за операціями з цінними паперами, кредитними та валютними.

Облік фінансового результату і розподілу прибутку

Доходи та видатки обліковуються наростаючим підсумком з початку року. В останній робочий день року рахунки доходів і витрат закриваються. Залишки за цими рахунками відносять на рахунок № 5900 “Результат поточного року” і, таким чином, досягається відображення фінансового результату в балансі банку.

На проміжні звітні дати (місяць, квартал) фінансовий результат визначається шляхом порівняння доходів звітного періоду з витратами; при цьому закриття рахунків доходів і витрат не передбачено. Після закінчення кожного фінансового року Правління комерційного банку подає звіт про свою діяльність для затвердження на загальних зборах акціонерів, а також свої пропозиції щодо розподілу отриманого прибутку, включаючи пропозиції про збільшення капіталу банку. Порядок розподілу прибутку повинен відповідати чинному законодавству України та засновницьким і статутним документам банку [11].

Прибуток, що підлягає розподілу, розраховується таким чином: чистий прибуток після оподаткування за звітний рік збільшується на розмір нерозподіленого і невикористаного прибутку за результатами попереднього фінансового року і зменшується на розмір відрахувань у офіційні резерви, які формуються згідно з чинним законодавством. До офіційних резервів належать: резервний фонд; загальний резерв. Резервний фонд створюється згідно з чинним законодавством у розмірі не менше 25 % від суми сплаченого акціонерного (уставного) капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду становить не менше, ніж 5 % від суми чистого прибутку після оподаткування. Якщо засновницькими документами передбачено створення спеціальних фондів за рахунок нерозподіленого прибутку (фонди матеріального заохочення, соціального розвитку та ін.), то облік операцій щодо їх формування та використання може здійснюватись у системі рахунків управлінського обліку. На рівні аналітичного обліку в системі фінансового обліку банк на свій розсуд може відкривати окремі рахунки за видами активів, які забезпечуються повністю або частково власними коштами. Наприклад, це може бути фонд основних засобів, фонд надання позик своїм працівникам тощо. Розмір прибутку, який скеровується на виплату дивідендів, оголошується на зборах акціонерів.

У законі України “Про внесення змін і доповнень до закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який введено в дію 01.07.97 р., закладено нову концепцію визначення прибутків суб'єктів господарювання. Згідно з цією концепцією сума прибутку визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами. Однак інтерпретація доходу та видатків у межах цієї концепції має суттєві відмінності від методики визначення доходів і витрат з позицій міжнародних принципів і стандартів обліку.

1.4. Узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду створення банківських резервів

Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох краї нах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тім, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв'язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак цей інструмент центрального банку по трібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв'язку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політи ка облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тім, щоб створити за цих умов зону рівноправної банківської конкуренції [8, с. 368-375].

Обов'язкові (мінімальні) резерви – це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлює ться у визначеній пропорції до банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов'язань. Обов'язкові резерви за своєю сутністю – показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень «затухання» коливань депози тної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків ко мерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні бан ки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

Обов'язкові резервні вимоги вперше були застосовані у Сполу чених Штатах Америки. Створена у 1913 р. Федеральна резервна система передбачала, що банки резервують частину залучених кош тів (депозитів) у встановленій нормі на рахунках у федеральних ре зервних банках.

 Спочатку обов'язкове резервування мало досить вузьку мету — формування страхового фонду для виплати депози тів. Ураховуючи функціональне призначення резервних вимог, Рада керуючих Федеральною резервною системою не змінювала норму обов'язкового резервування до середини 30-х років. Зі створенням у різних країнах розвинутої системи страхування (гарантування) де позитів страхова функція обов'язкових резервних вимог поступово втрачає своє значення.

Застосовуючи процедуру обов'язкових резервів, цент ральні банки зробили спробу тісніше пов'язати емісію депозитних грошей з кредитними можливостями комерційних банків.

Нині політика обов'язкових резервів має подвійне призначення:

• забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Зміною розмірів обов'язкових резервів центральний банк може бло кувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їхню діяльність;

• використовується як інструмент центрального банку для регу лювання грошової маси. Збільшення норми обов'язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обороті; зме ншення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обороті.

У світовій банківській практиці немає єдиного стандарту щодо резервних вимог. У різних країнах, згідно з чинним законодавством, по-різному встановлюється порядок формування обов'язкових ре зервів, але всі вони мають на меті примусити комерційні банки три мати певну частку мобілізованого капіталу, на рахунку в централь ному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує гальмування кредитної емісії грошей.

Центральні банки більшості країн використовують диференційо вані норми резервування залежно від виду, терміну й величини бан ківських зобов'язань (депозитів).

Так, резервні ставки для зобов'я зань, що підлягають оплаті на першу вимогу, як правило, найвищі, а для ощадних вкладів – найбільш низькі. Наприклад, у США, ФРН норма резерву за вкладами до запитання більш висока, ніж за термі новими й ощадними вкладами. Центральні банки мають право змі нювати норми резервування, виходячи з кон'юнктури грошового ринку, але у межах визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов'язкових резервів, центральні банки намагаються вплинути на пропозицію грошей.

Якщо норми обов'язкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у роз порядженні комерційних банків. Відтак знижується кредитоспро можність банків і підвищуються процентні ставки за кредити. Зміна норм обов'язкових резервів регулює ресурси комерцій них банків, що їх вони зобов'язані зберігати в центральному банко ві. Сума коштів, що зберігаються, встановлюється у певному про центному відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкових резер вів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики. За рестрикцінної політики центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерцій ні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що відповідно зменшує грошову масу в обороті та збільшує процент за користування банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов'язкових резервів, унаслі док чого більша частина ресурсів залишається в розпорядженні ко мерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкла день в економіку .

Політика обов'язкових резервних вимог – один із класичних ін струментів, за допомогою якого центральні банки регулюють гро шовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в заздалегідь установлених межах збіль шення сукупної грошової маси й окремих її агрегатів.

Дія цього ме тоду полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої коме рційні банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.

Широке застосування цього методу пов'я зане, по-перше, із надзвичайною простотою організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи). При цьому в багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обов'язкових резервів зараховується готівка в касах комерційних банків.

Класична схема резервування передбачає розміщення коштів ко мерційних банків у центральному банку в певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здебіль шого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів).

Розрахунковий період для виконання резервних вимог, як правило, становить один місяць, однак у різних країнах може коливатись у межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обов'язкових резервів також є різною. Найвищі ставки встановлено в Італії та Іспанії (відповідно 25% і 17%), а найнижчі — у Японії та Англії (відповідно 0,125% і 0,45%). Водночас у країнах з високими ставками обов'язкові резерви не завжди є безпроцентними.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22