Дипломная работа: Планування доходів та витрат в комерційному банку
Науковці
також наголошують, що за своєю природою, характером діяльності, видами
надаваних клієнтам послуг та їх вартістю, рівнем обслуговування населення
банківська система України є лихварською.
Стали нормою
розрахунки між підприємствами живими грішми, гіпертрофовано поширилася сфера
готівкових розрахунків, на які припадає 41% платіжного обороту, ігнорується
кліринг, взаємозалік і вексельний обіг, не використовуються грошові замінники і
сурогати. Не налагодивши механізму створення грошей, банки для платіжних і
розрахункових операцій використовують грошовий капітал, призначений для
інвестицій. Це одна з найсерйозніших перешкод розвитку власне банківської
системи [45, с.
11-12].
Українські
комерційні банки кредитують переважно поточні посередницькі
платіжно-розрахункові, а не капітальні, інвестиційні операції. При цьому цей
процес просякнутий хабарництвом і корупцією. Кредити отримують здебільшого не
ті підприємці, які виробили та реалізували товари і мають на кредит законне
право, а ті, що зуміли налагодити особисті стосунки з банкірами. Через відсутність
ефективних механізмів та інструментів управління ризиками почастішали випадки
відмивання «брудних» грошей через українські банки. Таким чином обезкровлюється
економіка України, підриваються стимули до її розвитку.
В Україні про
певну стабілізацію функціонування банківської системи та зниження ризиків
активних операцій свідчить збільшення долі довгострокових кредитів у кредитному
портфелі з 14 у 2004 р. (3,3 млрд. грн.) до 42% у 2006 р. (37,3 млрд. грн.), а
також зниження долі проблемних кредитів у загальному обсязі кредитного портфелю
з 11,3 у 2004 р. до 3% у 2006 р.
Насьогодні є ряд
наявних проблем у банківській системі України, що знижують рейтинги банків та
довіру збоку населення.
Такими
проблемами є:
-
Висока
концентрація капіталу у групі найбільших банків (так, за станом на 01 січня 2006 у ній було зосереджено близько
половини чистих активів усієї системи: понад 20% статутного капіталу банків,
55% капіталу, 47% кредитного портфеля, 59% коштів юридичних осіб, 56% вкладів
населення); лише 20 із 195 комерційних банків формують 99% портфеля кредитів і
депозитів, що є досить негативним фактором, адже така ситуація може призвести
до розширення практики домовленостей і змов великих банків між собою у
проведенні своєї діяльності, наприклад, у встановленні цін на банківські
послуги.
-
Нераціональна
територіальна структура, територіальна нерівномірність банківської системи та
локальний характер банківських ринків, що характеризуються високою
концентрацією банків (близько 50%) та їх активів у Київській області, тоді як
інша половина зосереджена в інших 18 областях України, що зумовлює недостатню
кількість комерційних банків в інших регіонах.
-
Низький
рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки
настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко
конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні
вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку. Причиною такої ситуації могло
бути те, що значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в
період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для
розв'язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність
же інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких
та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів. Звісно, за таких обставин
питанню нарощування власних капіталів на перших етапах перехідного періоду
приділялося вочевидь мало уваги.
-
Низький
рівень капіталізації більшості комерційних банків України штовхає їх проводити
агресивну політику, спрямовану на досягнення високого рівня прибутку (з цією
метою здійснювалася і діяльність банків у країні під час інфляційних процесів,
які створювали враження легкого заробляння грошей, що призвело до процвітання
спекулятивних угод в інфляційному кліматі та негативно вплинуло на довіру
населення до банків).
Шлях забезпечення
зростання власного капіталу за рахунок накопичення прибутку є одним з
найпростіших та найдешевших, але така політика пов'язана з високим рівнем
ризику. Крім того, обмежена капітальна база банків може стати на заваді
розширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також
зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без
довгострокових вкладень в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду
та нарощування виробництва.
-
Існування
розриву між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах комерційних банків
(перша становить 15%, друга – 30 - 31%), що може стати серйозним бар’єром на
шляху подальшого росту економіки країни, а також великий розрив між ставками за
депозитами і комерційними кредитами, пов'язаний з перенесенням банками своїх
витрат на клієнтів.
-
Низькі
обсяги кредитування реального сектора економіки, що головним чином пояснюється
різким збільшенням процентних ставок за державними короткостроковими
зобов'язаннями, у зв'язку з чим банки змушені були скоротити кредитування
приватного сектору для задоволення більш високого попиту на державні кредити та
неефективністю податкової системи, яка негативно впливає на рентабельність
багатьох господарських суб'єктів, а також практичною відсутністю механізмів
масового споживчого кредитування та фінансування житла. Відношення кредитів
українського банківського сектору до ВВП становить близько 9-14%, тоді як в
країнах Центральної Європи, для порівняння, – 40-60%. Така кредитна політика
банків є однією з найсильніших чинників слабкості банківської системи.
-
Проблема
надійності і забезпеченості виданих кредитів. Небезпечною є тенденція залучення
ресурсів вкладників, які не забезпечені власним капіталом, з подальшим виходом
на ринок позикових капіталів без утворення резервів для покриття кредитних
ризиків. Така політика загрожує обернутися катастрофічними наслідками у разі
навіть короткострокової дестабілізації фінансового ринку.
-
Проблема
незабезпечених, ненадійних кредитів викликає одну з найсерйозніших проблем
сучасного банківського сектору України – велику частку проблемних кредитів у
кредитному портфелі комерційних банків, що зумовлює низьку ліквідність банків,
існування багатьох збиткових банків із “негативним” кредитним портфелем,
банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення або у стані
ліквідації. Половина з проблемних банків перебуває у стадії ліквідації.
Унаслідок цього знизились миттєва та загальна ліквідність і платоспроможність
значної кількості банків, значно погіршився фінансовий стан найбільших банків,
активи яких становлять більше половини активів усіх комерційних банків України.
Однією з причин такої ситуації є наявна на сьогодні в країні криза платежів,
яка паралізує банки.
З попередніми
проблемами безпосередньо пов'язана проблема гарантування вкладів населення та
відновлення довіри до банків. Заощадження населення складають основу пасивної
сторони балансу у банківській системі будь-якої країни. Проте відносини між
банками і населенням сьогодні досить проблематичні. З одного боку, довіра до
банків підірвана через банкрутство трастів, банків, шахрайство у фінансовій
сфері. З іншого боку, політика резервування, яку проводить НБУ недостатньо
стимулює банки до роботи з населенням. На сьогодні вклади населення до ВВП не
перебільшують 6-7% (5,5 млрд. грн.), тоді як за оцінками різних експертів, на
руках зосереджено $6-9 млрд. і від 10 до 12 млрд. грн.
Низька
кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька
капіталізація банків спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської
діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектора
економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку
роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому. Банки не
в змозі належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з
боку суб'єктів реального сектора економіки, які постійно відчувають глибокий
дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. З іншого боку, всі
економічні суб'єкти, в яких з'являються вільні грошові кошти, не можуть їх
надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту,
інвестуванню в тіньову економіку чи переведенню за кордон.
Проблему низького
рівня менеджменту складає і проблема браку наукових рекомендацій щодо вибору
сфер діяльності, пунктів та місць розташування банків, слабка наукова
обгрунтованість аналітичної бази, недостатня увага до стратегічних проблем
розвитку.
Практично в усіх
сферах банківської діяльності здебільшого відсутні середньо- та довгострокові
стратегії, переважно діють короткострокові, розраховані на три – шість місяців
або один рік, тоді як, наприклад, ринок кредитних ресурсів, як і будь-який
інший сегмент ринку, потребує стратегічного бачення соціально-економічних
процесів.
Нині в Україні
стратегічне управлінню банківською діяльністю перебуває поки що в стадії
зародження, а система спеціальних заходів стратегічного характеру формується
методом спроб і помилок, тоді як у вітчизняному банківському секторі необхідна
розробка банками своїх довгострокових конкурентних стратегій, орієнтованих на
збереження і підвищення конкурентноздатності.
Тісний
взаємозв'язок між усіма сегментами фінансового сектора: будь-які проблеми, які
виникають з небанківськими фінансовими установами, автоматично відбиваються на
діяльності банків і банківського сектору у цілому. Серед цих проблем:
-
майже
відсутній ринок цінних паперів (є лише 50 компаній, які постійно торгують
акціями, а широкі верстви населення не залучені до інвестиційної діяльності);
-
страховий
бізнес не сформувався як значущий механізм інвестування;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 |