Учебное пособие: Фінансові ресурси місцевого самоврядування
Інвестиційне регулювання
Протягом
тривалого періоду основним важелем регулювання інвестиційної діяльності територій
були ліміти централізованих капіталовкладень, що виділялись центральною владою органам
місцевої влади, а також "дольова участь" міністерств і відомств як структур
центру у розвитку територій. Сьогодні значення цих важелів різко зменшилося через
значне скорочення централізованих коштів, які виділяються місцевій владі. Всі органи
цієї влади потерпають від нестачі джерел фінансування інвестицій.
1.6 Функція територіальної громади,
та роль правовий статус
У системі
місцевих фінансів особливу роль відіграє місцеве самоврядування. Територіальний колектив — це визнана
в праві місцева спілка людей публічного характеру або місцева публічна спілка. Територіальний
колектив є формою організації місцевої влади. У кожній країні є значні особливості
в організації територіальних колективів. Територіальні колективи мають різні назви.
В Італії, Бельгії, Швеції — це комуна, в Німеччині — община, в Російській Федерації
— "муніципальне утворення", "територіальна спільнота", в колишній
Російській імперії — община та земство, у Франції — комуна, департамент, регіон,
у Польщі — гміна. У Конституції України територіальний колектив названо територіальною громадою.
Територіальна громада — це сукупність
громадян України, які спільно проживають у міському чи сільському поселенні, мають
колективні інтереси і визначений законом правовий статус. Органами місцевого самоврядування
є сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи.
Територіальна
громада в Україні як інститут лише формується. Вона поки що затиснута в загальнодержавну
єдину організацію фінансової системи. У такій ситуації мало що залежить від діяльності
самої громади, яка очікує лише на державу. Але держава не спроможна прийти всім
на допомогу. Отже, утворюється замкнуте коло, що є однією з вагомих причин нинішньої
фінансової кризи.
У багатьох
зарубіжних країнах це питання в тій чи іншій формі врегульовано. Наприклад, у США
низові одиниці, що можуть бути прирівняні до територіальної громади, мають статус
муніципальних корпорацій. Це сіті, бороу, віліджі й тауни, де проживає дві третини
населення країни. Муніципальна корпорація
— це такий само господарюючий суб'єкт, як і будь-яке інше акціонерне
товариство. Подібні підходи застосовуються і в Канаді та в інших країнах. Територіальні
колективи невеликих за чисельністю населених пунктів, як правило, організують економічну
діяльність власними силами через відповідні відділи, департаменти, котрі діють у
структурі їхніх виконавчих органів.
1.7 Основи фінансової автономії місцевих органів
влади
Фінансова
автономія є базою самоврядування територіальних колективів, самостійності всіх рівнів
місцевої влади. Проблематику забезпечення фінансової автономії місцевого самоврядування
в Україні поки що не розроблено.
Фінансова
автономія є основною формою реалізації принципів місцевого самоврядування. Фінансова
автономія місцевих органів влади — це фінансова незалежність цих органів при виконанні
покладених на них функцій. Фінансова незалежність
у сукупності з організаційною і адміністративною незалежністю є передумовою ефективного
розв'язання місцевими органами влади покладених на них завдань.
Принцип
фінансової автономії обстоюється і в Європейській декларації прав міст, прийнятій
Постійною конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи - Радою Європи.
У ній наголошується, що громадяни європейських міст мають право на "фінансові
механізми і структури, які дозволяють місцевим органам влади знаходити фінансові
засоби, необхідні для здійснення прав, визначених у цій Декларації".
За різних
умов місцеві органи влади можуть мати різні обсяги фінансової компетенції і, таким
чином, різні рівні фінансової автономії. Рівень фінансової автономії місцевих органів
влади може бути визначено також системою кількісних показників. Це:
• частка
видатків на реалізацію власних повноважень;
• частка
обов'язкових видатків;
• частка
видатків для забезпечення делегованих повноважень;
• питома
вага власних доходів, питома вага власних і переданих (закріплених) доходів;
• частка
доходів від місцевих податків і зборів та незв'язаних субсидій;
• міра залежності
від окремих доходних джерел;
• коефіцієнт
податкоспроможності окремої адміністративно-територіальної одиниці чи територіального
колективу.
Кожен
із перелічених показників засвідчує різні аспекти фінансової автономії місцевих
органів влади. Коротко зупинимося на кожному із запропонованих кількісних показників
фінансової автономії місцевих органів влади.
Показник частки видатків на реалізацію власних повноважень характеризує
обсяг функцій, що забезпечуються органами місцевого самоврядування поза межами прямого
державного контролю. Це — показник автономії місцевих органів влади від державної
влади.
Показник частки обов'язкових видатків характеризує
обсяг завдань, що забезпечуються місцевими органами влади під контролем державної
влади на рівні встановлених нею єдиних державних стандартів. Цей показник свідчить
про масштаби втручання державної влади у сферу діяльності місцевих органів влади.
Показник частки видатків на фінансування делегованих повноважень
відображає обсяг завдань державної влади, що делегуються нею для
забезпечення місцевими органами влади. Видатки місцевих органів влади на реалізацію
делегованих повноважень має в повному обсязі компенсувати той орган державної влади,
який передав ці повноваження. Здобутий показник відображає те, наскільки місцеві
органи влади є агентами центральних органів влади.
Показник частки власних доходів у доходах місцевих бюджетів вказує
на міру залежності доходних джерел місцевих органів влади від їхньої власної діяльності
та власних рішень. Це — показник рівня незалежності доходної бази місцевих органів
влади від доходної бази центральних органів влади. Показник частки власних доходів
у доходах місцевих бюджетів е найбільш універсальним показником рівня самостійності
цих бюджетів.
Показник частки власних і закріплених доходів у доходах місцевих
бюджетів є показником рівня самостійності місцевих бюджетів з урахуванням
переданої їм державою на довгостроковій основі додаткової доходної бази. Показник частки доходів місцевих бюджетів від місцевих податків
і зборів характеризує частину доходів бюджетів, які формуються за
рахунок податків і зборів, що встановлюються місцевими органами влади.
Показник частки незв'язаних субсидій у доходах місцевих органів
влади відображає обсяги фінансової допомоги місцевим органам
влади з боку державної влади, яка не обумовлюється конкретною метою та завданнями.
Така допомога може розглядатися як засіб для зміцнення власної доходної бази місцевих
органів влади.
Ступінь залежності доходів місцевих органів влади від окремих
доходних джерел є універсальним показником реальної фінансової
автономії цих органів влади. Місцеві органи влади не можуть потрапляти в залежність
до певних суспільних груп, які формують доходні джерела, що слід враховувати в процесі
формування системи місцевих податків, розміщення місцевих позик. Важливим показником
фінансової автономії є коефіцієнт податкоспроможності
адміністративно-територіальної одиниці. Цей показник використовується
в практиці багатьох зарубіжних країн. Він розраховується так. Спочатку визначається
податкоспроможність територіальної громади (адміністративно-територіальної одиниці).
Податкоспроможність території — це показник, який характеризує абсолютний обсяг
ВВП, що виробляється в її межах на душу населення і який може бути об'єктом комунального
оподаткування. Потім так само розраховується показник середньої податкоспроможності
в масштабах усієї держави як частка ВВП на душу населення, що може бути об'єктом
комунального оподаткування. Співвідношення між податкоспроможністю окремої території
та середньою податкоспроможністю в межах країни є коефіцієнтом податкоспроможності.
Цей коефіцієнт може бути більшим або меншим від одиниці. Якщо територія має коефіцієнт
податкоспроможності менший за 1, то така територія отримує фінансову допомогу в
процесі фінансового вирівнювання. Якщо цей коефіцієнт у території більший за 1,
то вона є фінансовим донором.
Тема 2. Місцеві бюджети
— визначальна ланка місцевих фінансів
Однією
з важливих умов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів
місцевого самоврядування. Європейська хартія про місцеве самоврядування, прийнята
15 жовтня 1985 року, передбачала відокремлення місцевих органів самоврядування від
державної влади, повну незалежність і самостійність у здійсненні покладених на них
функцій у межах їх компетенції. Ураховуючи загальносвітові та європейські тенденції
суспільного розвитку та спираючись на Закон СРСР «Про загальні засади місцевого
самоврядування і місцевого господарства в СРСР» від 9 квітня 1990 року, в Україні
7 грудня 1990 року, уперше серед республік колишнього СРСР, ухвалюється Закон «Про
місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». Цей
закон створив правове підґрунтя для впровадження і розвитку системи місцевого самоврядування.
У цьому законі значна увага приділялась питанням функціонування місцевих бюджетів,
тут була закріплена самостійність місцевих рад народних депутатів у розробленні,
затвердженні й виконанні місцевих бюджетів, не допускалось втручання вищих органів;
зазначалось, що місцеві бюджети одних адміністративно-територіальних утворень не
включаються до бюджетів інших. Чіткіше розмежування доходів і видатків місцевих
бюджетів знайшло своє відображення в Бюджетному кодексі України. Набуття Україною
незалежності дало новий поштовх до розвитку інституту місцевого самоврядування та
його фінансового забезпечення. Так, у Конституції України, прийнятій 28 червня 1996
року, відображені основні права органів місцевого самоврядування, пов’язані з їх
фінансовим забезпеченням, а саме:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37 |
