Учебное пособие: Фінансові ресурси місцевого самоврядування
Балансовий
прибуток, отриманий підприємствами житлово-комунального господарства, розподіляється
підпорядковуючись загальним правилам розподілу прибутку, який діє в країні. Насамперед
частина його у формі податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави,
після чого підприємства повинні сплатити штрафи за порушення вимог суб’єктів господарювання,
частина прибутку може бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозподілу
між іншими підприємствами комунальної форми власності.
Чистий
прибуток підприємств житлово-комунального господарства, як правило, спрямовується
на розвиток виробництва, задоволення соціальних потреб та матеріальних запасів готової
продукції і незавершеного виробництва. На відміну від промислових підприємств, де
власні обігові кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у житлово-комунальних
підприємствах частка оборотних коштів незначна. У складі нормованих оборотних коштів
відсутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція»,
«Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів житлово-комунальних
підприємств — «Розрахунки з абонентами», або «Заборгованість абонентів», яка формується
за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Планова
необхідність у власних обігових коштах визначається виходячи з установлених нормативів,
виражених у днях. Норматив щодо малоцінного інвентарю, інструменту, спецодягу встановлюється
виходячи з кількості працюючих і середньої норми запасу в грошовому виразі на одного
працюючого.
В умовах
функціонування ринкових відносин значно зростає необхідність об’єктивного оцінювання
фінансового стану підприємств комунальної форми власності. Це пов’язано з тим, що
місцеві органи самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного
виробництва. Вони мають з’ясувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету
конкретному підприємству для подальшого його функціонування, майновий стан підприємства,
його платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь ліквідності. Щоб комплексно
оцінити фінансовий стан підприємства, необхідно дослідити динаміку найбільш загальних
показників, що якомога повніше характеризують фінансовий стан підприємства. Позитивну
сторону фінансової діяльності підприємства можуть характеризувати такі показники:
стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасне проведення
розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів. Незадовільний фінансовий
стан підприємства характеризують — неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних
коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.
Серед
усієї сукупності показників фінансового стану підприємства особлива увага приділяється
таким показникам, як ліквідність і платоспроможність підприємства. Ліквідність підприємства
означає його здатність швидко продати активи й одержані гроші використати для оплати
своїх зобов’язань. Ліквідність підприємства визначається цілою системою показників
(коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття, загальний коефіцієнт
покриття, коефіцієнт обертання матеріальних запасів та інші), серед них найважливішим
є співвідношення величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні
папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості. Платоспроможність
підприємства визначається на підставі звітного балансу. Для цього необхідно порівняти
наявність платіжних засобів з терміновими зобов’язаннями, передбаченими платіжним
календарем. Для досконалішої характеристики платоспроможності підприємства використовують
цілу систему показників, а саме: відношення довгострокової заборгованості до капіталу
підприємства, відношення надходжень коштів до довгострокової заборгованості, відношення
суми прибутку до сплати податків і постійних витрат до постійних витрат, відношення
чистого прибутку до всієї суми активів та інші.
Тема
9. Фінанси
житлово-комунального господарства
1.
Проблеми розвитку житлово-комунального
господарства в Україні.
2.
Класифікація та групування витрат ЖКГ.
3.
Планування та калькулювання собівартості
житлово-комунальних послуг.
4.
Комунальні платежі та методи управління
ними.
Основні терміни та поняття: житлово-комунальне
господарство, комунальні платежі, витрати, комунальні послуги, інформаційні системи
житлово-комунального господарства.
1. Проблеми розвитку житлово-комунального
господарства в Україні
Житлово-комунальне
господарство - це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського
комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на
розвиток економічних взаємовідносин у державі. У цій сфері зайнято >5 % працездатного
населення країни, які обслуговують близько 25 % основних фондів держави. Понад 14,2
тис. спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам
40 видів житлово-комунальних послуг.
Проте
в житлово-комунальному господарстві накопичено багато проблем, що ставлять під загрозу
можливість його сталого функціонування.
Не сформований
інститут власника житла гальмує створення дійсно ринкових відносин в обслуговуванні
житла. У власність громадян передано понад 5,3 млн. квартир та одноквартирних будинків,
що становить 75,4 % державного житлового фонду. Проте підприємства, що мають житловий
фонд, а також органи місцевого самоврядування продовжують виконувати функції з утримання
житла, у тому числі приватизованого.
Не забезпечено
сприятливих умов для приватизації ЖЕКів та створення об'єднань співвласників багатоквартирних
будинків, асоціацій жителів багатоквартирних будинків, будинкових комітетів тощо.
Відсутність національних комісій регулювання діяльності природних монополій з централізованого
водопостачання та водовідведення, централізованого постачання теплової енергії,
як це передбачено Законом України "Про природні монополії", призвело до
нерівних умов господарювання на ринку надання послуг водо-, теплопостачання та водовідведення
та постачання електричної енергії. Якщо рівень тарифів на електроенергію визначається
на державному рівні, то на послуги житлово-комунального господарства - на місцевому.
Немає механізму їх синхронізації. У зв'язку з цим Комітет визначив основні завдання
та заходи Загальнодержавної програми реформування та розвитку житлово-комунального
господарства (далі - Програма), щоб вивести галузь із кризового стану.
Метою
Програми є реалізація державної політики, спрямованої на задоволення потреб усіх
споживачів у економічно доступних житлово-комунальних послугах належного рівня та
якості, що відповідає вимогам державних стандартів, гармонізованих зі стандартами
Євросоюзу; створення умов для сталої, ефективної роботи та розвитку житлово-комунального
господарства, підвищення рівня прозорості у взаємовідносинах між суб'єктами ринку
житлово-комунальних послуг; зниження техногенного впливу на природні об'єкти; стимулювання
економного і раціонального використання ресурсів, насамперед енергоносіїв.
Програма
передбачає виконання таких основних завдань:
• підвищити
ефективність управління житлово-комунальним господарством та упорядкування відносин
власності у цій сфері;
• забезпечити
беззбиткове функціонування підприємств галузі при прозорій економічно обґрунтованій
системі визначення рівня тарифів та адресного соціального захисту населення;
• технічно
переозброїти галузь, запровадити інноваційну модель її розвитку.
Ключовою
проблемою управління на етапі реформування житлово-комунального господарства є запровадження
системи договірних відносин, зумовлених появою у цій сфері господарюючих суб'єктів
різних організаційно-правових форм.
Пріоритетним
на першому етапі є створення в містах керуючих житловим фондом компаній - замовників
житлово-комунальних послуг, запровадження Єдиної автоматизованої системи нарахування
та обліку оплати населенням споживаних житлово-комунальних послуг та енергоносіїв.
У сфері
природних монополій - утворення акціонерних товариств - керуючих компаній, до статутного
фонду яких не входить майно, що не підлягає приватизації.
Органи
місцевого самоврядування самостійно обирають одну з таких схем управління комунальним
майном та житлово-комунальними підприємствами - суб'єктами природних монополій:
схему безпосереднього керівництва (існуюча), яка базується на постійному керівництві
підприємством комунальної власності через укладення контракту з керівником і передбачає
повну відповідальність органів місцевого самоврядування за експлуатацію, обслуговування,
фінансування, інвестування реконструкції та розвитку підприємства тощо або схему
делегованого управління (рекомендована) - базується на розподілі відповідальності
згідно з договорами (контрактами) на управління, оренду цілісного майнового комплексу
або договору концесії на 20 - 25 років.
Одночасно
з реформуванням управління у сфері природних монополій посилюється державне регулювання
діяльності суб'єктів на монопольних ринках послуг водо-, теплопостачання та водовідведення.
Ці функції покладаються на першому етапі на Держжитлокомунгосп та його регіональні
підрозділи, на другому - на Національну комісію регулювання діяльності природних
монополій у житлово-комунальній сфері.
Головним
завданням забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі при прозорій
економічно обґрунтованій системі визначення рівня тарифів та адресному соціальному
захисту населення є досягнення рівня поточної беззбитковості підприємств галузі
з одночасним впровадженням комплексу заходів, спрямованих на:
• зменшення
рівня витрат операційної діяльності;
• збільшення
надходжень підприємств, що надають житлово-комунальні послуги.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37 |
