Шпаргалка: Основні поняття та показники національної економіки

Припустимо, що за повної зайнятості реальний обсяг національного виробництва є постійний. Це дасть можливість легше виділити вплив інфляції на розподіл доходів. Якщо розмір "пирога" — національного доходу — постійний, то легше виявити вплив інфляції на розміри шматків, які діляться між різними верствами населення.

Для з'ясування цього питання надзвичайно важливо зрозуміти різницю між грошовим, або номінальним, доходом і реальним доходом. Грошовий, або номінальний, дохід — це кількість гривень, які людина отримує у вигляді заробітної плати, ренти, відсотка або прибутку. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на суму номінального доходу. Отже, якщо номінальний дохід зростає швидшими темпами, ніж рівень цін, то реальний дохід підвищується. І навпаки, якщо рівень цін зростає швидше, ніж номінальний дохід, то реальний дохід зменшується. Вимірювання реального доходу можна приблизно виразити такою простою формулою:

Важливо відзначити, що інфляція по-різному впливає на перерозподіл залежно від того, чи є вона очікуваною, чи непередбаченою. У разі очікуваної інфляції отримувач доходу може вжити заходи, щоб попередити або зменшити негативні наслідки інфляції, які можуть позначитися на його реальному доходові.

Непередбачувана інфляція передусім карає людей, які отримують фіксовані номінальні доходи. Тобто вона перерозподіляє доходи, зменшуючи їх в одержувачів фіксованих доходів і збільшуючи їх в інших груп населення. Інфляція також погіршує становище землевласників, які отримують фіксовану ренту, бо з часом вони отримуватимуть гроші, які мають меншу вартість.

18. Соціально-економічні наслідки інфляції 1991-1995 рр. в Україні

Люди, що живуть на нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції. Номінальні доходи таких сімей можуть випереджати рівень цін, або вартість життя, внаслідок чого їхні реальні доходи зростуть. Робітники, зайняті у галузях промисловості, що розвиваються, і представлені сильними профспілками, можуть домогтися, щоб їхня номінальна зарплата зростала пропорційно до рівня інфляції або й випереджала його.

Інфляція особливо негативно відбивається на власниках заощаджень. Із зростанням цін реальна вартість, або купівельна спроможність, заощаджень, відкладених на чорний день, зменшиться. Це, зокрема, видно на прикладі власників заощаджень України. Так, у 1992 році загальний рівень цін і тарифів на товари і послуги, що купує населення для невиробничого споживання (ІСЦ) в Україні до попереднього року становив 21 раз, у 1993 — 102,6, у 1994 — 5, у 1995 — 2,8 раза, що свідчить про те, що за цей період ціни зросли в десятки разів (у 1993 році — майже у 103 рази), що спричинило знецінення заощаджених вкладів.

19. Активна і адаптивна антиінфляційна політика

У країнах з ринковою економікою інфляція стала практично невід’ємною часткою ринкової системи господарювання. Це дає підстави говорити не тільки про наслідки, а й про деякі специфічні функції інфляції. Ряд економістів дотримуються точки зору, що незначна за рівнем інфляція (наприклад, щорічні підвищення цін на 3-4 %), що супроводжуються відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулювати виробництво. Відповідно до моделі Хікса IS-LM певне зростання грошової маси M створює своєрідний стимул для збільшення обсягів продукції, що випускається.

Але незважаючи на можливу начебто “позитивну” роль інфляції, виходячи з-під контролю й навіть будучи регульованою, вона має значні соціально-економічні наслідки: закріплення стагнації, зниження економічної активності, зростання безробіття та багато іншого. Тому більшість країн прагнуть досягнути «не інфляційного» економічного зростання, стабілізації грошового обігу, що на пряму залежить від стану інфляційних процесів, для чого застосовуються грошові реформи і антиінфляційна політика.

Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об’єктивних, економічно обґрунтованих системних прогнозах. З цим твердженням не можна не погодитись, адже власне необдумана антиінфляційна політика надто часто вела до загострення інфляційних процесів. Слід пам’ятати, що боротьба з інфляцією це не самоціль – “мета антиінфляційної політики держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання”.

Антиінфляційна політика – це комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня:

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але як багаторазово доводилось, тільки цього замало для “приборкання ” інфляційних процесів і усунення небезпеки для економіки.

Монетарна антиінфляційна політика, яку в свою чергу прийнято поділяти на політику шокової терапії, адаптивну політику, політику доходів.

Політика шокової терапії (активна політика) – базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок: скорочення витрат на соціальні програми, збільшення відсоткової ставки, зменшення податкових ставок, обмеження грошової маси тощо.

20. Важелі забезпечення фінансової стабілізації в Україні

Фінансова стабілізація в Україні містить подолання гіперінфляції, суттєве скорочення бюджетного дефіциту, стабілізацію обмінного курсу власної грошової одиниці, підготовку передумов для здійснення грошової реформи, зниження облікової ставки Національного банку, ліквідацію платіжної кризи. У країнах, у яких існувала власна грошова система, своєрідним валютно-фінансовим якорем була фіксація обмінного курсу національної грошової одиниці до твердих валют.

Можна виділити три головні етапи фінансової стабілізації в Україні, що охоплюють періоди:

- з 1992 по 1996 р.;

- з 1996 по 1998 р.;

- із серпня - вересня 1998 р. й донині. Характерними рисами першого етапу були:

- запровадження купоно-карбованців;

- вихід із зони рубля;

- суттєве зменшення інфляції з 10 155 % у 1993 р. до 80,3 % У 1996 р.;

- скорочення дефіциту бюджету з 12,2 % у 1992 р. до 4,6 % у 1996 р.;

- зниження облікової ставки Національного банку з 240 % у 1993 р. до 40% у 1996 р.;

- стабілізація обмінного курсу національної грошової одиниці протягом 1995--1996 р., що дало змогу здійснити перехід до гривні у розрахунку 1,7--1,8 грн. за 1 дол. США.

Водночас посилювалася платіжна криза, "вимивалися" оборотні кошти підприємств та організацій. Кредиторська заборгованість зросла з 19,2 млрд. грн. у 1992 р. до 73,2 млрд. грн. у 1996 р., а дебіторська, відповідно, -- з 17,8 млрд. до 48,2 млрд. грн.

Отже, станом на другу половину 1996р. загалом були сформовані головні передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці -- гривні й переходу до другого етапу фінансової стабілізації.

Особливостями другого етапу фінансової стабілізації стали:

- закріплення позитивних тенденцій у валютно-фінансовій сфері країни, про що свідчило подальше зниження рівня інфляції;

- стабілізація обмінного курсу гривні;

- зниження облікової ставки НБУ до 16 % у жовтні 1997 р.;

- стабілізація цін;

- поступове зростання заробітної плати й доходів.

Восени 1997 р. були досягнуті значення основних макроекономічних індикаторів, які свідчили про створення передумов для економічного зростання, що розпочалося у першій половині 1998 р. На жаль, розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов'язані насамперед із гіпертрофованим розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики, перекреслили сподівання на стале господарське зростання за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх фінансових коштів (кредити МВФ, МБРР та портфельні інвестиції приватних компаній). Дедалі очевиднішою стала необхідність переорієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспроможності юридичних та фізичних осіб за рахунок поповнення оборотних коштів підприємств і диверсифікації доходів населення.

21. Фінанси, їх структура та рівні. Фінансова система України

Економічна природа й роль фінансових ресурсів визначається структурою форм утворення й напрямків їх використання. За формою утворення фінансові ресурси — це, по-перше, накопичення завдяки господарській діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості. До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування. По-друге, це ресурси вторинного розподілу й перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів населення тощо.

Співвідношення певних форм, в яких виступають фінансові ресурси, відображає наявну систему використання фінансів у регулюванні економічної діяльності в державі. Так, розмір прибутку значною мірою залежить від переліку затрат і відрахувань, що відносяться на собівартість продукції. Розмір прибутку виробника також залежить від наявної системи непрямого оподаткування в державі, розміру торгових націнок, які регулюються державою.

Структура фінансових ресурсів в державі залежить від задіяної системи відображення величини спожитого у виробництві основного капіталу, тобто від наявної системи амортизаційних відрахувань. Якщо відповідно до чинного порядку підприємницькі структури обліковують лише зношування основних фондів, а відновлення здійснюють за рахунок використання прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків, то амортизаційні відрахування становитимуть незначну питому вагу в фінансових ресурсах. З їх урахуванням збільшиться й розмір прибутку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10