Реферат: Обєкти екологічних правовідносин

Ліси належать до особливого природного явища і складають також частину єдиної системи. У статті 3 Лісового кодексу ліс розглядається як сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарни­ки, тварини, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на од­ного і на навколишнє середовище. Видається, що таке визначення надто широке, схоже з визначенням поняття ландшафту. Більш пере­конливим є визначення, яке було дано свого часу відомими спе­ціалістами лісового господарства. Зокрема, ліс визначали як су­купність деревинних і чагарникових рослин, пов'язаних з грунтом і атмосферою1. Дане визначення відбиває біологічну сутність лісу як самостійного природного об'єкта. Що ж до взаємозв'язків лісу з інши­ми природними компонентами, то усі природні явища пов'язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду на­лежать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду поділя­ються на лісові та нелісові. Лісові ресурси за своїм значенням поділя­ються на ресурси державного й місцевого значення. Усі ліси в Україні є власністю держави (ст. 6 Лісового кодексу), отже, всі ліси утворюють об'єкт права державної власності. Об'єктами права користування ліса­ми є конкретно виділені лісові ділянки, наприклад, при заготівлі де­ревини рубка ліса здійснюється в межах розрахункової лісосіки (ст. 56 Лісового кодексу). Інші види лісокористування здійснюються від­повідно до приписів Лісового кодексу та інших спеціальних підзаконних нормативних актів. До лісового фонду не належать: усі види зеле­них насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева й групи дерев, чагарники на сільгоспугіддях, са­дибах, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 4 Лісового кодек­су). Питання створення, охорони й використання таких насаджень регулюються іншими законодавчими актами.

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих еле­ментів навколишнього природного середовища. Як природний об'єкт воно являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Критерієм розподілу атмо­сферного повітря (як природного об'єкта) та іншого повітря є природ­ний, непорушний зв'язок атмосферного повітря з довкіллям. Згідно з Конституцією України (ст. 13) атмосферне повітря, яке знаходиться в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися атмосферним повітрям як об'єктом права власності народу відповідно до закону. Відносини в галузі охорони атмосферного повітря регулюються Зако­ном України «Про охорону атмосферного повітря» та підзаконними нормативними актами. Велику групу відносин складають відносини з охорони атмосферного повітря. Не слід змішувати повітряний простір з атмосферним повітрям. Якщо атмосферне повітря являє со­бою суміш певних газів, то повітряний простір, згідно з Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 року1, складає частину повітряної сфери, розташованої над сушею, водною територію України, тому є частиною території України (ст. 1 Повітряного кодексу).

Тваринний світ належить до основних компонентів навколиш­нього природного середовища. Відповідно до Закону «Про тварин­ний світ» об'єктами тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, є дикі тварини — хордові, в тому числі хребетні, безхребетні в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі; частини диких тварин; продукти їх життєдіяльності. Об'єктом тваринного світу є також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є се­редовищем існування, та шляхи міграції. Правове регулювання відно­син у даній сфері природи здійснюється у різних напрямках: питан­ня власності, використання тваринного світу, його облік і охорона, відтворення тощо. Слід мати на увазі, що відносини у галузі викори­стання, відтворення й охорони тваринного світу, який належить до сільськогосподарських та домашніх тварин і використовується у господарських, наукових та інших цілях, регулюються іншим законодав­ством, і зазначені види тварин не є об'єктами екологічного права.

Природно-заповідний фонд є специфічним об'єктом екологічного права. Його становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, науко­ву, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збере­ження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринно­го й рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Він являє собою сукупність природних об'єктів і ком­плексів, наділених режимом заповідання, і складається із природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток при­роди, заповідних урочищ, ботанічних садів, зоологічних парків тощо. Правовий режим даного фонду визначений Законом України від 16 червня 1992 року «Про природно-заповідний фонд України».

Континентальний шельф являє собою поверхню та надра морсь­кого дна до глибини 200 метрів у районах, які прилягають до узбе­режжя або до островів держави, але які перебувають за межами зони територіального моря або за цією межею до місця, де глибина по­кривних вод дає змогу вести розробку природних багатств у цих рай­онах. У разі якщо встановлення меж континентального шельфу відповідно до зазначених вище ознак суперечить юрисдикції су­міжних прибережних країн, межі континентального шельфу визна­чаються за спеціальними міждержавними угодами2. На дні моря шельфу можуть бути живі організми «сидячих» видів тварин (при­кріплені до дна або такі, що пересуваються морським дном), а також мінеральні та інші неживі ресурси, які відносяться до надр. Прибе­режна держава здійснює до нього суверенні права з метою розвідки та розробки його природних багатств. Використання та охорона при­родних ресурсів континентального шельфу регламентується міжна­родним та національним законодавством а саме: Конвенцією ООН з морського права (1982 р.), Конвенцією про континентальний шельф (1964 р.), Протоколом про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташова­них на континентальному шельфі (1988 р.), та чинним екологічним законодавством (Водним кодексом України, Кодексом України про надра, Законом «Про тваринний світ» тощо).

Виключна (морська) економічна зона України — це морські рай­они, які зовнішньо прилягають до територіального моря України, включаючи райони навколо приналежних островів, що їй належать. Ширина даної зони становить до 200 морських миль, що відрахо­вуються від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море Укра­їни (ст. 2 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 року1). Згідно з Конституцією України (ст. 13) природні ресурси континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Укра­їнського народу. Україна у своїй зоні має суверенні права щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також із метою управління цими ресурсами щодо здійснення інших видів діяльності по економічній розвідці та роз­робці зазначеної зони, у тому числі виробництво енергії шляхом використання води, течій і вітру та ін.

Виключна (морська) економічна зона та континентальний шельф належать до природних ресурсів загальнодержавного зна­чення відповідно до п. "б" ст. 39 Закону України «Про охорону нав­колишнього природного середовища», що впливає на правовий ре­жим їх використання.

Навколишнє природне середовище також є об'єктом еко­логічного права. Це сукупність усіх природних об'єктів, які пере­бувають у нерозривному зв'язку та створюють єдину екологічну систему. Об'єктом екологічного права за охоронним напрямком є усе природне середовище.

Література

1.         Конституція України, 1996 р. із подальшими змінами та доповненнями.

2.         Кодекс України про надра. – від 27.07.1994 р. – за ред. від 19.12.2006 р.

3.         Андрієвський І.Д. Регулятори економічної, екологічної, та соціальної безпеки країни у сфері користування надрами. Наук.стаття. – К. – 2005.

4.         Шем’яков О.П. Автореф. – „Правове регулювання використання та охорони надр”. – Х. – 2003 р.