Реферат: Обєкти екологічних правовідносин

Реферат: Обєкти екологічних правовідносин

Дніпропетровський державний університет

внутрішніх справ

Реферат

з дисципліни „Екологічне право”

на тему:

„Об’єкти еколого-правових відносин”

Виконав:

курсант 301 н.в.

рядовий міліції

Липовий С.М,

Перевірив:

викладач кафедри

капітан міліції

к.ю.н. Легеза Ю.О.

Дніпропетровськ

2007

План

1.         Поняття екологічного права.

2. Об’єкти екологічних правовідносин.

Література

1. Поняття екологічного права.

Екологічне право виступає юридичною формою екологічних відносин. Його розвиток і становлення відбувається у широкій на­уковій дискусії, що є цілком виправданим, бо тільки у процесі науко­вого обговорення можна виробити оптимальний підхід до розуміння екологічного права. Висловлені думки про поняття екологічного пра­ва в загальних рисах зводяться у цілому до двох основних напрямків. Одні автори вважають, що екологічне право належить до числа ком­плексних (інтегрованих) галузей права, до складу якої входить декілька самостійних галузей права, які регулюють різні види екологічних відносин. При цьому комплексність екологічного права автори такої думки трактують по-різному1. Наприклад: а) кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид еко­логічних відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти. Тому й існують такі самостійні галузі права, як земельне, лісове, вод­не, гірниче, фауністичне, атмосфероповітряне та інші; б) екологічне право — інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють еко­логічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, ре­алізації захисту екологічних прав.

Водночас отримує розвиток і концепція, згідно з якою еко­логічне право не є комплексною галуззю права, а являє собою са­мостійну галузь права у загальній системі права. Так, Ю. О. Вовк вважає, що природоресурсове (екологічне) право має єдиний пред­мет правового регулювання — суспільні відносини, які складають­ся з приводу раціонального використання й охорони природних ресурсів2. Інші автори, підтримуючи таку думку, наголошують на тому, що єдині екологічні відносини подіялються на декілька різно­видів (земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, атмосферо-повітряні та інші), які мають свої істотні специфічні особливості і спеціальні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права (земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, атмосфероповітряні, природно-заповідні та інші)3. На їх думку, такий підхід до розуміння екологічного права забезпечує його єдність як самостійної (неком-плексної) галузі права і внутрішню диференціацію.

Важливо зазначити, що В. В. Петров, який тривалий час не поділяв таких поглядів, в останніх працях обґрунтовано доводить, що екологічне право з огляду на його предмет є сукупністю од­норідних суспільних екологічних відносин, тому його не слід відно­сити до комплексних галузей права4. У літературі справедливо за-значається, що екологічні відносини є єдиними.

Викладене дає підстави зробити висновок про те, що у науці йде активний пошук оптимального розуміння сутності екологічного права, його місця в системі права. Найбільш аргументованою є дум­ка тих авторів, які розглядають екологічне право як самостійну (не-комплексну) галузь права з підгалузевою структурою.

2. Об’єкти екологічних правовідносин.

Під об'єктами права в широкому значенні розуміють майнові, природні і духовні блага, з приводу яких виникають правовідноси­ни. Об'єктами екологічного права є природні блага, які існують без участі людини або з певною її участю (штучне відтворення природ­них об'єктів). Слід мати на увазі, що не всі природні явища можуть бути об'єктами екологічного права. Деякі природні явища не підда­ються правовому впливу, зокрема, водні відливи і приливи, грозові явища, виверження вулканів тощо. Отже, об'єктами екологічного права можуть бути ті природні явища, з приводу яких можливе ви­никнення суспільних відносин з їх правовим регулюванням.

Згідно з екологічним законодавством України до природних об'єктів належать земля, надра, рослинний світ, ліси, води, тварин­ний світ, атмосферне повітря, природно-заповідні об'єкти та ін. Право безпосередньо не впливає на природні об'єкти, його вплив виявляється через поведінку суб'єктів екологічних відносин. Еко­логічне право виступає регулятором відносин, тому що суб'єктами цих відносин є індивіди, колективи людей, органи управління, дер­жава. В праві визначається міра можливої і належної поведінки суб'єктів екологічних відносин, що забезпечує оптимальне викори­стання природних ресурсів, їх відтворення і охорону навколишньо­го природного середовища (екологічної системи).

Законодавство передбачає внутрішню класифікацію кожного природного об'єкта. Вона встановлюється з метою визначення пра­вового режиму кожного виду природного об'єкта, що сприяє під­тримці екологічної стабільності.

У правовій літературі визначено співвідношення між природни­ми явищами. Так, природні об'єкти складають невід'ємні компонен­ти навколишнього природного середовища, а природні ресурси ут­ворюють частину природних об'єктів, які використовуються як дже­рела задоволення різних інтересів людини. Природні комплекси — це сукупність взаємопов'язаних між собою частин природних об'єктів, виділених з метою створення заповідної території. Ланд­шафтом вважається територіальна система, яка складається з вза­ємодіючих природних компонентів. Крім того, в екологічному зако­нодавстві виділені також конкретні природні об'єкти, яким прита­манні специфічні ознаки і які мають юридичне значення.

Земля належить до основних природних об'єктів і входить до складу єдиної екологічної системи як невід'ємна її частина. По­няття землі закріплене у ст. 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 962-ІУ «Про охорону земель»1, де вона розглядається як по­верхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природ­ними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею. Земельні ресурси — сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві. Грунт же являє собою природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку люд­ства завдяки найціннішій своїй властивості — родючості.

Однак землю слід розглядати у двох аспектах: як сукупність усіх природних багатств (планета) і як поверхневий ґрунтовий шар землі, який виконує екологічні, економічні (засоби виробництва, просто­ровий базис), культурно-оздоровчі функції. Земельне законодавст­во розраховане на правове регулювання використання поверхне­вого шару землі й водночас взаємодіє з водним, лісовим, гірським, фауністичним, атмосфероповітряним, природно-заповідним, охо­ронним законодавством. Земельне законодавство виступає основною правовою формою земельних відносин. Земля як об'єкт права проявляється у різних сферах: при наданні земельних ділянок у власність або в користування; при вилученні земель у встановлено­му порядку для задоволення певних потреб; у процесі експлуатації земель з урахуванням їх цільового призначення тощо. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим при­значенням поділяються на категорії земель (ч. 1 ст. 18 Земельного ко­дексу України, далі ЗК України). Тому в законодавстві врахована спе­цифіка правового регулювання використання категорій земель сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забу­дови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призна­чення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призна­чення, лісового фонду, водного фонду, промисловості, транспорту.

Надра є самостійним природним об'єктом, частиною єдиної екологічної системи. У статті 1 Кодексу України про надра встанов­лено, що надра — це частина земної кори, що розташована під по­верхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступ­них для геологічного вивчення та освоєння. З цього випливає, що законодавство про надра розраховане на ту частину надр, яка ви­користовується для задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб. Цю частину надр називають природними ресурса­ми. Однак не всі надра доступні для діяльності людини з техно­логічних, економічних та інших причин. Наприклад, у деяких регіонах України природний газ залягає на глибині 5 тис. метрів, видобування такого газу потребує великих коштів. Отже, цей газ можна розглядати як природний об'єкт, що існує об'єктивно, а не як природний ресурс, який можна використовувати. Тому надра можна поділити на дві групи: ті, що використовуються, та ті, що не використовуються з різних причин. Кодекс України про надра виділяє п'ять видів користування надрами залежно від цілей їх ви­користання (ст. 14). Об'єктами права виступає та частина надр, яка може використовуватися для задоволення потреб суспільства.

Води — всі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Водний об'єкт — природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води. Усі води на території України становлять її водний фонд, який включає у свій склад: поверхневі води — природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море (ст. З Водного кодексу). Водні об'єкти є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування (ст. 6). Залежно від значення водні об'єкти поділяють­ся на два види: загальнодержавні й місцевого значення (ст. 5), що виз­начає різний правовий режим їх використання та охорони. Залежно від цільового призначення води поділяються на такі види: для питних цілей, промисловості, сільського господарства, транспорту, рибного й мисливського господарства, лікувально-оздоровчих цілей та ін. Відповідно до наведеної класифікації у водному законодавстві вста­новлений правовий режим кожного виду водокористування. Викори­стання вод здійснюється у порядку загального й спеціального водоко­ристування (ст. 46). Об'єктами права водокористування є конкретні водоймища, надані у встановленому порядку відповідним суб'єктам. Рослинний світ — сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території (ст. З Закону Ук­раїни «Про рослинний світ»). Об'єкти рослинного світу — дико­рослі (що природно зростають на певній території) та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та ут­ворені ними природні угруповання. Природні рослинні ресурси поділяються на природні ресурси загальнодержавного та місцево­го значення (ст. 4). їх використання здійснюється у порядку загаль­ного або спеціального використання (ст. 8). Крім цього, вони мо­жуть перебувати в різних формах власності. Складовою частиною природних рослинних ресурсів є ліси.

Страницы: 1, 2