Курсовая работа: Право державної власності

Так як до державної власності в Україні належить і комунальна власність, то необхідно визначити об’єкти права власності адміністративно-територіальних одиниць. Відповідно до ст. 35 Закону України “Про власність” до об’єктів права комунальної власності належить: майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території; майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб’єктами права власності. Щодо останнього положення Закону, то в принципі його можна пояснити таким чином: бувають випадки, коли приватні підриємці вирішують зайнятись благодійністю і передають у власність тієї адміністративно-територіальної одиниці, де проживають, певні кошти, які при передачі їх певним органам стають державною власністю (наприклад, підприємець дає гроші для культурного розвитку його мікрорайону в міську раду); або у особи на території її дільниці біля будинку стоїть монумент якогось письменника і він передає його у власність міста, в якому він проживає.

Перелік об’єктів права комунальної власності встановлено не тільки в зазначеному Законі, але і в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року, в якому, згідно із ст. 60 зазначається: [територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження].[6] Але в цьому Законі є певні недоліки, тому що не містять критерії, які визначають особливість комунальної власності, на відміну від Закону України “Про власність”.

Отже, ми бачимо, що до державної власності відносяться будь-які матеріальні речі (в основному це майно, установи, певні стратегічні об’єкти), які покликані забезпечувати діяльність державних органів, забезпечувати економічний та соціально-культурний розвиток як всієї держави, так і окремих територій, і ці блага не мають бути власністю інших осіб, суб’єктів права власності.

1.4 Управління державним майном

Зазначені суб’єкти права державної власності здійснюють належні їм повноваження, використовуючи особливий правовий інститут – управління. Згідно з ст. 1 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” від 21 вересня 2006 року під управлінням розуміється — [здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб].[7] Отже таке управління здійснюють Кабінет Міністрів, територіальні громади та уповноважені ними органи. Отже, управління загальнодержавною та комунальною власністю її суб’єкти здійснюють або самостійно, або через уповноважені ними державні органи. З метою підвищення ефективності використання державної власності та оперативності прийняття управлінських рішень управлінські функції щодо цієї власності делегуються уповноваженим органам.

В умовах пошуку оптимальних варіантів управління загальнодержавною власністю у період становлення в Україні засад ринкової економіки коло уповноважених державних органів зі здійснення функцій управління загальнодержавним майном досить часто змінювалось].[8] Згідно з ст. 4 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” суб’єктами управління об’єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади ; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Обсяг повноважень щодо управління державним майном визначається в законодавчому порядку. За законом України “Про власність” державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Щодо Кабінету Міністрів, то його повноваження в сфері управління державною власністю закріплені ще й в п. 5 ст. 116 Конституції України, а саме: Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності і здійснює управління об’єктами державної власності. Звичайно, що це не повний перелік повноважень Кабінету Міністрів, але якщо зазначати повний перелік, то напевно і не вистачить обсягу курсової роботи. Але до основних належить: визначає органи, які здійснюють управління; встановлює порядок передачі майна суб’єктам управління; призначає уповноважених осіб на виконання функцій з управління; визначає умови створення та діяльності господарських структур; стежить за роботою інших органів управління; забезпечує контроль за ефективністю управління об’єктами державної власності.

Фонд державного майна України – один з центральних органів, які здійнюють управління державною власністю. Повноваження Фонду можна поділити на 3 категорії: повноваження щодо державних підприємств, установ і організацій; нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна; щодо корпоративних прав держави. Основними повноваженнями Фонду є: виступ орендодавцем цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів; здійснення контролю за використанням орендованих цілісних майнових комплексів; виступ від імені держави засновником господарських організацій, до статутних фондів яких передається державне майно; прийняття рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що перебувають у його управлінні; погодження розміру плати за оренду державного майна за договорами оренди, укладеними підприємствами, військовими частинами Збройних Сил України та іншими військовими формуваннями; захист майнових прав держави на її території та за кордоном; здійснення формування і ведення Єдиного реєстру об’єктів державної власності; виступ розпорядником Єдиного реєстру об’єктів державної власності; забезпечення передачі нерухомого майна творчим спілкам та релігійним конфесіям; дозволяє здійснювати застави майна державних підприємств, що перебувають у його управлінні; здійснення контролю за виконанням функцій з управління корпоративними правами держави уповноваженими органами управління та уповноваженими особами; здійснення методологічного забезпечення управління корпоративними правами держави; визначення критеріїв ефективності управління корпоративними правами держави; визначає вартість об’єктів державної власності. Фонд державного майна виконує свої повноваження самостійно, але деякі з них він має здійснювати за згодою Кабінету Міністрів, наприклад, передає певні функції управління об’єктами державної власності, що знаходиться в його управлінні, іншим уповноваженим органам.

Деяким корпораціям в Україні було делеговано функції з управління майном організацій і підприємств, які засновані на загальнодержавній власності та входять до їх складу, і такими, зокрема, є “Укрбуд”, “Украгропромбуд”, “Укртрансбуд”, та деякі інші, зазначені Декретом Кабінету Міністрів України від19 лютого 1993 року. Важливо зазначити, що міністерствам та іншим органам державної виконавчої влади при здійсненні функцій управління забороняється пряме втручання в господарську діяльність підприємств, віднесених до загальнодержавної власності.

В законодавстві закріплена така цікава функція міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, як управління майном у період до створення акціонерних товариств і після їх створення. Зокрема, після створення таких акціонерних товариств до початку розміщення акцій уповноважені органи державної виконавчої влади контролюють додержання статутів створених акціонерних товариств та приймають разом з Фондом державного майна України (ФДМУ) відповідні рішення у зв’язу з їх порушенням, здійснюють контроль за ефективністю використання і збереження майна акціонерних товариств. З початку розміщення акцій акціонерних товариств виконання функцій щодо управління акціями, які перебувають у загальнодержавній власності, здійснює в установленому порядку уповноважна особа, яку призначає ФДМУ за погодження з відповідним центральним органом виконавчої влади. Порядок здійснення уповноваженими особами функцій щодо управління такими акціями визначає Кабінет Міністрів.

Необхідно зазначити, що ФДМУ фактично не в змозі дати відповідь щодо покупців пакету акцій, невиконання інвестиційних зобов’язань та особливих умоа приватизації, причин їх невиконання, кількості приватизованих об’єктів, повернутих до державної власності у зв’язку з невиконанням інвестиційних зобов’язань. [Враховуючи, що держава продала за безцінь понад половину належного їй виробничого потенціалу, плата надто висока. При оцінці даної ситуації необхідно виходити з того, що інвестиційний клімат залежить не тільки від спеціального правового регулювання процесів приватизації, а не в останню чергу від економічного та політичного клімату, від загального рівня господарського порядку в Україні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8