Курсовая работа: Право державної власності

А який же взаємозв’язок існує між поняттями права власності і формами права власності? Чи правильним буде вживати словосполучення форма права власності взагалі? Так, доктор юридичних наук, професор Я. Шевченко підкреслює, що [право приватної власності є головною правовою формою насамперед індивідуального привласнення благ в усіх країнах з ринковою економікою. А відповідно до ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності].[2] Отже можна зробити висновок: так як ЦК не наводить поняття форми власності, то це не правова категорія, а економічна, і не може йтися про систему права власності, яка складається з таких його форм, як приватна, колективна, державна і комунальна. З огляду на це, недоцільним є збереження права колективної власності як невизначеного суперечливого поняття. Так як цивільне право дає можливість суб’єктам врегульовувати свої відносини на власний розсуд (диспозитивність методу цивільного права), якщо це не суперечить основним засадам законодавства, суті відносин або якщо інше не передбачено законом, колективні підприємства продовжують діяти без зміни форми власності. Тобто спостерігається певний парадокс – в Україні діє безліч підприємств колективної форми власності, але їх згідно з вимогами закону не повинно бути, тому що законодавець не визнає такої форми права власності (приміром Конституція України, або ЦК України). Хоча Закон України “Про власність” присвячує цілий розділ (IV) праву колективної власності, а ГК України – Главу 10 підприємствам колективної власності.

Отже, підсумовуючи викладене, можна підтвердити факт існування в Україні таких форм власності: приватної, державної, комунальної та власності юридичних осіб (колективної). Не можна сказати, що якась з них істотно переважає, але конкуренція відбувається між державною та приватною власністю. [Свідомо зміщуються акценти – природність приватної власності для ринково-демократичного суспільства трактується як необхідність негайної передачі державного майна в приватні руки. З цього приводу слід вказати на відсутність будь-якої вагомої аргументації стосовно неефективності державної власності. Настирлива пропаганда переваг приватного господарювання і необхідності повного роздержавлення скеровується інтересами тих, хто бажає задешево отримати в своє розпорядження виробничий потенціал, створений працею цілих поколінь][3]. Далі, із всіх зазначених форм власності, я глибше розгляну саме право державної власності.

1.2 Суб’єкти права державної власності

Власність – це певні матеріальні блага, які мають комусь належати. Що ж до державної власності, то у неї є свої суб’єкти, які мають право володіти, користуватись та розпоряджатись цією власністю. Отже, в ст. 32 Закону України “Про власність” визначається, що [суб’єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України; суб’єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів; суб’єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України, Верховна Рада Республіки Крим — на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів — на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності].[4]

Суб’єкти права власності вправі реалізувати своє суб’єктивне право та суб’єктивний обов’язок відповідно до принципу, згідно з яким вони вправі без обмежень здійснювати господарську діяльність, котра не суперечить чинному законодавству. [На етапі впровадження регуляторної політики в сферу господарювання правовий статус кожного з суб’єктів права власності якісно змінився. Особливо значні зміни сталися в регуляторно-правовому статусі держави та органів місцевого самоврядування. Вони зумовлені об’єктивними процесами поступового набрання Україною статусу правової держави та громадянського суспільства, а також проведення реформи в сфері господарювання, змістом якої є послаблення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання господарської діяльності]. [5] Тобто видно, що держава втрачає свої позиції у сфері управління державною власністю і управлінням сферою господарювання.

Аналізуючи ст. 13 Конституції України, можна дійти висновку, що суб’єктом права власності визнається Український народ. Підставою такого висновку стало текстуальне формулювання такого положення: “Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією”. Таким чином, встановлений Основним Законом нашої держави порядок здійснення прав власника від імені Українського народу стосується лише перелічених об’єктів. Також чітко не визначено чи є Автономна Республіка Крим суб’єктом права державної власності, адже в ст. 138 Конституції України зазначається, що до відання АРК належить управління майном, що належить Автономній Республіці Крим. Але, наприклад, в Законі України “Про приватизацію державного майна” майно, яке належить АРК, приватизується як державне. Але є певні сумніви у правомірності визнання власності АРК державною, тому що АРК не є державою, хоча і є республікою, має певний обсяг автономії в межах України. Отже, виходячи з положень Конституції України, можна визнати, що суб’єктом права державної власності є держава, утворена Українським народом (окрім виключної власності народу).

Так як згідно з Законом України “Про власність” до державної належить ще і комунальна власність, то суб’єктами права комунальної власності можна вважати адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів. Але за Конституцією України суб’єктами права комунальної власності, відокремленої від державної, стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

1.3 Об’єкти права державної власності

Так як є суб’єкти права власності, то мають бути і об’єкти (відповідно до теорії права у будь-яких відносинах, що стосується їх структури, мають бути присутні суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин (суб’єктивні права та юридичні обов’язки)). Загальновизнаним теорією права суб’єктом будь-яких правовідносин є матеріальні та нематеріальні блага (речі, дії, результати дій, особисті немайнові блага), з приводу яких виникли правовідносини, на використання або охорону яких спрямовані взаємні суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Відповідно до ст. 34 Закону України “Про власність” загальнодержавну (республіканську) власність становлять: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток; інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами. З цього переліку можна виділити дві категорії майна державної власності:

а) майно, яке взагалі не може перебувати у власності окремих осіб права власності, тобто таке майно, яким мають право користуватись, володіти та розпоряджатись виключно суб’єкти права державної власності (наприклад, оборонні об’єкти, Національний банк України);

б) майно, яке в принципі може бути у власності інших суб’єктів, але за своїм функціональним призначенням має забезпечувати загальнодержавні інтереси (приміром майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів: наприклад, кошти, що виділяються державою Академії митної служби України, покликані на забезпечення матеріально-технічнічної бази цього державного навчального закладу, але майно, яке Академія купляє за державні кошти є власністю саме цього навчального закладу).

Державною власністю також визнається майно, що забезпечує діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України та утворюваних ними органів. Це положення має дуже важливе значення, тому що ці посади є виборними і одні й ті самі особи не будуть перебувати на посадах все життя, будуть інші особи, що прийдуть їм на зміну. Отже, майно, яким користується, володіє та розпоряджається Президент, члени Кабінету Міністрів, є власністю держави, а не окремих осіб, які займають зазначені посади на період, визначений Конституцією та Законами України.

Отже, у державній власності юридично може бути будь-яке майно, у тому числі й таке, що не може перебувати у власності інших суб’єктів. Зокрема, Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17 червня 1992 року затверджує Перелік майна, що не може бути у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Таким майном є: зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва, бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря), протиградні установки, державні еталони одиниць фізичних величин, спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8