Дипломная работа: Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави

Соціальна політика держави передбачає:

• регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (у тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

• вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

• формування стимулів для високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

• створення системи соціального захисту населення;

• забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

• захист довкілля тощо.

Завдання соціальної політики країни поділяються на довгострокові та короткострокові (рис.1.1).

Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:

• життєздатності суспільства;

• стабілізації та розвитку суспільства;

• консолідації суспільства.

Рис.1.1. Різновиди завдань соціальної політики

Основними принципами соціальної політики є раціональність, соціальна справедливість та соціальна безпека [29].

Раціональність проявляється у досягненні оптимального співвідношення мети соціальної політики та засобів її реалізації. Соціальна справедливість — це є визнання однакових можливостей для всіх членів суспільства; а соціальна безпека — можливість передбачуваності певних життєвих ризиків.

Формування та реалізація соціальної політики відбуваються у три етапи (рис.1.2):

Рис.1.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики держави

Мета соціальної політики в період переходу до ринку має стратегічний та поточний характер.

Стратегічному характеру відповідають такі цілі:

• наповнення реформ соціальним змістом;

• розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

• активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

• забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

• створення для кожної людини можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

• стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

• забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

• гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

• формування ефективної системи соціального захисту населення;

• реформування пенсійної системи;

• розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

• зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві. Поточному характеру відповідають такі цілі:

• ліквідація заборгованості із заробітної плати та соціальних виплат;

• забезпечення прожиткового мінімуму;

• боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

• захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

• обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

• створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

• запобігання соціальної деградації тощо [30].

Модель соціальної політики Української держави являє собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість за умов відсутності достатніх фінансових коштів у держави надати можливість для самореалізації та самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

У світі існує багато моделей соціальної політики і кожна має свої нюанси та особливості залежно від особливості економічного розвитку країни, менталітету нації, розвитку соціального партнерства (японська, німецька, американська, шведська, англосаксонська).

Рис.1.3. Структура соціальної політики України

Соціальна політика як напрям діяльності держави має свої суб'єкти, об'єкти та учасників, що беруть активну участь в її проведенні [27].

Для створення конкретних механізмів реалізації принципів соціальне орієнтованої економіки, підвищення ефективності соціальної політики на основі раціонального використання наявних фінансових і матеріальних ресурсів Кабінет Міністрів України розробив основні напрями соціальної політики.

Основними напрямами соціальної політики України є:

• створення умов для підвищення працівником свого добробуту за рахунок особистого внеску та ділової активності підприємства. З цією метою Президент України ініціював скасування існуючих обмежень фонду споживання;

• проведення широкомасштабної пенсійної реформи та створення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожного до фонду накопичення;

• надання адресної допомоги у зв'язку з підвищенням тарифної плати за житло та комунальні послуги;

• створення умов для підприємницької діяльності та високопродуктивної праці економічно активного населення;

• створення умов для регулювання демографічних процесів в Україні, демографічного відтворення населення;

• розробка відповідної правової бази щодо раціонального природокористування та охорони довкілля;

• проведення активної молодіжної політики підтримки сім'ї, материнства та дитинства, а також здійснення заходів щодо соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки;

• стимулювання розвитку освіти, культури та мистецтва в найбільш великих містах та обласних центрах і в малих містах. З цією метою виконується Програма розвитку малих міст України;

• розвиток охорони здоров'я і фізичної культури. Для цього формуються умови для широкого впровадження страхової медицини, накреслено будівництво низки спортивно-оздоровчих комплексів;

• соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Цей напрям є одним з найважливіших, оскільки соціальний захист — це є система державної політики із забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя [44].

Соціальна політика орієнтована на громадян, об'єктивні можливості яких не дозволяють їм підтримувати суспільне визнані рівень та спосіб життя. При цьому соціальне забезпечення — це є забезпечення непрацездатних. Економічними джерелами соціального захисту є гроші платників податків (державний бюджет на всіх рівнях), страхові нарахування роботодавців та працівників, фінансові ресурси підприємств, суспільна та приватна благодійність, спонсорство та меценатство.

Правовою основою соціального захисту є положення чинного законодавства, що регулюють систему засобів соціального захисту: гарантії, норми, зобов'язання, розподіл функцій. Організаційними основами соціального захисту є відповідні управлінські та функціональні установи по роботі з населенням.

Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення виглядає так (рис.1.4):

Рис.1.4. Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення

Система соціального захисту виконує дві основні функції:

• зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;

• запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні в працездатний період [31].

Ці функції знаходяться у певному протиріччі, і в перехідній економіці проявляються досить відчутно. Перехідний стан економіки України зумовив ту обставину, що соціальний захист населення реалізує в основному першу функцію, а для реалізації другої умов ще недостатньо.

Сучасну систему соціального захисту населення в Україні складають такі елементи: пенсійне забезпечення, допомога сім'ям з дітьми, житлові субсидії, допомога по безробіттю та ін.

Систему соціального захисту населення можна представити у такий спосіб (рис.1.5):

Рис.1.5. Складові системи соціального захисту населення

У січні 2003 р. активними заходами сприяння зайнятості населення (працевлаштування), що спрямовані на професійне навчання, громадські роботи, було охоплено 108,2 тис. осіб, що на 15 % більше, ніж у січні попереднього року. Незважаючи на обмежену кількість вільних робочих місць, число осіб, які отримали роботу за сприяння служби зайнятості у січні 2003 p., зросло порівняно з січнем 2002 р. майже на третину і становило 48,9 тис. осіб. Число осіб, які за направленням служби зайнятості проходили професійне навчання, зросло порівняно з січнем 2002 р. на 3,5 % і становило 50, 1 тис. осіб. У громадських роботах взяли участь 9,2 тис. незайнятих громадян, що в 1,2 раза більше, ніж у січні попереднього року [62].

Оскільки системі ефективної зайнятості та питанням управління зайнятості було присвячено окрему тему, вважається за доцільніше розглянути напрям, пов'язаний з формуванням доходів населення.

Рівень доходів членів суспільства є найважливішим показником їх благополуччя, оскільки визначає можливості матеріального та духовного життя кожного: відпочинку, отримання освіти, підтримки здоров'я, задоволення нагальних потреб. Серед чинників, що крім розмірів самої заробітної плати безпосередньо впливають на величину доходів населення, є динаміка роздрібних цін, ступінь насичення споживчого ринку товарами та послугами.

Грошові доходи населення, що отримуються через фінансово-кредитну систему, формують значну частину доходів населення:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21