Дипломная работа: Інвестиційна діяльність комерційного банку та її вплив на його фінансовий стан

1) внутрішньобанківські, до яких належать недостатність ресурсів для проведення інвестиційних операцій, бажання банків максимізувати віддачу підвищенням процентної ставки за кредитами, високі вимоги банків до забезпеченості інвестиційних кредитів;

2) зовнішні, такі як високий рівень інфляції в економіці, система внутрішніх взаємних платежів, непрозорість ринку капіталу, недовіра до банківської системи з боку клієнтів, недосконалість законодавства, недостатня кількість платоспроможних позичальників.

Мною була проаналізована інвестиційна діяльність трьох комерційних банків, а також динаміка їх фінансових показників. З кожним роком банки України розвиваються у напрямку інвестиційної діяльності, відповідно зростають і їхні фінансові показники. На рисунку 2.1. я зобразила динаміку зростання активів досліджуваних банків за 2005-2008 рр. З діаграми видно, що фінансові показники усих трьох банків (в тому числі активів) ростуть, але «ПриватБанк»розвивається стабільно і впевнено, має найбільші показники, при цьому з таблиці 2.1. можемо зробити висновки, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» є найбільш активним інвестором серед банків України. Найбільш стрімко зростають показники «ОТР Банку» через те, що цей банк веде дуже грамотну і активну інвестиційну політику, спираючись на зарубіжний досвід. Показники ВАТ «Ощадбанк» в ці роки росли повільніше двох попередніх банків і лише в 2008 році наблюдався різкий стрибок показників вгору.

Рис. 2.1. Динаміка активів досліджуваних банків, тис.грн.

На мою думку цей ефект пояснюється тим, що через світову фінансову кризу довіра до недержавних банків у населення зменшилася, а також державні банки отримали підтримку держави в цей важкий для банківської системи час.

Всі три банківські структури являють собою відносно ліквідні і платоспроможні товариства, проте ВАТ «Ощадбанк», який не досить активно займається інвестиційною діяльністю, знаходиться поряд з межею теоретичної норми показників ліквідності, а активні інвестори ЗАТ «ОТР Банк» і ЗАТ КБ «ПриватБанк» мають значні запаси ліквідності і спроможні щодо погашення зобов’язань.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЙОГО ФІНАНСОВИЙ СТАН

3.1 Державне регулювання інвестиційної діяльності банків як фактор стабілізації його фінансового стану

Становлення розвинутої ринкової економіки неможливе без створення умов для активізації інвестиційного процесу. Джерелом інвестицій як фактора економічного зростання є внутрішні та зовнішні вкладення. У зв'язку з цим необхідно розробити механізм, здатний забезпечити мобілізацію капіталу для інвестицій у реальний сектор.

Саме банк, на відміну від інших фінансових установ, є універсальною організацією, що може надавати максимальну кількість і забезпечувати найкращу якість послуг в інвестиційній сфері. Але на українському фондовому ринку професійна інвестиційно-банківська діяльність недостатньо розвинута, і це гальмує процес виходу підприємств на фондовий ринок.

Таким чином, розвиток інвестиційно-банківської справи стає необхідною і важливою передумовою удосконалення інвестиційного механізму українського фондового ринку.

Значним джерелом інвестицій повинен стати ринок цінних паперів. Однак на сучасному етапі український фондовий ринок характеризується низькою ринковою капіталізацією, недостатньою прозорістю та ліквідністю. Основний обсяг угод з цінними паперами укладається поза межами організованого ринку.

Загальною проблемою вітчизняного фондового ринку залишається нестача внутрішніх інвестиційних коштів, тобто головним чином відсутність грошей у більшої частки населення. Стримування розвитку фондового ринку відбувається за рахунок: недосконалої нормативно-правової бази, нерозвиненості інфраструктури, недовіри вітчизняних та іноземних інвесторів до вітчизняного фондового ринку, несприятливого податкового клімату для здійснення інвестицій у цінні папери.

Подальший розвиток цього ринку повинен здійснюватись за такими напрямами: продовження процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств, прискорення процесу створення холдингових компаній, більш поширене використання додаткових емісій акцій для залучення коштів безпосередньо до підприємств, збільшення їх капіталу.

Таким чином, головними причинами інвестиційної кризи в Україні за останнє десятиріччя були:

- млявість політичних (демократичних) і економічних ринкових реформ;

- недосконалість і нестабільність законодавства;

- постійне зниження обсягу внутрішніх накопичень внаслідок падіння національного виробництва;

- репресивний характер податкової системи, надмірне вилучення її каналами прибутку та інших ресурсів простого та розширеного відтворення;

- слабкість матеріальної бази через розлад усіх галузей економіки та зруйнування ринку збуту товарів;

- мізерність фінансових ресурсів, в тому числі внаслідок відходу держави з інвестиційної сфери і фактичного небажання недержавних структур займатися виробничими інвестиціями;

- необґрунтовані надії на приплив іноземних інвестицій;

- значні масштаби взаємних неплатежів.

Система державного регулювання інвестиційної діяльності має досить складну структуру. Вона охоплює не тільки заходи (механізми) регулювання конкретних процесів, а й інструменти, тобто засоби, регулювання, що використовуються окремими напрямами (складовими) економічної політики. А вся цілісна система регулювання спрямовується на реалізацію функцій життєдіяльності суспільства, які держава бере на себе. Тому система державного регулювання інвестиційної діяльності повинна будуватися за ієрархічним принципом: спочатку встановлюються функції системи, далі визначаються напрями проведення економічної політики, що спрямовуються на реалізацію цих функцій, потім здійснюється підбір інструментів втілення в життя цієї політики і, нарешті, розроблюються заходи регулювання конкретних процесів.

Активне державне регулювання інвестиційної діяльності необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Першоосновою пожвавлення інвестиційної діяльності в умовах України є захист конкуренції і регулювання цін на інвестиції, державна підтримка інвестицій і підприємництва з метою розвитку ринкових відносин і конкуренції в інвестиційній сфері. Держава втручається в інвестиційну діяльність в країнах з різним рівнем ринкових відносин, незалежно від форми власності інвестора. В теорії існує два протилежних підходи щодо втручання держави в інвестиційний процес. В першому випадку держава бере на себе якомога більше функцій інвестора (концентрацію капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами, розподіл доходів від інвестицій). В другому випадку держава надає максимальну свободу інвесторам. При цьому держава впливає на інвестиційний процес через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему санкцій і субсидій.

Для забезпечення сталого економічного розвитку, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей і регіонів держава через податкові пільги, пільгові кредити і державні субсидії намагається залучити вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Тому важливою функцією держави є спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість. 3 цією метою в країні заохочується створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів.

В числі інших важливіших функцій держави в роботі визначені:

- створення правових основ функціонування ринку капіталу;

- формулювання стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів;

- регулюванню іноземних інвестицій і валютного ринку;

- дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції;

- додержання соціальних цінностей;

- частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв та ін.

Наведені функції мають ту особливість, що вони не можуть виконуватися за допомогою ринкових важелів. З іншого боку, всі вони вкрай необхідні для ефективного розвитку суспільства. Саме тому держава повинна взяти на себе їх реалізацію за допомогою системи державного регулювання.

Визначені функції державного регулювання інвестиційної діяльності реалізуються засобами економічної політики. Економічна політика є стратегічною лінією дій, що проводиться Урядом, і конкретизується системою засобів і заходів у сфері управління економікою з метою надання визначеної спрямованості економічним процесам, згідно з цілями, завданнями і пріоритетами розвитку держави. В роботі обгрунтовані і упорядковані складові соціально-економічної політики, а також показано, що економічна політика охоплює всі проблеми створення і підтримки стабільного розвитку економіки і позитивних зрушень у соціальній сфері. Вона складається з політик нижчого рівня, що спрямовані на реалізацію цілей в окремих сегментах економіки. Це макроекономічна політика, цінова, фінансово-бюджетна, грошово-кредитна, інвестиційна, структурна, зовнішньоекономічна та ін.

Цілі і принципи регулювання інвестиційної діяльності випливають з загальнодержавної економічної політики і її складової - інвестиційної політики.

Державна інвестиційна політика - це діяльність держави, що спрямована на створення сприятливих нормативно-правових та господарських умов для інвестування в основний капітал, формування підприємствами та організаціями необхідних фінансових засобів для інвестиційного розвитку, а також підтримка стійкої кон'юнктури на ринках капіталу та інвестиційних ресурсів. В цілому вона повинна бути спрямована на відтворення і збільшення основного капіталу на новій технологічній базі.

Цілі державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежать від багатьох обставин і, в першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Стратегічними цілями інвестиційної політики для умов України визначені:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23