Реферат: Розвиток писемності, освіти та науки в Київській Русі
Реферат: Розвиток писемності, освіти та науки в Київській Русі
Міністерство науки та освіти України
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВІРСИТЕТ
Кафедра українознавства
Реферат
Розвиток писемності, освіти та науки в Київській Русі
Запоріжжя, 2010
Зміст
Вступ
1 Писемна культура
Київської Русі
2 Освіта в
Київській Русі
3 Наукові знання та
література Київської Русі
Висновок
Список використаної
літератури
Культура Київської Русі ІХ — XIII ст. відзначалася
поступальним розвитком, мала глибокі вікові традиції. Мистецтво русичів являло
собою не лише органічну потребу побуту, намагання прикрасити багатоманітний
світ речей, які оточували людину, а й відображало її світосприйняття,
ідеологію.
Феномен незвичайного злету культури Київської Русі часто
пояснюється тісними контактами її з Візантією, Хозарією, країнами Центральної і
Західної Європи. Їх вплив на культурний поступ Русі справді був значним, але не
вирішальним. Щоб зерна передових культур, насамперед візантійської, могли дати
рясні сходи в новому середовищі, вони мали потрапити в добре підготовлений
грунт. Саме таким був культурний грунт східних слов'ян, який увібрав
багатовікові традиції місцевого розвитку, збагаченого впливами сусідів.
Вивчення слов'янських культур рубежу першої
половини І тис. н.е. (зарубинецької і черняхівської), розвиток яких відбувався
в тісній взаємодії з римською цивілізацією, показує, що ряд їхніх елементів
відродились і отримали дальший розвиток в період Київської Русі. До них
належать висока культура плужного землеробства, керамічне та емалеве виробництво,
традиції домобудівництва.
Глибинна закоріненість традицій помітна також у
народній творчості, літературі, музиці. Язичницькі пісні і танці, фольклор,
весільні і поховальні обряди, епічні легенди і перекази справляли величезний
вплив на розвиток давньоруської духовної культури, становили ЇЇ невід'ємну
складову частину. Відгомін язичницьких вірувань яскраво проступає в «Слові о
полку Ігоревім» та інших літературних творах.
Археологічні і писемні джерела свідчать, що
стародавнє населення України не було етнічно і культурно однорідним упродовж
тисячоліть. Міграції були звичайним явищем. Але вони ніколи не призводили до
повної зміни населення. Значна його частина продовжувала жити на своїх
предковічних місцях, особливо це стосується хліборобів лісостепу. Не
переривалась історична пам'ять регіону, культурний генофонд його органічно
передавався в спадок новим поколінням.
По суті, у давньоруській культурі немає галузі, розвиток якої б не
спирався на багатовікові, іноді тисячолітні, народні традиції.
Об’єкт дослідження – писемність, освіта та наука у Київській Русі.
Предмет – розвиток писемності, освіти та науки в Київській Русі.
Мета – дослідження розвитку писемності, освіти та науки В
Київській Русі.
Завдання роботи:
- охарактеризувати писемну культуру Київської Русі;
- проаналізувати стан освіти у той час;
- дослідити значення наукових знань та літератури Київської Русі.
Згадки про «писмена» слов'ян та русів є в різних джерелах.
Поява писемності — важливий рубіж у розвитку культури кожного народу. Культура
Київської Русі виникла на грунті народної культури східних слов'ян, але разом з
тим це була культура нової формації — середньовічного феодального суспільства,
яка формувалась відповідно до політичних, релігійних, художніх і правових
поглядів і потреб соціальної верхівки. Безперечно, нові суспільні норми і
вимоги стали важливим чинником, що сприяв прогресу всієї культури. До нових
явищ слід віднести і розвиток писемної культури, завдяки якій давньоруська
література, суспільна думка, літописання досягли світового рівня.
На етапі завершення формування державності
Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішим серед
них стала писемність, поширення якої в східнослов'янському світі передувало
офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні джерела дають можливість
віднести час оволодіння неупорядкованим письмом до IX ст. Болгарський
письменник початку X ст. Чорноризець Храбр писав, що слов'яни раніше «не имеху
книгъ, но чрьтами и резами чьтеху и гадаху, погани суще, крьстивше же ся,
римскими и гръчьскими письмены нуждахуся словенскоу речь безъ устроения... и
тако бешу много лъта». Пізніше слов'яни отримали дві азбуки — глаголицю і
кирилицю, одна з яких винайдена слов'янськими просвітителями Кирилом і Мефодієм.
Більшість дослідників схиляється до думки, що це була глаголиця. Кирилиця, як
вважали І.І. Срезневський і С. Георгієв, виникла на базі грецького уставу VI — VIII ст., доповненого
слов'янськими буквами. В порівнянні з глаголичною азбукою, літери якої мали
надто складне написання, кирилиця була простою і доступною і тому отримала
офіційне, поширення в Болгарії (кінець IX ст.) і на Русі (X ст.).
На користь порівняно раннього знайомства Русі з
писемністю свідчить, очевидно, і літописне повідомлення про знахідку Кирилом у
Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних «руськими письмены», а
також зустріч з чоловіком, який говорив цією мовою.
Підтвердженням реальності «руських письмен»
можуть бути договори Русі з греками, один із екземплярів яких призначався для
Русі і був написаний слов'янською мовою. Договір 911 р. вказує на руський
звичай писати духовні заповіти на випадок смерті, а одна із статей договору 944
р. вимагала, щоб посли або купці, які прибували з Русі до Царгорода, мали при
собі не золоті і срібні печатки, як практикувалося раніше, а спеціальні
грамоти, підписані князем. В ряду доказів раннього існування писемності на Русі
може бути і знахідка в одному з гньоздовських курганів корчаги другої чверті X ст. з написом «гороухща»
або «горо ушна». На думку дослідників, напис засвідчував вміст посудини —
гірчиці або гірчичного масла.
Особливий інтерес становить так звана «Софійська
азбука», виявлена С.О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського
собору в Києві. Вона складалась із 27 літер: 23 — грецьких і 4 — слов'янських:
Б, Ж, Ш, Щ. Найпростіше пояснення знахідки — перед нами невдала спроба
відтворити кириличний алфавіт, до якого схиляються деякі вчені, — не може
вважатися обґрунтованим. Хоча накреслення букв аналогічні кирилиці, але це не
кириличний алфавіт, який складається із 43 літер. Не може він вважатись і
азбукою із 38 букв, про яку говорить Чорноризець Храбр. Згідно з С.О. Висоцьким,
«Софійська азбука» відображає один із перехідних етапів східнослов'янської
писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі
фонетичних особливостей слов'янської мови. Ймовірно, що перед нами алфавіт,
яким користувалися на Русі ще в часи Аскольда і Діра.
Після введення візантійського православ'я, яке стало «культурою»
новонавернених, на Русі остаточно утверджується кирилична система письма.
Вважається, що окремі літери, невідомі в грецькому алфавіті, внесені до неї під
впливом глаголиці. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть:
«Остромирове Євангеліє», «Ізборники» 1073 і 1076 рр., «Слово про закон і
благодать», «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.
Названі твори — не єдині пам'ятки, на підставі
яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі.
Великий додатковий матеріал для цього дають археологічні розкопки, які
виявляють численні вироби з написами. Це шиферні прясла, керамічний і металевий
посуд, ливарні формочки, плінфа. Зміст написів різний, але найчастіше вони
засвідчують власника речі: «княжа», «Спасова», «княжо есть», «Мстиславля
корчага», «Давидова чара», «Гюргева», «Гаврило», «Молодило», «Янъка вдала
пряслень Жирць» та ін. Іноді написи вказують на вміст посудини — «Ярополче вино»,
«гороухща»; утримують побажання — «Благодатнеша плона корчага сия»; називають
ім'я майстрів — «Максим», «Людота», «Костантин».
Розкопки Новгорода, інших міст Північної та
Північно-Східної Русі (Псков, Стара Ладога, Стара Руса, Твер, Смоленськ)
виявляють так звані берестяні грамоти, які датуються переважно XII — ХШ і наступними
століттями. Це листування жителів міст і їх сільськогосподарської округи з
приводу різних господарських справ: купівлі землі, лихварських угод, боргових
зобов'язань. Це духівниці на випадок смерті, повідомлення про урожай тощо. Як
свідчить аналіз берестяних грамот Новгорода (де їх знайдено вже близько 700),
писемність відігравала помітну роль у житті не лише заможних, а й рядових
міщан.
Виникає слушне запитання — чи мав феномен
берестяних грамот поширення в Південній Русі? Безперечно, мав. Про це говорять
знахідки кістяних стилів у Києві, виявлення перших грамот у Звенигороді.
Напевно, зустрінуться вони і в інших південноруських містах, але сподіватись на
масові їх знахідки не доводиться. Причиною цього є погана збереженість органічних
решток в культурних шарах давньоруських міст території України.
Своєрідною компенсацією відсутності берестяних
грамот в Південній Русі є написи XI — XIII ст., зроблені прихожанами і клирошанами на
стінах культових споруд. Найбільше їх в Софійському соборі Києва. Виявлені і
досліджені С.О.Висоцьким, вони значно поповнили коло писемних джерел про події
давньоруської історії. Запис 1032 р. про народження у Ярослава Мудрого сина
Всеволода проливає додаткове світло на проблему раннього; заснування і побудови
Софії. Під 1054 р. повідомляється про смерть «царя нашого» Ярослава Мудрого.
Запис про мир на Желяні під Києвом представляє нам його учасників — великого
київського князя Святополка Ізяславича, Володимира Мономаха, князя
переяславського, і Олега Святославича, князя Чернігово-Сіверської землі.
Окремий великий напис повідомляє про продаж Боянової землі і внесення десятини
до Софії. Можливо, що ця купча має якесь відношення до легендарного Бояна, про
якого згадує «Слово о полку Ігоревім». Покаянний напис на стіні Михайлівського
собору Видубицького монастиря — «господи, помози рабу своєму Стефану, грешившему
паче всех и делом, и помышлением», очевидно, пов'язаний з ігуменом Печерського
і Кловського монастирів, пізніше єпископом Володимира-Волинського Стефаном.
Страницы: 1, 2, 3 |
