Курсовая работа: Світова торгівля
2. Проблеми орієнтації
торгівельної політики країн, що розвиваються
Для країн, що розвиваються,
за всіх відмінностей між ними, вибір торгівельної політики має особливі
труднощі, пов'язані з рядом обставин:
·
залежністю їх становища від промислово розвинутих
країн (ПРК);
·
перехідний стан економіки, незважаючи на загальну
орієнтацію на формування розвинутих ринкових відносин;
·
в цілому більш низький рівень розвитку продуктивних
сил;
·
такої структури економіки, котра вимагає експортно –
імпортної орієнтації.
З одного боку, країни, що
розвиваються, (КР) зацікавлені в лібералізації торгівельних відносин, оскільки:
·
по - перше, їх інвестиційна політика залежить від
імпорту з ПРК. Частка імпорту інвестиційного товару (засоби виробництва) у
внутрішніх інвестиціях КР приблизно вдвічі перевищує аналогічну частку в
розвинутих країнах. А головне, цей імпорт є наслідком достатньо ефективної
спеціалізації (як у ПРК),а, найчастіше, - наслідком структурних диспропорцій;
·
по – друге, КР важко конкурувати з ПРК на ринку
сільськогосподарської продукції, оскільки в ПРК діє система урядової підтримки
і захисту свого сільського господарства, яка дозволяє встановлювати експортні
ціни нижчими від витрат виробництва. Наскільки збільшується
конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції ПРК, наскільки ж
зменшуються порівняльні переваги сільськогосподарського виробництва країн, що
розвиваються (так само як і країн з перехідною економікою). Скасування або
обмеження цих заходів поліпшили б позиції КР на ринку сільськогосподарських
товарів;
·
по – третє, більшість КР залежить від імпорту
енергоносіїв і, природно, зацікавлені в лібералізації торгівлі цим товаром.
З іншого боку, з ряду
причин,головною з яких є дискримінаційний характер торгівельних політик ПРК по
відношенню до КР, рівень протекціонізму в КР є набагато вищим, ніж у ПРК, де
середня ставка тарифів становить 5%. В КР середньоарифметична ставка тарифів
становить 24%, досягаючи в деяких країнах (наприклад, Південної Америки) – 34%.
Справа в тому, що для покриття своїх імпортних потреб КР повинні нарощувати
свій експорт, і тут вони зіштовхуються з політикою протекціонізму з боку ПРК,
котрі прагнуть захистити свої ринки від товарів країн, що розвиваються (КР).
Внаслідок цього частка останніх в міжнародній торгівлі скорочується. Прагнучи
захистити свої інтереси, КР (незважаючи на те, що протекціонізм, як форма
захисту національного підприємництва і місцевого ринка – складне явище, яке
часто призводить до зворотних від очікуваних наслідків), дедалі частіше
застосовують протекціонізм як реакцію у відповідь.
3. Торгівельна політика країн
з перехідною економікою
Країни з перехідною
економікою, хоча у своїй більшості і мають людський капітал на рівні ПРК з
ринковою економікою, зіштовхуються з проблемами, аналогічними проблемам країн,
що розвиваються: зміна економічної структури, адаптація до ринкової економіки,
модернізація виробничого апарату та інфраструктури і такі інші. Завдання ці не
можуть бути вирішені лише за допомогою ринкових сил. В умовах спаду виробництва
і масового безробіття «відкритість» економіки може стати руйнівним чинником,
якщо не буде супроводжуватись системою нормального протекціонізму, тобто
селективним (вибірковим) захистом окремих видів виробництв від іноземної
конкуренції, якщо торгівельні відносини з партнерами не носитимуть характеру
співробітництва і не ґрунтуватимуться на погодженні та координації економічної
політики (на зразок Європейський Союз).
Перед країнами, що
розвиваються, і країнами з перехідною економікою стоїть дилема:
·
з одного боку, неможливо відгородитись
протекціоністськими бар'єрами, бо це обмежує можливість оволодіти досягненнями
технологічної та управлінської революції, стимулюючий вплив міжнародної
конкуренції на параметри виробництва;
·
з іншого боку, слідування принципам свободи торгівлі
призводить до виникнення об'єктивної ситуації «економічного колоніалізму».
В цій ситуації для цих країн
особливо важливою є пересторога про неприпустимість маніхейства (релігійне, в
основі якого лежить вчення про уявлення боротьби добра і зла, світла і темряви
як початкових і рівноправних принципів буття), в галузі торгівельної політики.
Мистецтво торгівельної
політики полягає в тому, щоб знайти точку рівноваги між двома тенденціями:
вільної торгівлі і протекціонізму. Кожна політика має свої позитивні якості і
недоліки, котрі залежать від обставин місця і часу її застосування.
Історичний досвід дозволяє
сформулювати деякі закономірності в торгівельній політиці, котрі повинні
враховуватись державними діячами при ухваленні рішень:
1.
Коли групи, які зацікавлені в експорті, мають
лобістську організацію, державна політика у великій мірі орієнтується на вільну
торгівлю.
2.
Політика у великій мірі орієнтована на вільну торгівлю
в країнах, де імпортована продукція не конкурує з внутрішнім виробництвом або є
сировиною для важливих галузей. Протекціонізм непереконливий, коли нічого
захищати.
3.
Економічна депресія і швидке зростання конкуруючого
імпорту сприяє виникненню протекціонізму, як природної реакції на захист
зайнятості і доходів. Хоча це не означає, що протекціонізм – найбільш підхожий
спосіб захисту робочих місць і доходів, котрим загрожує конкуренція імпорту.
4. Державний вплив на
міжнародну торгівлю
Загальна характеристика країн
світу в напрямку соціально – орієнтованої ринкової економіки породжує дві
тенденції в державному регулюванні економіки:
·
одна тенденція – це послаблення економічної влади
держави над суб'єктами ринкової економіки, особливо над ТНК, котрі, можна
сказати, набули майже повну незалежність від своїх урядів;
·
друга – наростання особливої значущості державних
рішень щодо міжнародної торгівлі (так само як фінансової і валютної) для
внутрішньо соціально – економічного розвитку країни.
Національне виробництво і
споживання (особливо у ПРК) стає дедалі більше і більше залежним від зовнішньої
торгівлі, у все більшій мірі інтегрується в міжнародний обмін: зростаюча
частина виробництва товарів і послуг призначається для експорту, а споживана - імпортується.
Далі стан платіжного балансу країни впливає на можливості економічного
зростання і добробуту нації. Нарешті, необхідність в ході господарської
інтеграції координації соціально – економічної політики різних країн неминуче
вимагає державного втручання у всі її напрямки, в тому числі і в торгівельний.
Державний вплив у галузі
міжнародної торгівлі може здійснюватись по лінії розширення або обмеження
торгівлі за допомогою управління торгівельними бар'єрами або по лінії
мобілізації внутрішніх можливостей (ресурсів) конкурентної позиції національних
фірм в різних сегментах світового ринку.
В кожній країні є економічні,
соціальні та політичні причини і групи тиску на користь протекціоністських
заходів. Основними аргументами обмеження зовнішньої торгівлі є:
·
необхідність забезпечення оборони;
·
збільшення внутрішньої зайнятості;
·
диверсифікація заради стабільності;
·
захист молодих галузей;
·
захист від демпінгу;
·
дешева робоча сила.
Захист у мирний час галузей,
необхідних для військового виробництва, з тим, щоб під час війни не залежати
від зарубіжних постачальників. Звучить досить переконливо. Однак при більш
детальному розгляді цього аргументу з'ясовується, що, по – перше, під категорію
необхідної для військового виробництва практично можна підвести будь – яку
галузь; по – друге, така політика може бути дієвою, якщо допустити, що не буде
заходів у відповідь, що мало імовірно. Відтак більшість економістів вважає, що
альтернативні методи (наприклад, прямі субсидії) захисту стратегічних галузей є
більш ефективними як в економічному, так і в соціальному плані.
Серйозною причиною
застосування протекціоністських заходів є безробіття. Безробітні утворюють
найбільш сильну групу тиску на підтримку обмеження імпорту, як умови збільшення
зайнятості всередині країни.
Імпорт знижує попит на деякі
товари вітчизняного виробництва і призводить до безробіття в галузях, що їх
виготовляють. Однак невикористані ресурси не можуть залишитись без
застосування, бо ми живемо у світі з обмеженими ресурсами. За відсутності
обмежень в торгівлі країни, які виготовляють товари на експорт, потребує
припливу робочої сили, компенсуючи скорочення робочих місць в галузях, що конкурують
з імпортом. Вільна торгівля не стільки впливає на загальну зайнятість, скільки змінює
тип зайнятості. Вважається, що безробіття, що виникає внаслідок вільної
торгівлі, - це проблема короткострокового періоду, яка може бути вирішена
альтернативними методами: професійна перепідготовка, переїзд на нове місце,
надбавки до грошової допомоги по безробіттю і таке інше.
Диверсифікація заради
стабільності допомагає захистити внутрішню економіку від впливу міжнародних
політичних подій, спаду виробництва за кордоном, від випадкових коливань попиту
и пропозиції на один чи два конкретних товару і, таким чином, забезпечує велику
внутрішню стабільність. Диверсифікація заради стабільності практично не може
бути застосована до ПРК з уже диверсифікованою структурою економіки.
Логіка доводу на захист
молодих галузей полягає в тому, що їх виробництво стає конкурентоздатним лише
через деякий час. Підприємства галузи повинні досягти конкурентного рівня
витрат виробництва за рахунок ефекту масштабу виробництва з часом, підвищення з
часом кваліфікації і досвіду працівників і таке інше, і лише тоді можна зняти
протекціоністські заходи. Аби політика захисту молодої галузі була дієвою,
потрібна висока імовірність того, що майбутні вигоди перевищать початкові
витрати.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 |