Курсовая работа: Світова торгівля
·
Дистриб'ютори – це оптові посередники. Вони звичайно
існують як самостійні фірми, що обслуговують різні галузі матеріального
виробництва. Дистриб'ютори закуповують товари у свою власність, мають їх
складські запаси. Вони продають товари зі своїх складів, від свого імені і за
свій рахунок (дистриб'ютори – ланка, що є близькою до продавця).
·
Комісіонери – посередники, котрі укладають контракти
від свого імені, але за рахунок постачальників.
·
Консигнатори – посередники, котрі укладають договори про
продаж товару зі складу. Договори укладаються від свого імені, але за рахунок
виробника.
·
Торгівельний будинок – це багатопрофільна зовнішньо-торгівельна
фірма, котра здійснює від свого імені та за свій рахунок експортно-імпортні
операції за широкою товарною номенклатурою. Торгівельний будинок займається не
лише безпосередньо посередницькою діяльністю. Він може бути представлений
асоціацією торгівельних виробничих підприємств, а також банків, що входять в
асоціацію на добровільній основі і здійснюють свою діяльність не тільки за
кордоном, але й там, де асоціація створена.
·
Урядові установи – можуть виступати в якості головних
посередників. Наприклад, Департамент торгівлі США має по своїй країні
представництва, які займаються проблемами розширення міжнародної діяльності
американських фірм. Співробітники цих агентств збирають і аналізують інформацію
про реальні можливості просування американських товарів на світовий ринок.
Особливе місце в міжнародній
торгівлі займають біржі, аукціони, торги. Біржі і аукціони – це організаційні
форми торгівлі, пов'язані передусім з одиничним товаром. Міжнародні торги –
форма торгівлі, котра адекватна скоріш за все товару – групі, товару - об'єкту
і товару – програмі, тобто руху нових товарних форм.
Біржа – це така організаційна
форма торгівлі, в якій здійснюється просування на ринок великих має однорідних
одиничних товарів. Роль бірж в міжнародній торгівлі визначається тим, що за
позабіржовою торгівлею ціни встановлюються з орієнтацією на біржові. Крім того,
біржі активно використовуються в сучасних умовах і для проведення операцій по
страхуванню торгівельних угод та сировинних запасів від зміни ринкових цін. На
сучасній біржі не продають товар, а укладають плани – контракти на поставку
продукції у перспективі, виходячи з прогнозованого попиту і пропозиції.
Аукціони продають реальні
одиничні товари. Цим вони, по суті, відрізняються від сучасних бірж і являють
собою торги, що спеціалізуються на збуті товарів з суто індивідуальними
властивостями. В міжнародній торгівлі аукціонними товарами можуть бути вовна,
хутра, тютюн, чай, предмети антикваріату, алмази тощо. Аукціони проводяться
один або декілька разів на рік, найчастіше у традиційний для кожного регіону
час.
Як комерційні посередники у
просуванні товарів на світовий ринок аукціони організовані у дві основні форми:
1.
Відкрита форма. Вона організована, як правило,
акціонерним товариством, яке монополізує торгівлю певним видом товару і диктує
на нього закупівельні ціни. Різниця між ціною перепродажу (оптовим покупцям або
безпосередньо споживачам) і закупівельною ціною утворює прибутки цих товариств.
2.
Закрита форма. Вона організована спеціальними
брокерськими фірмами. Ці останні займаються перепродажем товарів на умовах
комісії і отримують винагороду як від продавців, так і від покупців. На
аукціоні угоди здійснюються шляхом торгів, котрі проводяться в ході підвищення
цін внаслідок суперництва покупців, або в ході зниження цін, що проводиться
аукціоністом. Формою страхування від відмови в участі в угодах є так званий
вадиум, тобто оплата, внесена покупцями, котрі тим самим перед початком торгів
отримують право ретельного огляду аукціонного товару.
Міжнародні торги – це
організаційна система просування на ринок переважно нових товарних форм. В
цьому розумінні торги – це, насамперед, метод укладання договорів купівлі –
продажу або підряду, згідно з яким покупець (замовник) оголошує конкурс для
продавців (постачальників) на товар - об'єкт (із заздалегідь визначеними
характеристиками) і після порівняння отриманих пропозицій, підписує контракт з
продавцем (постачальником) котрий запропонував товар - об'єкт за найбільш
вигідними для покупця (замовника) умовами. Нині міжнародні торги – це найбільш
поширений спосіб розміщення замовлень на поставку машин, устаткування,
виконання наукових, проектних та дослідницьких робіт, спорудження промислових і
культурних об'єктів, тобто, того, що входить в поняття «нові товарні форми»:
товарів – груп, товарів - об'єктів та, у певній мірі, товарів – програм.
Всю організаційну роботу по
проведенню торгів проводять так звані тендери (тендерні комітети), до складу
яких входять технічні і комерційні експерти, представники адміністрації тощо.
Звичайно виділяють публічні (відкриті) та закриті тендери. В багатьох країнах
застосовуються напівзакриті тендери, котрі проводяться в два етапи: на першому
(відкритий тендер) відбувається відбір фірм для участі у другому етапі
(закритий тендер). Як правило, в закритому тендері беруть участь найбільш
відомі на світовому ринку постачальники і підрядчики.
ІІІ. ТОРГIВЕЛЬНА ПОЛІТИКА
Центральним питанням
торгівельної політики є питання - що вибрати для забезпечення економічного
зростання і добробуту нації: свободу торгівлі чи протекціонізм?
Класичні теорії міжнародної
торгівлі відповідають на це питання однозначно – свободу торгівлі. Свобода
торгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг сприяє економічному
розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну
спеціалізацію і завдяки цьому дозволяє повністю використати потенціал кожної
країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію,
розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам.
Багато економістів –
теоретиків при розгляді проблеми вибору торгівельної політики остерігають від
безоглядного застосування принципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання
їх повинно погоджуватись з реальним станом світового господарства і реальними
умовами конкретної країни.
Пануюча на світовому ринку
олігополістична конкуренція є за своєю структурою близькою до монополії (таємна
змова, лідерство в цінах). Партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно
відрізняються між собою і знаходяться в нерівному становищі:
·
за рівнем економічного розвитку;
·
за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі;
·
за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема, на
ціни.
Деякі економісти (наприклад,
французький економіст Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги
між попитом і пропозицією, а результатом взаємодії нерівноважних сил та
інтересів, котрі мають лише віддалене відношення до ринкового механізму.
Незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що
лібералізм був основною рушійною силою економічного зростання на Заході, поки
що жодна країна світу не відмовилась від протекціоністської політики і в тій чи
іншій мірі вдається до заходів регулювання торгівлі.
1. Дві тенденції в
міжнародній торгівельній політиці
Зберігаються дві тенденції у
розвитку міжнародних торгівельних відносин. Одна тенденція – до розширення зони
вільної торгівлі, друга – до періодичного посилення протекціоністських заходів,
застосування практики «селективного протекціонізму», коли ті чи інші галузі
захищаються від конкуренції. Лібералізація міжнародної торгівлі, як переважаюча
тенденція, відноситься тільки до ПРК і для них, головним чином, політика
вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. В цих країнах панує розуміння
того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом
розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля є базовим моментом економічного
життя країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоздатність може слугувати
єдиним справжнім арбітром в торгівлі, вона повинна бути головною метою
економічної політики будь – якої країни.
Всі основні промислово
розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної
торгівлі: ЄС, ЄАВТ, Канадська – американська угода про вільну торгівлю та
Австралійська – новозеландська угода про встановлення більш тісних економічних
відносин. Суперечності в торгівельній політиці і протекціоністські бар'єри між
цими угрупованнями не усунені. Залишається предметом суперечностей товарний
обмін між країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава
зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхом надання допомоги національним
виробникам.
З середини 90-х років
відбувся черговий сплеск неопротекціонізму, ініціаторами якого були ПРК, але
торкнувся він насамперед країн, що розвиваються, які обрали шлях ринкової
економіки. Це проявилось у тому, що посилився двосторонній характер торгівельних
відносин (у формі самообмежень і компенсаційної торгівлі). Протекціонізм (крім
галузей, що традиційно захищаються: енергетика, текстильна та швейна
промисловість, сільське господарство), завоював і інші галузі. Об'єктом
захисних заходів стали: виробництво взуття, автомобілів, верстатів,
електроніки.
Чим можна пояснити таку
живучість протекціоністських тенденцій?
Пояснюється це тим, що не
лише не для всіх країн вільна торгівля приносить вигоду, але й тим, що вона не
однаково впливає на економічне становище різних галузей, фірм, а також на
соціально – економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту
(наприклад, автомобілів) по – різному можуть позначитись на робітниках
автомобільної промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках інших
галузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття заходів у відповідь з боку
країн – експортерів автомобілів), споживачі автомобілів матимуть менший вибір і
платитимуть більш високу ціну. Відтак конкретна торгівельна політика
складається як результат боротьби між групами (лоббі), що мають різні інтереси,
які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Оцінка і
вибір торгівельної політики є не лише питанням економічним, але й соціальним.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 |