Курсовая работа: Сутність екологізації розвитку продуктивних сил України

В урбанізованих регіонах екологічні фактори стають умовою, що обмежує темпи розвитку і розміщення виробництва. Найважливішими напрямками врахування цих факторів при довгостроковому прогнозуванні є:

- визначення зон обмеження розміщення підприємств на території із заниженою здатністю водного середовища до самоочищення і дефіцитом водних ресурсів;

- зміна рівня екологічних показників по окремих підприємствах;

- використання територіальних відмінностей в економічних і соціальних збитках від скидання забруднених вод;

- формування доцільної структури виробництва району з урахуванням екологічної місткості його водної системи.

В окремих регіонах України соціально-екологічні проблеми поступово набувають значення вузлових, без вирішення яких неможливо здійснювати подальший соціально-економічний розвиток кожного з них. Тим часом сталий розвиток вітчизняного господарства не може бути зумовлений зниженням темпів економічного зростання.

Зрушення у структурі споживання і ефективності використання ресурсів пов’язані з розробкою і переданням споживання інтегрованих природноресурснозберігаючих технологій, які дозволяють підвищити рівень благополуччя на новій технологічній базі, забезпечивши підвищення темпів економічного зростання при стабілізації забруднення навколишнього середовища.

Вирішення завдання гармонізації відносин суспільства і природи визначається глибиною переосмислення сучасної еколого-економічної ситуації в Україні. Остання зумовлюється масштабами перебудови господарської діяльності, спрямованої на вирівнювання еколого-економічних конфліктів. Стан навколишнього природного середовища є невід’ємним від становища в економіці – це замкнуте коло. Економічні проблеми запобігають виснаженню навколишнього природного середовища або загострюють його. Це, у свою чергу, призводить до скрутного становища з проведенням економічних і екологічних реформ. Тим більше, що на сьогодні відсутнє фундаментальне теоретико-методологічне обгрунтуван6ня діалектики продуктивних сил і виробничих відносин. Якщо другі відповідають рівню розвитку перших, то взаємодія між ними має позитивний характер, тобто суспільна форма сприяє розвиткові його матеріального змісту . якщо такої відповідності не має, то характер цієї взаємодії стає негативним: виробничі відносини зв’язують продуктивні сили і заважають процесові. Причиною виникнення цієї невідповідності є те, що на окремому етапі взаємодії продувні сили як більш рухома її частина переростають виробничі відносини як більш “консервативну”. Конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами може вичерпатися шляхом її заміни (повної або часткової) на нові, які б відповідали потребам розвитку виробничого процесу. Але за відомих методологічних передумов, у багатьох випадках порушення відповідності продуктивних сил і виробничих відносин простежується у зміні перших. Практика реформування в Україні підтверджує: відбувається передумова виробничих відносин простежується у зміні перших. Практика реформування в Україні підтверджує: відбувається перебудова виробничих відносин продуктивних сил і виробничих відносин простежується у зміні перших. Практика реформування в Україні підтверджує: відбувається перебудова виробничих відносин при постійному ігноруванні розвитку продуктивних сил. З початку 1993 року високоусуспільнюваним щодо свого характеру продуктивним силам активно нав’язувались приватнокапіталістичні відносини, причому значною мірою в тих формах, які не адекватні не сучасному, а так званому “демополістичному” етапові розвитку капіталізму.

З огляду на вище сказане, напрошується така теоретико-методологічна і разом з тим суто прагматична теза: будь-які новації у господарюванні потрібні тоді, коли вони обґрунтовані економічно. Розвиток приватнокапіталістичних форм був необхідний лише настільки, наскільки вони були здатні забезпечити зростання обсягів виробництва і підвищення його ефективності. Це, насамперед, означає: з урахуванням восокоусуспільнюваних у техніко-технологічному відношенні частин – суб’єктів державного сектора більш слушним було б проводити лінію щодо нього не на загальне приватизаційне роздріблення, а навпаки – на пристосування до ринкових умов, з одного боку, зберігаючи, і використовуючи його переваги, і з іншого, доповнюючи останні можливостями, пов’язаними з реалізацією у його рамках потенціалу товарно-грошових механізмів і приватнокапіталістичних форм. Інакше кажучи, щодо вибору засобів впливу на державний сектор, то треба було дотриматися його послідовного реформування шляхом адаптації до ринку, забезпечуючи тим самим його розвиток, а разом з ними розвивати і приватний сектор. Іншими словами, доцільно було реалізувати принцип не заміни першого на другий, а їх взаємо-доповнення. Безпосереднім результатом цього стало б формування змішаної економіки, в якій би співвідношення головних вкладів (державного і приватного) визначалося суто прагматичним критерієм їх сприяння розвиткові продуктивних сил. Лише при провідній ролі державного сектора виникають можливості не тільки ефективно розкрити потенціал ринкових інститутів і механізмів, але й залучити ті з них, які б забезпечували розвиток України.

Йдеться про механізми макропрогнозування  і макропланування, координацію у народному господарстві міжгалузевих і коопераційних зв’язків, здійснення державної інвестиційної політики, ув’язування грошово-кредитної, цінової та промислової політик, нормативне регулювання монополій тощо [6 ст. 66, 67].

Концепція екологізації розвитку продуктивних сил розглядається як специфічний вид еколого-економічного управління, що вимагає обґрунтування меж господарювання. Ці межі визначаються станом здоров’я населення і еколого-ресурсною місткістю території. Для сталого розвитку національної економіки важливою стає зміна екологічної стратегії – перехід від виявлення екологічної небезпеки до оцінки екологічного ризику. Неможливо зробити виробництво абсолютно безвідходним і звести забруднення до нуля, але можна оцінити техногенний ризик і зробити його прийнятним здійснивши моніторинг і розробивши систему захисних заходів. Першим кроком має стати зміна функціонального характеру науково-технічних розробок, оскільки усі системи продуктивних сил повинні розвиватися, не вступаючи у руйнівні конфлікти з навколишнім середовищем. В умовах підвищення впливу екологічних обмежень виникає необхідність здійснити якісні зміни у продуктивних силах та їх екологізацію, тобто привести їх у відповідність із закономірним відтворенням і збереження навколишнього середовища. Завдання полягає в тому, щоб переборювати екологічну кризу синхронно із забезпеченням розвитку соціально-орієнтованої економіки. При цьому діючі ринкові механізми мають бути доповнені різними видами державного регулювання у сфері природокористування [13 ст. 55].

Висновки

1. Рівень розвитку продуктивних сил характеризується якістю робочої сили, людини-працівника і людини-власника, технічною оснащеністю, ступенем оволодіння силами природи, рівнем розвитку науки, наукомістких галузей, впровадження найсучасніших форм і методів організації виробництва, ступенем поширення нових конструкційних матеріалів, принципово нових технологій.

2. Екологізація – це процес послідовного впровадження нової техніки, нових форм організації виробництва, виконання управлінських рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях.

3. Перехід нашої країни до ринкових відносин змушує по-новому поглянути на проблему екологізації суспільного виробництва, проаналізувати всю складність і різноманітність повного циклу виробництва і суспільного споживання.

4. Екологізація виконавчого потенціалу людей пов’язана з формуванням знань, навиків, життєвих установок конкретних людей, причому як можливих виробників, так і споживач продукціїю. Це потребує створення системи виховних, інформаційних і освітніх програм і заходів.

5. Людина своєю діяльністю порушила еволюційно-відпрацьований ритм і напрями біосфери (живої оболонки Землі) – цієї надскладної природної системи.

6. Такі явища, як деградація грунтів, опустелювання, деградація біосфери і зменшення її біорізноманіття, збільшення кількості кислотних дощів, розвиток парникового ефекту та поява озонових дірок, розвиток парникового ефекту та появу озонових дірок в атмосфері, тобто глобальні негативні кліматичні й біологічні зміни розвиваються під впливом неконтрольованої. Неузгодженої з законами життя природу антропогенної діяльності. І чим активніша ця діяльність тим сильніша зворотна реакція природи, яка відплачує людям за бездумність, втручання у віками налагоджений ритм і режим життя біосфери.

7. Для задоволення свої зростаючих потреб і збільшення комфортності існування людство розвинуло до незвичайно високого рівня енергетику, хімічну, нафтопереробну, металургійну, гірничо-добувну, машинобудівну й легку промисловість, транспорт і засоби зв’язку. Його вплив досяг найвіддаленіших куточків земної кулі – і на суші, і в океані, також ближнього Космосу й планет Сонячної системи.

8. Екологічна криза, з якою зустрілося людство в цілому показала історичну обмеженість людини, яка у своїх діях протиставляє себе природі. Можливість позитивного вирішення екологічної глобальної екологічної проблеми, оптимізації людським діям протиставляє себе природі. Можливість позитивного вирішення глобальної екологічної проблеми, оптимізації людській діяльності з точки зору соціоприродних відносин, отже і оптимізації самого суспільства, криється у сфері цієї діяльності.

9. Екологічна безпека є визначальним фактором сталого розвитку. Адже забезпечення сталого соціально-економічного розвитку будь-якої держави супроводжується створенням безпечного навколишнього середовища для життєдіяльності суспільства в цілому і кожної людини зокрема, а також нинішнього і майбутнього поколінь.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6