Курсовая работа: Соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї в Україні
Цей тип реагування дає можливість жити в шлюбі повноцінно,
реально, погоджуючись із доводами розуму й серця, допомагає створити гармонічні
стосунки із близькими.
Уайл приводить 3 типи партнерських зв'язків, які він виділяє,
використовуючи критерії оцінки реакції на конфлікти.[18]
1.
Взаємне відхилення. Обоє партнера активно ухиляються від активного
обговорення, відмовчуються, почувають несправедливість, але не висловлюють один
одному свого занепокоєння й образи.
2.
Взаємне обвинувачення. Партнери відкрито проявляють своє
роздратування, занепокоєння, підкреслюючи свої вимоги.
3.
Вимога й відхилення. Один з партнерів активно реагує на обставини
й прагне зблизитися з іншим, інший - відстороняється, відмовчується, ухиляється
від зближення. Причому чим більше один ухиляється, тим сильніше іншої прагне до
нього наблизитися.
Для того щоб глибше зрозуміти детермінанти й типи подружніх стосунків,
у практику уведене поняття «емоційна залежність партнерів від шлюбу». Залежно
від величини розходжень між партнерами шлюб може бути оцінений як асиметричний
або симетричний, а при обліку ступеня залежності - як сприятливий, приречений
на провал або тяжкий. Залежність для кожного партнера визначається тими
наслідками, які спричинить розлучення. Одним з істотних елементів такої
залежності є привабливість партнера. У жінок це краса, зачарування, типово
жіноче поводження, млосність, ніжність, у чоловіка - розум, чарівність,
дотепність, товариськість, мужність, суспільне визнання й лише почасти краса.
Якщо залежність помірна, адекватна, то профіль шлюбу оцінюється як сприятливий;
якщо в одного партнера спостерігається надмірна залежність, то шлюб відносять
до категорії «приреченого на провал», а при двосторонній залежності - до
категорії «тяжкого».[19]
Наведені типології подружніх стосунків і профілі шлюбу дозволяють
глибше зрозуміти сутність шлюбу й побачити його з різних сторін.
2.2 Адаптація подружжя в сім'ї. Психологічна
сумісність
Термін «адаптація» у широкому змісті слова розуміється як
пристосування до навколишніх умов. При цьому особливо виділяють соціальну
адаптацію як «інтегративний показник стану людини, що відбиває його можливості
виконувати певні біосоціальні функції: адекватне сприйняття навколишньої
дійсності й власного організму; адекватна система стосунків і спілкування з
навколишніми; здатність до праці, навчанню, до організації дозвілля й
відпочинку; здатність до самообслуговування й взаємообслуговуванні в родині й
колективі; мінливість (адаптивність) поводження відповідно до рольових
очікувань інших».[20] Практично, несказанне може бути віднесено й до шлюбно-сімейної
адаптації.
В процесі адаптації прийнято виділяти два рівні — біологічний і
психологічний. Перший включає пристосування організму до стійким й умов, що
змінюються, фізичного середовища. Психологічний аспект адаптації охоплює
«пристосування людини як особистості до існування в суспільстві відповідно до
вимог даного суспільства й із власними потребами й інтересами».[20]
Психологічна адаптація здійснюється шляхом засвоєння норм і
цінностей соціуму. До її основних проявів відносять взаємодія, у тому числі
спілкування, людину з оточуючими людьми й активною діяльністю.
Адаптація до родини включає перераховані вище компоненти й
починається як процес знайомства із сімейним життям, поступового входження в
неї. Цей період є особливо важким, тому що включає перебудову не тільки
спілкування й діяльності, але й зміни особистості молодого чоловіка й жінки,
перебудову потребно-мотиваційної сфери, формування нового рівня самосвідомості,
нових зв'язків із соціальним оточенням.
Т. Карцева, оцінюючи шлюб як «одне з поворотних подій у житті
людини», указує, що мова йде про зміну «всієї ситуації розвитку особистості,
веде до зміни ролей, які людині доводиться грати, зміні кола осіб, включених у
взаємодію з ним, спектра розв'язуваних проблем й образа його життя». Природно,
що здійснення таких етапних життєвих подій, що включають як позитивні, так і
негативні по своїй модальності, «приводить до особистісної зміни, перебудові
всієї системи «Я» і досить болісно переживається особистістю».[15]
До шлюбу в парубка існує вже сформований «образ Я». Після висновку
шлюбу чоловік і жінка виявляються в ситуації неможливості жити як і раніше, що
підсилює нестійкість стану й незадоволеність. «Однак уже й самому початку
ведеться робота з «знаходження Я», ускладнюється й диференціюється рефлективне
«Я», ведеться робота з подолання внутріособистісних протиріч для того, щоб
вибудувати новий, ускладнений і досить стійкий образ».
Е. Калмикова, говорячи про проблеми першого років подружнього
життя, указує, що «перші рік-два спільного життя - це час формування індивідуальних
стереотипів спілкування, узгодження систем цінностей, вироблення загальної
поведінкової лінії».[20] У цей період відбувається взаємне пристосування
чоловіка й жінки, пошук такого типу взаємин, які задовольняють обох. На цьому
етапі вирішуються наступні завдання:
□ формування
структури родини,
□ розподіл функцій
(ролей) між чоловіком і дружиною,
□ вироблення
загальних сімейних цінностей.
А. Волкова й Є. Трапезнікова вважають, що для молодої родини до
народження дітей найбільш характерні труднощі вироблення свого сімейного
укладу, розчарування друг у другу як результат більше глибокого дізнавання,
конфлікти із приводу розподілу функцій, проблеми у взаєминах з родичами,
матеріальні й економічні проблеми.
В. Левковиу й О. Зуськова говорять про те, що істотне значення у
виникненні подружнього конфлікту мають ті очікування, які зложилися в партнерів
до моменту вступу в шлюб. Для молодого чоловіка й жінки найбільш типові
підвищені очікування по відношенню друг до друга, що нерідко є основою
конфлікту при розбіжності очікувань із дійсністю.[20]
У ряді досліджень вітчизняних авторів (Т. Гурко, І. Меньшутін, Г.
Навайтис) показано, що деяка переоцінка, ідеалізація партнера властива в
основному молодим родинам. Згідно іншим даним, ця особливість має місце й па
інших етапах розвитку родини, причому величина різниці між оцінкою й
самооцінкою зменшується зі збільшенням сімейного стажу, наближаючись до нуля,
що свідчить про більше адекватну оцінку партнера в міру придбання досвіду
сімейного життя.
Для молодих людей, що вступають у шлюб, характерна деяка
ідеалізація сімейного життя. Це виражається в тім, що від сімейного життя вони
в першу чергу очікують задоволення своїх потреб у духовному росту й
самовдосконаленні. При цьому очікування задоволення матеріальних потреб зайняло
останнє місце, хоча їхнє значення в реальному житті вище.
У період адаптації як у стабільних, так й у нестабільних родин має
місце неузгодженість потреб в окремих сферах сімейного життя: у стабільних пар
воно незначне, у нестабільних - значне. Це незначна розбіжність у стабільних
пар надає їм можливість попеченого розвитку й удосконалювання стосунків. Молоді
родини є дуже нестабільними утвореннями, почуття до чоловіка несуть як потужний
позитивний, так і негативний заряд (велика амбивалентність почуттів). Для
багатьох родин також характерні крайності в поводженні й у почуттях. Більшість
дослідників уважає, що через деякий час після висновку шлюбу, а найчастіше
після народження дитини, задоволеність шлюбом в обох чоловіка й жінки починає
підвищуватися.[19]
На початку подружнього життя нерідкі так називані «кланові
конфлікти», коли зв'язок із сімейною групою, з якої вийшов один із чоловіка й
жінки, перешкоджає утворенню нового зв'язку в новій сімейній групі.
Н. Обозів приводить у своїй монографії результати дослідження, що
відбивають гностичний компонент взаємин у родині. У своєму дослідженні Н.
Абакумова, I. Садікова, С. Хітріна зрівняли 19 пара молодят (осіб, що подали
заяву на вступ у шлюб) і 13 подружніх пар, що мають стаж спільного життя від трьох
до п'яти років. Дослідження поки, що подібність особистісних профілів молодят
(використався шістьнадцатифакторний опросник Кетелла) менше, ніж подібність
особистісних профілів чоловіка й жінки, що мають стаж родин ний життя.
Адекватність сприйняття дружина приблизно однакова в жінок й у чоловіків, але в
подружніх парах вона вище, ніж у молодят. А ідентифікація в чоловіка й жінки,
навпроти, вище в молодят й у жінок з подружнім стажем.[18]
Аналіз літератури у вітчизняній психології дозволяє намітити основні
напрямки, у руслі яких розробляється проблема:
1.
Це дослідження, безпосередньо присвячені проблемам молодої родини,
готовності молоді до шлюбу. Відзначимо роботи I. Дубровиной, Л. Филюковой,
В. Меньшутина, М. Обозова й ін.
2.
Адаптація розглядається як процес узгодження рольових очікувань, а
також через вивчення міжособистісних, рольових, «Я» - рольових конфліктів.
Дослідженням цієї проблеми займалися С. Голод, А. Харчен, В. Сисенко, Г.
Навайтис й ін.
3.
Для розуміння процесу шлюбно-сімейної адаптації велике значення
мають дослідження в області соціальної перцепції, і насамперед соціальних
очікувань. Слід зазначити роботи А. Волковій, Т. Трапезниковой, Е. Калмыковой,
Н. Федотовой.
Узагальнення й систематизація вітчизняних робіт, пов'язаних з
досліджуваною проблемою, дозволили уточнити поняття шлюбно-сімейної адаптації,
виділити її специфіку. Оскільки родина є малою групою, те, на наш погляд,
представляється можливим використання деяких характеристик, закономірностей
прояву соціально-психологічної адаптації при вивченні процесу шлюбно-сімейної
адаптації. Однак необхідно відзначити, що не можна ігнорувати специфіку родини,
розглядати її як поле, на матеріалі якого вивчається те ж саме, що може бути
вивчене на матеріалі інших малих груп.
Л. Гозман, Ю. Алешина виділяють наступні найбільш важливі
відмінності родини від інших малих груп:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 |
