Курсовая работа: Соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї в Україні
Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя
може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та
духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу
виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обов'язків щодо
домашнього господарства тощо. її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв:
поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити
один одного.
У соціології існують різні наукові підходи до вивчення сім'ї.
Представники сучасного символічного інтеракціонізму основну увагу приділяють
вивченню символічних аспектів взаємодії членів сім'ї: розглядають сім'ю як
систему соціальних ролей.[11]
Конфліктологи роблять наголос на складному, суперечливому
характері сімейних стосунків, конфліктах, що виникають на грунті виконання
членами сім'ї різних соціальних ролей, та інших сімейних стосунків.
Функціоналісти, аналізуючи соціальні функції сім'ї, виходять з
гармонії сім'ї і суспільства як цілісності і розглядають сім'ю як природне
вираження і реалізацію потреб суспільства.
Деякі соціологи постійно намагаються поєднати макро- і
мікроаналіз. Так, Т. Парсонс запевняє, що сім'я не протистоїть суспільству,
вона — його підсистема, яка забезпечує стабільність соціуму в цілому завдяки
встановленню «інструментальних» стосунків з іншими соціальними підсистемами і
структурами, а також «експресивних» стосунків у самій сім'ї завдяки збереженню
рівноваги в міжособистісній динаміці, посиленню інтегративних тенденцій.[10]
1.3 Сім'я як соціальний інститут. Функції сім'ї
Як уже зазначалося, сім'я як соціальний інститут є об'єктом
теоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогу
з'ясувати типи сім'ї і шлюбу в різних культурах, їх зв'язок з іншими
соціальними інститутами та системами, визначити функції сім'ї і з'ясувати, наскільки
функціонування сім'ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства. При
цьому вивчаються не конкретні сім'ї, а взірці сімейної поведінки, притаманні
певним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім'ї,
ефективність їх виконання, суспільні функції сім'ї, причини та наслідки
недостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-історичних умов,
соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з ними
реальної поведінки членів різних типів сімей тощо.[9]
Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім'я
виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за
допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім'ї,
визначаються їхні соціальні ролі та статуси.
Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися як
стосовно стосунків подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно
батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має
епізодичний характер, не призводить до розпаду сім'ї, відмови від батьківства,
то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою,
за допомогою неформальних санкцій і боку родичів, друзів, товаришів по роботі
тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, що призводять до розлучення,
тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов'язки колишнього
подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.[9]
Зміст діяльності сім'ї розкривається в її функціях. Під функціями
сім'ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її
членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів.
Оскільки сім'я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а ч
другого — з окремими особами (членами сім'ї), то ті функції, що вона виконує
стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються
щодо окремих членів сім'ї, — індичі дуальними. Суспільні функції зв'язані з
потребою суспільства в мативною системою. У традиційному суспільстві чоловік —
господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички
мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім
господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім'ї й
досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.
Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики
в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше
4-х років.[12]
Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об'єктивною
необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою
чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий
вплив на розвиток сімейно-родинних стосунків.
Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з
професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної
трансформації соціальних ролей подружжя, зв'язаної з розвитком
соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися детально
дослідити американські соціологи Г. Парсонс і В. Гуд.[14]
Розуміючи сучасну нуклеарну сім'ю як результат еволюції
суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають
увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить
від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім'ю
проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був
одноосібним господарем сім'ї, власником сімейного майна й забезпечував її
економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові і чоловіком
права брати участь у розв'язанні сімейних проблем, а отже, у виробничому
процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку
економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдяки
широкому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте така
діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім'ї —
зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються
взаємостосунки між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її
індивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійної
діяльності, скільки в сім'ї та материнстві.
Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними,
заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо
сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати з
чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки
здебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а серед
безробітних їх абсолютна більшість.[14]
Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, що
професійна діяльність жінки суперечить сімейним обов'язкам. У жінки як
особистості виникає дилема: сім'я чи професійна діяльність? Ця проблема в
соціології називається «жіночою дилемою».[14]
Намагання розв'язати цю проблему, адаптуватися до вимог
соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім'ї, яка
досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім'ї
та їхні професійні інтереси. Це так звана бікар'єрна сім'я, яка поширена в
основному в середньому класі, у деяких прошарках інтелігенції.
У бікар'єрних сім'ях чоловік і жінка розподіляють між собою
домашні обов'язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному не
тільки в сім'ї, а і в кар'єрі.
На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім'ї до сучасних
зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої
народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною
системи цінностей, а не зовнішнім тиском.
Отже, сім'я — це надзвичайно важливий елемент соціальної структури
суспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, впливають на характер суспільних стосунків,
на стан і розвиток самого суспільства. Тому тип сім'ї як однієї з підсистем
суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством.
Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами,
що панують у суспільстві за певних історичних умов.[15]
Як складова суспільства, сім'я зазнає впливу всіх тих змін, що в
ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва,
безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на
сім'ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.
Криза інституту сім'ї проявляється в утраті орієнтації молоді на
створення власної сім'ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній
орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних
дітей тощо.
Одним з основних факторів кризи сім'ї є її матеріальні труднощі,
розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку,
брак життєвих перспектив.
1.4 Психологічне здоров'я сучасної сім'ї
Психологічне здоров'я родини - це комплексний узагальнений
показник соціально-психологічної активності її членів у внутрісімейних стосунках,
у соціальному середовищі й професійній сфері їхньої діяльності.[14]
Це стан щиросердечного психологічного благополуччя родини, що
забезпечує адекватну їхнім життєвим умовам регуляцію поводження й діяльності
всіх членів родини. Психологічне здоров'я - це інтегральний показник
функціонування сучасної родини, що відбиває якісну сторону соціальних і
психолого-педагогічних процесів, що протікають у ній.
До основних критеріїв психологічного здоров'я родини В. Торохтій
відносить подібність сімейних цінностей, функціонально-рольову погодженість,
соціально-рольову адекватність у родині, емоційну задоволеність, адаптивність у
мікросоціальних стосунках, спрямованість на сімейне довголіття. Розглянемо
особливості їхнього прояву.[16]
1.
Подібність сімейних цінностей відбиває збіг, орієнтаційна єдність
поглядів, стосунків членів родини до загальнолюдських норм, правилам, принципам
формування, розвитку й функціонування родини як малої соціальної групи. У цей
час у динаміку цього показника спостерігаються дві тенденції. Перша -
поляризація ціннісних орієнтації серед членів родини, як правило батьків і
дітей. Друга - деформація сімейних цінностей і поява відмінних від традиційно
сформованих цілей, ідеалів, інтересів і переконань членів родини. Кожна із цих
тенденцій впливає на психологічне здоров'я родини.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 |