Курсовая работа: Самооцінка особистості та її розвиток
Курсовая работа: Самооцінка особистості та її розвиток
Курсова робота
на тему:
«Самооцінка
особистості та її розвиток»
Вступ
Важливе місце у процесі
розвитку і формування особистості посідає її безпосередня діяльність та
самооцінка. Вона є внутрішнім психофізичним рушієм активності особистості, а
відтак суттєвим чинником фізичного, психічного і соціального розвитку. У
процесі безпосередньої діяльності знаходить своє вираження дія рушійної сили
розвитку як результат суперечностей між реальними потребами що їх висуває перед
особистістю життя, і рівнем фізичного, психічного та соціального розвитку.
Мета роботи полягає в ґрунтовному вивченні процесу формування особистості,
у досліджені факторів розвитку особистісних якостей та самооцінки як провідного
чинника в цьому процесі.
Для досягнення
поставленої мети необхідно виконати ряд завдань.
1)
З’ясувати співвідношення
понять «особистість», «людина», «індивідуальність».
2)
Дослідити біологічні та
соціальні фактори розвитку особистості.
3)
Визначити основні рівні
самооцінки людини, рівень домагань, їх роль у процесі соціалізації.
4)
Охарактеризувати особливості
формування особистісних якостей в різних вікових періодах.
Об’єктом дослідження у роботі є особистість як інтегральна цілісність
біогенних, соціогенних та психогенних елементів.
Предметом вивчення є самооцінка як якість особистості та розвиток
особистісних властивостей дитини у процесі її виховання та навчання.
1. Загальні поняття
самооцінки
1.1 Рівень
домагань – його прояв
Великий вплив на всі аспекти життєдіяльності та поведінку людини,
має така якість особистості як самооцінка.
Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в
певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих і
не менш важливим є критичне ставлення до своїх здібностей і можливостей. Термін
«самооцінка» прирівнюють до терміну «самоповага». Самооцінка показує, як людина
оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага - загальна оцінка.
Самооцінка формується з дитинства в процесі спілкування за» такими
етапами:
а) увага з боку дорослих;
б) співробітництво з ними;
в) відчуття поваги з їхнього боку;
г) взаєморозуміння.
Взаємостосунки дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки,
залежатимуть від її ставлення до себе.
Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані
досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки
та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини
категорично придушить норму дитячого негативізму, можуть призвести до
виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої
самооцінки.
Формування самооцінки триває в шкільні роки:
>
Конкретні оцінки вчителів і
оточення.
>
Успіхи в навчанні, мають
сприяти формуванню адекватної самооцінки.
А для кращого формування самооцінки, вчитель повинен дати
можливість учневі самому оцінити свою відповідь і рецензувати її з відповідями
інших учнів. Вона застосовується як в теоретичних так і в практичних частинах
знань, умінь і навичок. А для того щоб учневі легше було визначитись, його та
інших учнів ознайомлюють з нормами і критеріями оцінювання знань, умінь і
навичок. Кожна людина має сформовані свої рівні самооцінки, а також у період
життя формуються і рівні домагань.
Рівень домагань людини – це її потреби, мотиви або тенденції, шо
мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.
Рівень домагань залежить від віри у свої здібності та прагненні
отримати репутацію. Цього можна досягти за рахунок успіхів у певній сфері
діяльності чи екстравагантності одягу та стилю поведінки.
1.2 Виховання
дитини як особистості
Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох
значеннях:
■
у широкому соціальному, коли
йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка
містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя;
тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища,
а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити
саму себе».
■
у широкому педагогічному,
коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та
інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними
методичними рекомендаціями.
■
у вузькому педагогічному,
коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, щоб досягти
певної мети в учнівському колективі.
■
у гранично вузькому, коли
педагог або батько розв'язують конкретну індивідуальну проблему виховання або
перевиховання.
Останнім часом поняття «виховання» в обмежено вузькому розумінні
все більше набуває значення життєтворчості. Життєтворчість передбачає
відкритість життя учнів для добрих справ, колективної праці для інших людей,
турботи про них, взаємодопомоги, милосердя та інше. У цьому контексті «виховання»
означає спільну діяльність вихователя і вихованця, спрямовану на формування
суб'єктивної основи особистості – її свідомості, духовних цінностей,
переживань, досвіду.
На відміну від суспільного, сімейне виховання засноване на
почуттях любові, взаємоповаги, співчуття, співпереживання тощо. Вони визначають
моральну атмосферу сім'ї та взаємини, що впливають на людину протягом життя.
Якщо в сім'ї відсутня гармонія, а дорослим притаманні шкідливі звички, нещирість,
брехливість, асоціальна поведінка, то розвиток особистості ускладнюється, сімейне
виховання стає негативним чинником формування особистості дитини, сім'я набуває
проблемного характеру.
Під впливом несприятливих соціальних, економічних, психолого – педагогічних
чинників, притаманних проблемній сім'ї, в особистості підлітка відбуваються
серйозні деформації. За даними соціологічних, психолого-педагогічних досліджень
підліткам із таких сімей характерні труднощі при побудові взаємин з оточуючими
людьми, поверховість почуттів, споживче
відношення,
звичка жити за підказкою інших, складність при побудові взаємин, порущення в
сфері свідомості, поглиблення труднощів в опануванні навчального матеріалу,
прояви брутальної поведінки, бродяжництво тощо. У стосунках із дорослими в
підлітків з проблемної сім'ї виникають почуття своєї непотрібності, втрати
своєї цінності та цінності інших людей.
Основним надбанням підліткового віку є самосвідомість, самооцінка,
уявлення про себе як про суб'єкта діяльності, спілкування. Функціонально
самосвідомість складається з єдності самопізнання, емоційно-ціннісного
ставлення до себе, саморегуляції. Через самопізнання підліток усвідомлює свою
значущість. Узагальнені результати пізнання та емоційно – ціннісного ставлення
до себе закріплюються підлітком внаслідок відповідної самооцінки.
Уявлення про себе, як «Я – образу» формуються на основі різних
оцінок своєї особистості, тому загальна самооцінка складається з багатьох
складових: оцінки своїх моральних якостей, здібностей і можливостей у різних
видах діяльності, зовнішності, місця в колективі тощо.
Основними характеристиками самооцінки є ступінь адекватності міра
стійкості та значущості. За адекватної самооцінки підліток об'єктивно оцінює
свої якості. Однак самооцінка може не відповідати реальним можливостям і
об'єктивній оцінці підлітка, яку дають інші люди. У таких випадках мова йде про
неадекватну самооцінку особистості, яка може бути завищеною або заниженою, тому
що самооцінка різних сторін особистості може знаходитись на різних рівнях
адекватності.
Значущість кожної складової самооцінки особистості також
неоднакова. Вона пов'язана із певним видом діяльності, де підліток намагається
самоствердитись. Невдачі викликають у підлітка переживання, примушують
переглянути свої можливості, здібності, знизити рівень вибагливості або
розпочати роботу із самовдосконалення.
На основі значущих сомо оцінок ґрунтується самоповага, що є узагальненою
самооцінкою особистості, ступенем сприйняття себе як цілого. Самооцінка
підлітка формується під впливом оточуючих: батьків, вчителів, товаришів, а
також результатів власної діяльності. У підлітковому віці ставлення до себе йде
на фоні підвищеної емоційності, ранимості, тривожності, притиріч. Підліток ще
не вміє правильно ставитись до себе, своїх здібностей, якостей особистості як
позитивних, так і негативних.
Адекватна самооцінка підлітка формується за сприятливих зовнішніх
умов: вимогливості, справедливого ставлення та доброзичливості до підлітка в
родині, об'єктивній педагогічній оцінці якостей особистості, результатів
діяльності підлітка, адекватної громадської думки. За несприятливих умов суспільства: екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних,
тощо. Цілеспрямоване формування особистості здійснюється в соціальній системі
шляхом виховання оточуючого середовища та поганого виховання у підлітка
формується невідповідна самооцінка. Підліток у такій сім'ї не спроможний
виробити чіткі моральні критерії. Така ситуація в сім'ї доповнюється
невідповідальним ставленням та позицією підлітка в навчальному закладі, що
найчастіше призводить до формування заниженої самооцінки. Така самооцінка
підлітка спричиняє неадекватні, гострі переживання, невпевненість, почуття
неповноцінності, незадоволення своїм місцем в колективі. Переживання сприяють
формуванню у нього негативних якостей, відхилень у поведінці, аби уникнути
негативної оцінки, він починає брехати, пристосовуватись і т. п.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6 |
