Курсовая работа: Рекреаційне освоєння Закарпатської області

З використання нових будівельних матеріалів, формується новий стиль -- сецесіон або сецесія, який порвав із застарілим смаком минулого. Тут всі деталі в тому числі і обстановка, проектуються в одному і тому ж стилі. У якості декоративних елементів часто використовуються рослинні мотиви. Значення цього стилю в тому, що він звертав увагу, на необхідність модернізації1. У зв'язку з тим, що Закарпаття було бідною частиною Угорщини, сецесіон зустрічається лише в Ужгороді. Та найбільш оригінальне обличчя закарпатських міст Ужгород, Мукачево, Берегово, Хуст, Виноградово, Солотвино -- сформували чехословацькі архітектори-конструктивісти. Стиль конструктивізм оголосив війну міщанській помпезності, та сформував своє бачення в доцільності форм, в простоті, пропорціях, масштабі та гармонійному співставленні матеріалів. Конструктивісти були переконані, що архітектурний твір повинен відповідати утилітарному призначенню і в той же час мати свою художню виразність. Серед найбільш виразних конструктивістських будов можна виділити: Народну Раду в Ужгороді, адміністративний центр у Хусті, центральна площа селища Солотвино.

Народна архітектура

"Бойківські" дерев'яні храми. "Бойківський" тип церков безперечно є якимось початковим варіантом дерев'яних храмів у Карпатах і за їх кордонами, який був випрацьований народними майстрами в далекому минулому. Храм тризрубний, триверхий з шатровими верхами, з кількома заломами. До кефа із заходу і сходу прилягають більш вузькі прямокутники зрубів бабинця та вівтарної частини. кутові сполучення зроблені вирубкою "в ластівчин хвіст". До цього типу відносяться церкви у селах Кострино, Ужок, Вишка, Сухий, Густий, Верхній Студений і т.д. “Бойківські” храми дістали свою умовну назву від етнографічної групи, яка населяє Східно-Карпатський регіон.

"Лемківські" дерев'яні храми. Класичні пам'ятники цього типу в області збереглися тільки два: Храм Св.Михайла із с.Шелестова (музей в Ужгороді), храм Св.Михайла в м.Свалява. Інші були розібрані в кінці ХІХ-ХХст. або вивезені за межі Закарпаття. Головною стилістичною відмінністю "лемківських" церков є усунення центричності будови шляхом переміщення висотної домінанти з центрального зрубу, кефу на високу дзвіницю, зведену над бабинцем або поряд з ним. Навіть якщо у "лемківської" церкви не має шатрового покриття над якимось із її зрубів, заміненого двоскатною стріхою, у неї обов'язково є розвинута барокова маківка. “Лемківські” церкви дістали свою умовну назву від етнографічної групи, що населяє північні Карпати.

“Гуцульські” дерев'яні храми. У Закарпатті цей тип представлений двома храмами (смт. Ясіня та с.Лазіщина, Рахівського району). План такої будови має хрестоподібну форму і складається з п'яти зрубів. Центральний зруб ширше бічних (північною та південною), довжина яких трохи менша довжини західного та східного зрубів. Цей тип храму має дві виразно підкреслені осі симетрії, у відповідності з якими майже ідентично вирішені фасади. Центральний зруб на середині своєї висоти переходить з прямокутної форми у восьмигранну, внаслідок чого і шатрове перекриття його приймає таку ж форму. Однокупольний п'ятизрубний “гуцульський” храм відрізняється своєю компактністю і стрункістю та є одним з кращих прикладів народного дерев'яного мистецтва

2.2.2 Замки Закарпаття

Подорожуючи по Закарпаттю, оглядаючи пам'ятники давніх часів, часто зустрічаємо замки або їх руїни. Найчастіше вони розташовані на мальовничих пагорбах, що дужими і кремезними витязями височать над землею.

Старожили розповідають, що в сиву давнину замки будувалися не для краси, але з великої потреби. Оскільки в той час люди не проживали на якомусь одному постійному місці, а часто мандрували, шукаючи ліпших земель. Поки (навколишні місцевості не були густо заселені, такі мандрівники не знали серйозних перешкод. Але коли на кращих угіддях люди поселилися на постійне проживання, ті, кому не пощастило раніше укорінитись на них, мусили силою виборювати собі місце під сонцем. Отак і настали часи суцільних кровопролитних нападів і війн. Королі, князі, знатні феодали, котрі володіли неозорими маєтками, аби ліпше захищати свої землі, почали споруджувати замки. Спочатку будували лише дерев'яні, а потім - кам'яні.

Замки з'являлися здебільше на місці колишніх городиш, виникнення яких археологи відносять до II тисячоліття до н. е. - IX ст. н. е. Назва город - давня, означає укріплення, обгороджене ровом та валом з дерев'яною огорожею-частоколом. Про існування таких укріплень "а Закарпатті мовиться у хроніці Аноніма "Діяння угорців" (XII ст.). Так, під 903 роком зафіксовано зруйнування укріплення Боршоа (Боржава): "Князь Арпад, пославши військо, зайняв усю землю між Тисою і Будрогом аж до Вгочи - з усіма жителями, і укріплення Боршоа обступив і на третій день завоював, і розбив мури його, і воїв князя Салана, знайдених тут, велів повести закованими у кайдани в табір Гунг".

Городища в основному споруджувалися на вершинах гір, що надавало їм неприступності. Однак дерев'яні городища часто горіли. Тому у XIII-XIV ст. зводяться кам'яні замки: Ужгородський, Мукачівський, Невицький, Севлюський, Квасівський, Королевський, Хустський. Будівництво замків вимагало тяжкої і виснажливої людської праці. В одній із народних пісень, записаних закарпатським письменником О. Павловичем (1819- 1900) у с. Біловежі на Пряшівщині (Словаччина), про це говоріться так:

Коли мурували білу Маковицю,

Гонили на панське убогу вдовицю.

Єдну неділеньку ґазду поховала,

Другу неділеньку сина породила.

В три дні по породі на панське єй гнали,

На панське єй гнали, покоя не дали.

На панське ся брала, горенько плакала,

В слезах купаного сина повивала.

На єдній рученці синочка тримала,

А з другов рученьков камені давала.

Замки з'являлися в основному на підвищених місцях, аби з них можна далеко заглянути і побачити ворога, який наближається, і, звичайно, щоб йому важко було достатися до фортечних мурів. Навколо замкових стін копалися ще глибокі рови. У них пускалася вода чи дно "проростало" гострими палями.

У середину похмурих і великих укріплень потрапляли через масивні надміцні ворота. До них вів через рів міст, який при потребі піднімався та опускався.

За безпечними сильними стінами замку споруджувалися різні будови. Були там помешкання для панів, прислуги і для війська. Неодмінно мала бути також і каплиця. Під тими будовами знаходилися холодні півниці. У. найвищій вежі фортечного муру сидів постійно сторож і мав голосом труби давати знати, коли хтось наближається до замку.

Нетривкими були мирні затишшя. Але коли жилося спокійно, на великих "внутрішніх" дворищах навколо замків ремісники продавали свої товари, вояки проводили всілякі змагання на витривалість, спритність і дужість.

Під час воєнних нападів життя набирало інших контурів. Ремісники із підгородів зносили домашній скарб та фахові інструменти у замок. Туди приходили і хлібороби-кріпаки навколишніх сіл, бо ворог, як завше, палив, пустошив, грабував усе, що лише потрапляло до його рук. Тільки фортечні стіни могли вгамувати той руйнівний запал. Одначе, як нападник чувся у силі, то і до них підходила черга. Тоді всі, хто лиш мав здорові руки і ноги, ставали до оборони замку, свого останнього прихистку і надії.

У давні часи високо цінувалось індивідуальне та групове бойове мистецтво, бо винаходи, не засновані на силі людських м'язів, які би вирішували успіх військових дій, становили незначне число.

Коли винайшли гармати, що досягали противника на далекій відстані, а також потужні гармати, що здатні розбивати камінні мури, то замки поступово втратили своє оборонне значення. Вони вже не могли вистояти під ударами ворога.

На сьогодні збереглися у більш-менш цілісному стані Ужгородський і Мукачівський замки, решта (Хустський, Невицький, Виноградівський, Королівський, Середнянський та інші) залишились у руїнах. Вони нагадують нам старі часи, військові лихоліття та невсипущу господарську діяльність у короткі хвилі затишшя.

2.2.2.1 Невицький замок

Село Невицьке недалеко від обласного центру (в 12 км, по направленню до Перечина), відоме руїнами свого замку. Фортеця стоїть на вершині високої гори (відносна висота - 125 м), яка колись була вулканом. Постала твердиня в 14 ст. як сторожовий пункт та осередок збору данини з навколишніх сіл. Долина Ужа, що пробивається тут через Вулканічні Карпати, робиться все вужчою та вужчою, переходить в тіснину. Швидкій течії в цьому місці перешкоджає невелика плотина. Зліва розкинулася простора лука, попереду – глибоке провалля, з якого з шумом виривається гірський потік Кевелев. А на вершині 125-метрової гори – розвалини древнього замку. До нього серпантином в‘ється лісова стежина. Міцний вал та глибокий рів чатують на подорожнього. Початки цієї твердині губляться в глибині століть. Народні перекази розказують, що побудувала його жорстока царівна – Погана Діва. В історії фортеця вперше згадується на початку 14 ст. як місце першого повстання закарпатців проти іноземного гноблення.

Після того як в 1301 р. помер останній з династії Арпадовичів, в Угорщині почалося міжцарювання, що супроводжувалося кривавою боротьбою за владу. Після довгої смути на угорському троні затвердився Карл-Роберт з неаполітанської династії Анжуйських. Закарпатці не признали нового короля, бо бачили в ньому ставленика папи, і взялися за зброю.

Повстання, яким керував ужанський жупан Петр Петенко, продовжувалося більше 10 років. За допомогою повстанці звернулися до сусіднього галицького князя. Та розорена татарами Галицька Русь не могла допомогти. Повстання придушили, його останньою опорою і був Невицький замок, який королівські війська захопили в 1321 році.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12