Курсовая работа: Правовий статус громадян в Україні

Право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним.

Це право означає гарантовану громадянам України можливість як безпосередньо, так і через своїх представників здійснювати всю повноту влади.Дане право розвиває закріплене у ст. 5 Конституції України положення про народовладдя, яке має узагальнений, декларативний характер. А конкретно встановлюється право громадян на участь у проведенні референдумів і вільних виборів та бути обраними в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.Закріплене у ст.38 Конституції України право громадян повністю відповідає міжнародним нормам, зокрема, передбаченому у п."а" ст.25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права положенню про право кожного громадянина без будь-якої дискримінації та без обґрунтованих обмежень брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за осередництвом вільно обраних представників[13].

Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації.Це право призначене для забезпечення політичної свободи думок, переконань та висловлювань в Україні.За юридичним змістом воно гарантує громадянам України можливість вільно і необмежене виражати, обговорювати,роз'яснювати, переконувати й поширювати у будь-якій формі (в межах закону)свої думки, переконання і погляди з усіх питань суспільного, політичного,економічного та суто культурного життя країни, зокрема,важливих питань,пов'язаних з обговоренням проектів законів і рішень загальнодержавного й місцевого значення. Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням міжнародних договорів.Так, у ч. 1 ст. 20 Загальної декларації прав людини встановлено, що "кожна людина має право на свободу мирних зборів та асоціації” ,а у ст.21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначається право на мирні збори. Користування цим правом не піддягає ніяким обмеженням,крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в демократичному суспільстві, в інтересах громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб”[14].

Право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.Закріплене у ст. 40 Конституції України право на звернення є важливим засобом здійснення й захисту інших прав та свобод громадян, зміцнення зв'язків населення з державним апаратом, участі громадян в управлінні державними справами. Звернення громадян у державні органи місцевого самоврядування сприяє посилення контролю народу за їх діяльності, боротьбі з тяганиною та бюрократизмом. Положення цієї статті Конституції конкретизовані в Законі України від 2 жовтня 1996 р.»Про звернення громадян»[15].

Право на інформацію.Право на вільне вираження, своїх поглядів охоплює право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб-на свій вибір.Це право на свободу інформації гарантується ч.2 ст.34 Конституції України і може здійснюватися різними способами: шляхом між особистісного галасування, через засоби масової інформації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів,на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лектори та інші засоби за своїм вибором.Усі ці засоби вважаються законними,якщо при їх використанні виконуються встановлені законодавством правила.Здійснення права на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку задля запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров’я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

2.3 Економічні,соціальні та культурні права і свободи громадян в Україні

Економічні права громадян.

Економічні права та свободи – це можливості людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ. Вони мають надзвичайне значення в житті людини. Адже саме вони повинні гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості[16].

Право на працю.Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, кожна людина має право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно зі ст. 43 Конституції України змістом права на працю є можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується.Крім того,ст. 43 Основного закону гарантує кожному:а)рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; б)право на належні, безпечні і здорові умови праці;в)право на заробітну плату; г)право на своєчасне одержання винагороди за працю; д) захист від незаконного звільнення.

Право на страйк.Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням у ній положень ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”.Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудовою спору (конфлікту). Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням у ній положень ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Право на відпочинок.Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено ст. 24 Загальної декларації прав людини та випливає з вимог ст.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. В Конституції України право на відпочинок закріплено в ст. 45 де зазначено,«що кожен хто працює має право на відпочинок».У чинному законодавстві воно знайшло закріплення у ст. 2 КЗпП України. Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов’язків і вправі використовувати його на власний розсуд.[17;с 97]

Соціальні права громадян.

Соціальні права громадян – це можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя. Цим і пояснюється їх призначення. До системи соціальних прав Конституція України відносить право на соціальний захист,право на житло,право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї,право на охорону здоров’я,право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Право на житло.Право на житло не означає, що кожний громадянин має безоплатно і в певні строки отримати від держави якісне і таке, що повністю задовольняло б його бажання, житло. Держава гарантує лише, що вона:1) буде створювати умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду;2) разом з органами місцевого самоврядування надаватимуть громадянам житло,які потребують соціального захисту, безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону;3) вживатиме всіляких заходів для того, щоб ніхто не був примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.Це єдина норма розділу II Конституції України, яка не містить спеціальних конституційних гарантій відповідного права і не конкретизує його.У ст. 48 Основного Закону лише зазначається, що достатній життєвий рівень включає тільки достатнє харчування, одяг і житло.Як зазначено в Основах законодавства України про охорону здоров’я,з метою забезпечення достатнього життєвого рівня, на основі науково обґрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог держава:а) встановлює єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення;б) організує натуральне, в тому числі безоплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності;в) здійснює комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання;г) безплатно надає медичну допомогу і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров’я.

Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Це невід’ємне право людини знайшло відображення у ч.1 ст. 49 Конституції, яка наголошує, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини; безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я; відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я; можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи[20].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5