Дипломная работа: Здійснення лізингових операцій на підприємстві

Аналіз правової бази показує неповноту і суперечливість сформованої системи регулювання лізингу. Це стосується визначення лізингу, переліку об'єктів і суб'єктів, нечіткості класифікації різновидів лізингу, ув'язки терміна договору з процесом амортизації, оподаткування результатів лізингових операцій і ін. Удосконалення лізингового законодавства повинно здійснюватися на основі позитивних зрушень, що намітилися в економіці України, об'єктивної оцінки цих явищ і вироблення механізмів посилення і розвитку прогресивних змін, розробки заходів коригувального характеру, спрямованих на усунення негативних чинників, їхнє пом'якшення або попередження. Тому подальший розвиток законодавства повинен відбуватися в напрямку створення можливостей більш ефективного використання наявного потенціалу основних фондів, відновлення і нарощування виробничих потужностей підприємств шляхом активізації і підвищення гнучкості лізингу. Лізингове законодавство повинно будуватися з орієнтацією на норми міжнародного права, водночас і насамперед з огляду на пріоритети державної економічної політики, інтереси всіх сторін, що беруть участь у лізинговій діяльності.

Рушійною силою лізингу є економічні інтереси його учасників. Вони є персоніфікованими щодо окремих суб'єктів, виходячи з їхнього становища в суспільному виробництві. Потенційний лізингодавець є власником капіталу або основних фондів і його інтереси полягають, як правило, у прагненні дістати прибуток. Для реалізації своїх інтересів він може використовувати різноманітні види діяльності й організаційні форми, засновані на використанні його власності. Іншим безпосереднім учасником є лізингоодержувач, у ролі якого можуть виступати суб'єкти господарювання, що зіткається в процесі реалізації своїх економічних інтересів із проблемою дефіциту засобів праці. Для вирішення проблеми дефіциту можуть використовуватися різноманітні організаційно-економічні форми і методи, що засновані або на придбанні права власності, або на тимчасовому використанні без зміни власника. Вибір як одним, так і іншим суб'єктом лізингу як засобу вирішення проблем значною мірою визначається очікуваними результатами, що формуються в залежності від організаційно-економічних умов його здійснення. При цьому повторне звертання до даної організаційно-правової форми буде залежати від досягнутого ступеня задоволення по першому прецеденту.

Персоніфікація інтересів лізингодавця і лізингоодержувача обумовлює певні їхні протиріччя. Максимізація інтересів однієї сторони може знижувати очікувані іншою стороною результати лізингової угоди. Протилежність інтересів може бути антагоністичною і призвести до руйнації угоди на стадії її формування або може стати джерелом розвитку шляхом вирішення. Варіант вирішення протиріч формується в залежності від характеру протиріч, рівня організації сторін, умов прояву. Ці чинники визначають можливості і перспективи конкретних лізингових угод і розвитку лізингу в цілому. Ряд чинників, що впливають на процес лізингу, існують незалежно від безпосередніх учасників, тобто є зовнішніми. Це насамперед економічні і правові умови. Інші параметри встановлюються безпосередньо учасниками лізингового договору. Для усунення протиріч, які виникають між учасниками лізингової угоди, повинна бути створена методична база, що дозволяє гармонізувати їхні інтереси в різноманітних умовах лізингової діяльності.

Вартість об'єкта лізингу є однією з умов договору. Вона являє собою динамічну характеристику об'єкта, що у кожному конкретному випадку може формуватися в залежності від специфіки основних фондів, обраного методичного підходу до визначення інтересів суб'єктів лізингу й існуючих альтернативних варіантів використання об'єкта. У законодавстві України питання обґрунтування вартості об'єкта лізингу, на відміну від об'єкта оренди чи приватизації, не визначені, що обумовлює неоднозначність методики розрахунку. Оцінка вартості об'єкта повинна здійснюватися насамперед виходячи з його складу, специфіки, зносу окремих складових елементів, наявності альтернативних можливостей використання в ринкових умовах господарювання. З урахуванням останнього чинника для оцінки об'єкта, крім балансової, доцільно використовувати показник справедливої вартості, що застосовується у світовій, а останнім часом і у вітчизняній практиці.

Розрахунок лізингових платежів може здійснюватися шляхом використання двох підходів до урахування потоку платежів лізингодавця і лізингоодержувача: статичного і динамічного, що обумовлюють відповідно два методи розрахунку лізингових платежів: метод складових і метод коефіцієнтів. Метод складових синхронізує лізингові платежі з процесом амортизації, у результаті чого їхній розподіл по роках носить нерівномірний характер. Це може створювати фінансові проблеми лізингоодержувачу на перших етапах дії договору й обумовлює збільшення податкових виплат лізингодавця. Більш гнучким є метод коефіцієнтів, в основу якого покладено теорію фінансових рент, як-от математичні основи урахування впливу фактора часу на цінність платежів. Цей інструмент дозволяє обґрунтувати різноманітні варіанти схем виплат: рівномірні чи такі, що наростають і убувають за схемою арифметичної або геометричної прогресії; із місцезнаходженням платежу на початку або наприкінці заданого інтервалу часу. Їхнє практичне використання дозволяє формувати альтернативні варіанти платежів і оптимізувати потоки прибутків і витрат суб'єктів, що господарюють, із позиції поліпшення їхнього фінансового стану.

Для укладення лізингового договору недостатньо загального уявлення про його переваги. Необхідно дати їхню кількісну оцінку на стадії підготовки й обґрунтування лізингової угоди. Оцінка ефективності лізингу має базуватися на класичних принципах оцінки інвестицій з урахуванням специфіки інтересів лізингодавця та лізингоодержувача, особливостей оподаткування лізингових операцій, вибраних підходів до визначення платіжних елементів процесу. При цьому необхідно враховувати вплив фактора часу на економічну оцінку платіжних потоків та обґрунтування процентної ставки дисконтування в залежності від ситуації на ринку капіталу; наявність альтернативних варіантів рішень як за умовами лізингових операцій, так і по здійсненню інших видів операцій; вплив тривалості планового обрію на результати порівняльних розрахунків.

У світі лізинг дуже активно розвинений. На сьогодні загальний річний обсяг лізинговий угод у світі складає приблизно 512 млрд. дол. США.
Лізинг посідає важливе місце в економіці багатьох країн і є ознакою їх прогресивного розвитку. На багатьох розвинених ринках, таких як Сполучені Штати, лізинг є найбільшим джерелом зовнішнього фінансування.
Лізинг в Україні є досить новим явищем внаслідок того, що відсутні будь-яка історія чи тенденції, за допомогою яких можна було б екстраполювати результати минулого на майбутнє.

Існуючі юридична, регулююча та податкова системи не сприяють розвитку ефективного ринку лізингу, хоча зроблені пропозиції, які зараз знаходяться на стадії розгляду, спрямовані на покращання ситуації.
Податкова система повинна бути стимулом інвестування у виробничі активи, а не перешкодою, як це є в даний час. Це могло б стати ключовим фактором не тільки для розвитку ефективного ринку лізингу, але також і для залучення капіталу приватного сектору для індустріального та інфраструктурного розвитку.

Важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів.
З огляду на нинішню економічну ситуацію в Україні, зокрема на стан фінансового сектора, не можна на визнати, що потреба в лізингу стоїть дуже гостро. В Україні через недостатню ліквідність банківського сектора та відсутність досвіду у кредитуванні МСП підприємства майже не мають можливості отримати капітал. Дефіцит довгострокового фінансування активів негативно впливає на конкурентоспроможність навіть найкращих українських підприємств, а отже, й на загальний економічний розвиток України.

Фінансовий лізинг має величезний потенціал в Україні, тому що він може допомогти у вирішенні проблем багатьом українським підприємствам, які не задовольняють вимоги банківського фінансування. Однак розвиток лізингової індустрії в Україні найбільше гальмують несприятливе оподаткування та неадекватне законодавче регулювання лізингових операцій.
Законодавче регулювання та оподаткування операцій фінансового лізингу серйозно стримують реалізацію операцій фінансового лізингу в Україні.
Разом із тим, обсяг ринку лізингу України ще дуже далекий від потреб її економіки. Попереду вимальовуються грандіозні перспективи, досягнення яких вимагає чималих зусиль, пов’язаних насамперед з удосконаленням цивільного та фінансового законодавства з питань лізингу.

Ми вважаємо, що необхідно здійснити суттєве втручання для розвитку лізингу в Україні. Слід ініціювати здійснення експериментальних проектів за участю трьох-чотирьох існуючих компаній, які б отримали інтенсивне навчання і цільову підтримку власним та залученим капіталом, аби продемонструвати, яким чином повинен розгортатися процес розвитку. До експерименту повинні бути включені як компанії, які належать банками, так і ті, що їм не належать.

1. Закон України «Про лізинг» від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України.

2. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 січня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України

3. Бєлоусова О.С. Поняття організаційно-економічного механізму лізингу: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2006. – №5. – С. 26–29.

4. Білоус А.П. Лізинг: світовий досвід // Світова економіка й міжнародні відносини. – 2006. – №5. – 125 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23