Дипломная работа: Оцінка забруднення та визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів

Особливо небезпечні забруднення радіонуклідами з катастрофічними екологічними наслідками виникають через ядерні вибухи та аварії на об’єктах атомної промисловості і енергетики. Спочатку, потрапивши в атмосферу, радіонукліди випали на ґрунт, рослини, води. У ряді районів тварини і люди зазнали радіоактивного опромінювання. Висока міграційна здатність у харчовому ланцюзі ґрунт → рослина → тварина → продукти тваринництва, обумовила їх надходження до організму людини.

На зовнішнє опромінювання припадає основна частина дози опромінення людини і тварини за короткий період, через те воно обумовлене насамперед випромінюванням радіонуклідами з коротким періодом напіврозпаду (132Ге, 132І, 131І та ін.). Наявність довготривалих радіонуклідів (90Sz, 37Cs, 239Pu, 240Pu та ін.), у харчовому ланцюзі спричинює внутрішнє опромінення людини і тварини.

Особливість радіоактивного забруднення ґрунтового покриву полягає в тому, що маса радіоактивних домішок дуже мала і вони не приводять до кількісних змін основних властивостей ґрунту. Вміст гумусу, елементів живлення, ємність катіонного обміну, рН та інші показники не змінюються. Істотне значення мають розподіл радіонуклідів по профілю ґрунту, їх концентрування у ґрунтовому розчині, ступінь рухомості та доступність рослинам.

За умов жорсткого вітрового режиму, при зменшеній вологості ґрунту та відсутності рослинності існує безпека переносу радіонуклідів потоками вітру. Вони також можуть змиватися зі схилів і з водами поверхневого стоку потрапляти у водойми.

Велику небезпеку являють собою стронцій-90 та цезій-137, що можуть накопичуватись і тривалий час зберігатися у ґрунтах. Маючи подібні хімічні властивості до кальцію і калію, стронцій-90 та цезій-137 інтенсивно поглинаються рослинами. Потім з продуктами рослинного чи тваринного походження вони потрапляють до людського організму, де стронцій накопичується в кісткових, цезій – у м’язових тканинах. Маючи період напіврозпаду відповідно 28,6 та 30,2 року, ці радіонукліди тривалий час зберігаються в зараженому організмі.

Отже, людство використовує мільярди тон сировини, а на корисний продукт перетворює лише 1-2 %. Тобто 98-99 % взятого з природи викидається у вигляді відходів, звалищ, забруднюючи родючі ґрунти. У зв’язку з забрудненням ґрунту доцільно запропонувати рекомендовану систему показників родючості ґрунтово-екологічного моніторингу, особливо при введенні інтенсивного землеробства.

5.1 Рекультивація ґрунтів

Рекультивація земель – це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності і господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля відповідно інтересам суспільства. Будь-яке будівництво, добування корисних копалин, геологорозвідка не починаються доки не буде розроблено проект рекультивації порушеного ґрунтового покриву.

Основне завдання рекультивації полягає в тому, щоб привести порушені землі в придатний стан, для використання в сільському господарстві, лісовому, рибному господарстві для промисловості, цивільного будівництва, створення зон відпочинку або пам’яток природи.

В регламентуючих положеннях «Науково-методичних рекомендацій по рекультивації порушених земель в Україні» вказано, що рекультивація земель – один з ефективних заходів у вирішенні питань раціонального використання земельних ресурсів і проблеми охорони природи в цілому. Рекультивації підлягають усі землі, що зазнають змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських не підстеляючих породах, що відбуваються або вже відбулися у процесі гірничих, будівельних, гідротехнічних та інших робіт. Слід рекультивувати також еродовані ґрунти, а при відповідних умовах шляхом землювання – кам’янисті місця і землі з неглибокими і низькопродуктивними ґрунтами. Рекультивація має соціальне значення у справі виховання бережливого ставлення до природних ресурсів і зокрема земельних багатств України.

Роботи з рекультивації порушених земель виконують поетапно і поділяють на технічну та біологічну рекультивацію. Технічна рекультивація є комплекс інженерних робіт.

5.2 Технічний етап рекультивації

Порушені землі приводяться в придатний стан в ході проведення технологічних робіт, а при неможливості не пізніше, як за рік після їх завершення. Рекультивація здійснюється поетапно.

Технічний етап рекультивації включає наступний комплекс робіт:

–знімання та складування родючого шару ґрунту і потенційно родючих порід;

–селективне вийняття і формування відвалів розкривних порід;

–формування відвалів шахт, кар’єрів;

–планування поверхні, терасування, закріплення схилів, відкосів, відвалів;

–хімічна меліорація токсичних порід;

–покриття спланової поверхні шаром родючого ґрунту або потенційно-родючих порід;

–інженерне обладнання території (дороги, виїзди);

–планування на та бортів кар’єра при створенні водоймищ.

Комплекс робіт залежить від стану порушених земель та напрямку їх подальшого використання. Селективне формування відвалів та зняття родючого шару ґрунту є обов’язковим при проведенні будь-яких гірничих робіт, промисловому чи цивільному будівництві. Родючий шар використовується для землювання низькородючих та еродованих земель.

При проведенні рекультиваційних робіт обов’язковим є при формуванні відвалів селективне добудування і формування відвалів. Гумусовий шар, потенційно родючі та інші породи добуваються, транспортуються та складуються роздільно.

Якщо гумусовий шар не використовується для рекультиваційних робіт, він зберігається спеціальних відвалах (до 10 м висоти). Поверхня таких відвалів планується і засівається бобовими травами для захисту від ерозії та підтримки достатнього рівня біологічної активності ґрунту.

При формуванні відвалів порід відразу здійснюється грубе планування поверхні. При цьому ділянки для використання в сільському господарстві повинні бути близькі до рівнинних без замкнутих понижень та бокових ухилів. Загальний ухил поверхні для Полісся може складати 1-2°, для лісостепу і Степу – 1°. Після одно-дворічної усадки порід здійснюється кінцеве планування поверхні, відвали покриваються родючим шаром ґрунту і передаються в освоєння.

5.3 Біологічний етап рекультивації

Біологічна рекультивація – це етап загальної рекультивації, що охоплює комплекс агротехнічних і фітомеліоративних заходів для підвищення родючості порушених земель.

Біологічна рекультивація може бути сільськогосподарською або лісовою. Сільськогосподарська рекультивація слугує для підготування земель під ріллю, багаторічні насадження чи природні кормові угіддя.

Лісова рекультивація передбачає вирощування на рекультивованих землях певного набору лісових культур, які в подальшому можна використовувати як товарні або парникові лісопосадки, спортивно-оздоровчі і захисно-декоративні зони.

Вибір того чи іншого виду рекультивації базується на економічних, господарських та фізико-географічних особливостях розміщення ділянки порушених земель, складу, властивостей та рівня родючості порід та наявності родючого шару ґрунту. Найбільшу цінність являють землі, що планується використовувати під сільськогосподарські угіддя. Їх готують особливо ретельно, включаючи обов’язкове нанесення на сплановану поверхню шару родючого ґрунту або потенційно родючих порід.

В областях з поширенням родючих ґрунтів і нетоксичних розкривних порід проводять сільськогосподарську рекультивацію. Вона проходить у кілька стадій: вапнування, розпушування до глибини 60 см, внесення добрив, посів злаково-бобової суміші. Після цього вводять спеціальну сівозміну, де 40-50 % складають багаторічні трави.

Біологічна рекультивація включає комплекс заходів по створенню водно-повітряного і поживного режимів для сільськогосподарських і лісових порід. Біологічна рекультивація передбачає:

–введення сидеральних сівозмін;

–внесення підвищених норм органічних та мінеральних добрив;

–мульчування;

–глибоке рихлення.

Меліоративні заходи на верхній шар ґрунту повинні бути максимально ефективні з метою скорочення термінів окупності затрат на рекультивації.

Напрямок і методи біологічної рекультивації розрізняють залежно від географічного положення району, його кліматичних, фізичних і господарсько-економічних особливостей. Найбільш дешевим видом освоєння рекультивованих територій вважається залісення. Для поліпшення властивостей верхнього шару відвалів, для нагромадження в ньому органічної речовини й азоту перед посадкою дерев висівають люпин, люцерну з наступним їхнім захворюванням. Дерева саджають в заповнені нетоксичною породою або ґрунтом ямки чи борозни.

6.1 Сільськогосподарське використання дерново глинисто-піщаних ґрунтів на древньоалювіальних пісках

Ґрунти володіють високою природною родючістю і придатні під всі районовані в зоні сільськогосподарські культури.

Заходи щодо підвищення продуктивності цих ґрунтів повинні бути спрямовані передусім на регулювання водного і поживного режимів. Ґрунт в сільському господарстві виступає як основний засіб виробництва.

Ґрунт – основний засіб і об’єкт праці в сільськогосподарському виробництві, а його розподіл є причиною гострих соціальних конфліктів.

До заходів, що направлені на підвищення сільськогосподарської продуктивності ґрунтів, відносять наступні:

–внесення добрив – органічних і мінеральних;

–обробка з урахуванням конкретних ґрунтових умов рельєфу інших чинників, а саме: з одного боку, поглиблення орного шару для поліпшення водно-повітряного, поживного і теплового режимів ґрунту;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9