Дипломная работа: Оцінка забруднення та визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів

У промислових районах, де застосовується зрошення посівів водами з підвищеним вмістом важких металів, значне забруднення може спостерігатися на відстані 20-30 км від джерела забруднення. Це результат вторинного забруднення ґрунтів важкими металами при зрошенні. На великих промислових комплексах зони забруднення окремих підприємств можуть перекриватися, а токсичні викиди переноситись у віддалені райони, розширяючи територію забруднення.

Локальне забруднення сільськогосподарських угідь важкими металами можуть спричинити транспортні засоби. Вздовж автодоріг з високою інтенсивністю руху (10-20 тис. машин за добу) забруднення зазнає придорожня смуга на відстані до 200 м із переважанням свинцю, що міститься в антидетонаційних присадках до бензину. З продуктами дизельного палива, мастильними матеріалами та відходами автопокришок у довкілля потрапляють кадмій та цинк.

Розподіл важких металів шляхів залежить від інтенсивності та швидкості руху автотранспорту, напряму вітру. Максимальне забруднення ґрунтів спостерігається на відстані 7-10 м від дороги, а в зоні – 30-80 и. відмічається зниження врожайності і різке погіршення якості сільськогосподарської продукції. До забруднювачів ґрунтів належать також мінеральні добрива і хімічні меліорати, істотним недоліком яких є наявність в них баластних речовин, у тому числі токсичних речовин і сполук.

Рівень забруднення ґрунту та закономірності просторового поширення важких металів залежить від потужності підприємств-забруднювачів, тривалості їх діяльності, якості сировини, технології виробництва, ефективності роботи очисних споруд.

За даними А.Є.Басманова і А.В.Кузнецова, кількість важких металів у фосфорних добрив, що випускаються в СНД, коливається в широких межах і в середньому становить, г/т: міді – 127; цинку – 134; кадмію – 3,0; свинцю – 34; нікелю – 92; хрому – 121 (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Вміст важких елементів в мінеральних добривах,

г/т діючої речовини

Азотні та калійні добрива забруднені важкими металами меншою мірою. Особливу екологічну небезпеку становить ненормоване застосування хімічних меліорантів і відходів промисловості. Наприклад, при внесенні фосфогіпсу в нормах 5-20 т/га у ґрунт надходить 100-400 кг стронцію. Використання на добриво піритних огарків забруднює ґрунт свинцем. При фосфоритуванні у ґрунт потрапляють фтор і стронцій, при внесенні сечовини – арсен.

Фосфорити містять ртуть від 10 до 1000 мг/кг, калієві сольові відклади – до 10, вапняки – 0,03-0,7 мг/кг.

Небезпечним для ґрунту є систематичне використання як добрива осадів стічних вод, забруднених важкими металами. Шкіряні, годинникові та інструментальні заводи істотно забруднюють осади хромом, електронна промисловість – кадмієм, великі міста з розвинутим автотранспортом – свинцем.

Дернові глинисто-піщані ґрунти здатні в одному лише орному шарі глибиною до 20 см міцно утримувати 40-60 т/га свинцю. Однак у самому ґрунті виникає гостра токсикологічна ситуація. Л.К.Садовнікова виділяє такі основні етапи у реакції ґрунтів на техногенний вплив та їх еволюцію від природного до техногенного порушеного стану:

1)  накопичення хімічних забруднювачів до критичного рівня;

2)  значна зміна фізичних і хімічних властивостей ґрунтів – несприятливі зміни рН, втрата структури;

3)  несприятливий вплив ґрунтових умов на рослинний покрив;

4)  розвиток процесів ерозії та дефляції;

5)  деградація ґрунтів;

6)  утворення техногенної пустелі.

Отже, важкі метали забруднюють не лише ґрунти. До 30-40 % важких металів та їх похідних потрапляє із ґрунту у підґрунтові води. Під дією забруднення гинуть трав’янистий покрив і лісові насадження, знижується врожайність сільськогосподарських культур і погіршується якість продукції.

4.4 Забруднення ґрунтів радіонуклідами

Внаслідок Чорнобильської катастрофи значна територія України зазнала радіоактивного забруднення. Погіршився екологічний стан сільськогосподарських угідь. Площа забруднених земель збільшується за рахунок радіоактивних викидів діючих атомних електростанцій, що знаходяться в безпосередній близькості. За оцінками спеціалістів, на АЕС лише трохи більше 2 % ядерного палива використовується ефективно. Близько 98 % його йде у відходи, що становить радіоактивні продукти (плутоній, цезій і стронцій), які неможливо скоротити, а тільки можна вічно зберігати у спеціальних могильниках. Технічно складним є питання про демонтаж АЕС, який слід обов’язково проводити через 30-50 років після введення станції у дію.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9