Реферат: Монетні системи античності

Реферат: Монетні системи античності

Монетні системи античності

Письмові джерела та археологічні матеріали свідчать про те, що перші монети з'явилися у Лідії – на узбережжі Малої Азії на рубежі VIII і VII ст. до н.е., а дещо пізніше почав карбувати монети аргоський цар Фідон на о. Егіна (є також інші версії про початок карбування монет). Наприкінці VII – на початку VI ст. до н.е. вже багато грецьких міст карбували свої монети. В основу грошово-монетних одиниць були покладені спільні майже для всіх греків вагові одиниці та їх назви: талант, міна, статер, драхма, обол. 1 талант = 60 мінам; 1 міна = 50 статерам; 1 драхма = 6 оболам; 1 обол = 8 халкам; 1 халк = 7 лептам. Талант (аттичний) = 26,196 кг грошового металу; міна = 436,6 г; драхма = 4,37 г; обол = 0,73 г. Талант і міна відігравали роль грошово-лічильних одиниць, а засобами обігу (монетами) стали статер, драхма, обол і кратні їм, не вище від 10 драхми. Відрізняють два типи грецьких монетних систем – системи, побудовані на статері, і системи, основною грошовою одиницею яких була драхма.

Монетні системи, для яких основним металом було золото або електр, переважно базувалися на статері, а «срібні» монетні системи – на драхмі. Монетні системи, побудовані на електрі та золоті. (Додаток А5) [17]. Найстарішою монетною системою вважається мілетська (від м. Мілет) VII – поч. V ст. до н.е. Назва стосується електрових монет іонійського узбережжя (в Малій Азії), яке перебувало під владою лідійських царів. Статер за цією системою важив близько 14,25 г. На лицевому боці найбільш ранніх монет бачимо примітивні заглиблення замість зображення, пізніше – ім'я царя і зображення голови лева. На зворотному боці чітке зображення відсутнє, є лише сліди від металевого стержня у формі трьох втиснутих прямокутників. Поряд з статерами виготовлялись їх половинки, але частіше – треті частини (тріте), шості (гекте), дванадцяті (гемігекте), а пізніше також інші частини із знаменниками, кратними 12, аж до 1/96. Після невдалого повстання союзних грецьких міст Малої Азії проти Персії 494 р. до н.е. і зруйнування персами Мілета ця система занепала, хоч малоазійське електрове карбування тривало й далі. Майже паралельно з мілетськими статерами в обігу були значно важчі статери – фокейської системи (назва від м. Фокея), масою понад 16 г (VII – 30-ті роки IV ст. до н.е.). На лицевому боці цих монет був зображений тюлень, грецька назва якого відповідала назві міста. За цією системою карбувалися електрові статери м. Кізік, т.зв. кізікіни, які відігравали важливу роль у грошовому обігу Малої Азії і всієї Греції. Вони мали неабияке значення як засіб великих платежів у торгівельних операціях і нагромадження багатства. В середині V ст. до н.е. монетний двір м. Кізік став немовби філією афінського монетного двору для карбування електрових монет. І лише золоті монети Олександра Македонського витіснили їх з грошових ринків. К статера, в м. Кізік карбувалися ще гекте ( частина) і дрібніші частини статера. Кізікіни були поширені не тільки у басейні Егейського; Мармурового морів, а й у Македонії, Фрак басейні Чорного моря, зокрема м. Ольвія. Ці монети знаходять на півдні України. Третьою щодо інтенсивності поширення на території Малої Азії була перська монетна система. Попередниками монет цієї системи були т.зв. крезові статери, золоті і срібні.

Найбільш ранньою монетною системою Греції, що базувалися на сріблі була егінська система, вона виникла майже одночасно з мілетською. За нею карбувалися переважно срібні статери (дідрахми = 2 драхми) масою 12,14-14,55 г. На аверсі монет була зображена сухопутна черепаха – емблема м. Егіни. Драхма (1/2 статера) і менші номінали (1/2,1/6,1/12 драхми) спочатку випускалися рідше. Монети цієї системи були розповсюджені поза межами о. Егіна, зокрема в Аттиці. Наприкінці VII і в VI ст. до н.е. власне карбування на основі егінської системи почали Кікладські острови, а також багато міст північної і середньої Греції і Пелопоннеса, Мегара, Беотійський союз міст, культові центри Дельфи та Олімпія. До них приєдналися причорноморські міста (Ольвія, Пантікапей) [17, c.56-58].

Евбейська монетна система, дещо молодша від егінської, була поширена в Аттиці від часу реформи Солона 594 р. до н.е. Вже від середини VI ст. до н.е. за цією системою, названою евбейсько-аттичною, карбувалися тетрадрахми (= 4 драхмам) масою 17,44 г і драхми (4,36 г). З Аттики вона була перенесена в Сицилію, зокрема в м. Сиракузи, на африканське узбережжя і на північ Греції. Панівне становище в тодішньому античному світі, вже як аттична монетна система, вона посіла від часів Олександра Македонського (336-323 pp. до н.е.). Всі ринки від того часу були насичені золотими статерами, подвійними статерами і дрібними монетами, переважно тетрадрахмами і драхмами аттичної системи. Відповідно до тогочасного співвідношення вартості золота і срібла (1:10), один золотий статер дорівнював 20 срібним драхмам, або 5 тетрадрахмам тієї ж системи. З кінця VI ст. до н.е. афінські монети мали постійне зображення: на лицевому боці – голова Афіни в іонійському шоломі, на зворотному – сова. Від 336 р. до н.е. на срібних монетах Олександра Македонського лицевий бік містив зображення Геракла в лев'ячій шкірі, зворотний – Зевса на троні. Після смерті Олександра Македонського виникли нові монетні типи. Після завоювання Греції Римом аттична драхма прирівнювалася за курсом до римського денарія. Коринфська монетна система була тотожна евбейській, але відрізнялася від неї тим, що статер масою 8,72 г поділявся не на дві, як у аттичній, а на три драхми і тому одна драхма важила 2,91 г. Статери і драхми Коринфа випускалися з кінця VII ст. і аж до елліністичної епохи. На аверсі коринфських монет зображений Пегас, на реверсі – голова Афіни в коринфському шоломі. В V-IV ст. до н.е. коринфські статери стають найпоширенішими монетами в західній половині грецького світу. В елліністичну епоху коринфська драхма знову набула великого значення. Згадані вище монетні системи були основними в Греції та елліністичних країнах. Вони не дають повного уявлення про розмаїття грецьких монетних систем. Крім них, існували інші, наприклад, фінікійська, хіоська, родоська. Однак знання основних систем допомагає зорієнтуватися в дуже складних монетних системах стародавньої Греції [17, c.56-58].

Крім електрових, золотих і срібних монет, у стародавній Греції карбувалися ще мідні монети халк і лепта.

Римська монетна система також належить до античних монетних систем. Особливістю римської монетної справи було те, що в ній важливу й самостійну роль відігравали мідні (бронзові) монети. В Середній Італії міді споконвіку відводилася роль грошового металу. В праісторичних похованнях коло руки померлого були знайдені шматки необробленої міді, т.зв. aes rude. Пізніше в обігу з'явилися злитки (бруски) бронзи, поверхню яких з часом почали оздоблювати примітивним зображенням або орнаментом, т.зв. aes signatum. Коли ж у другій половині IV ст. до н.е. почався випуск рим. монет, металом для їх виготовлення послужила традиційна мідь (Додаток 7). Завдяки грецьким колоністам карбування монет поширилось з Греції на Сицилію, Південну Італію, яку називали тоді Великою Грецією. Тут, до речі, були поширені срібні статери, т.зв. римсько-кампанські монети масою 6,82 г, що становили немовби перехідний етап до карбування рим. монет. Перші рим. монети (великі круглі литі кружальця з міді, бронзи) почали виготовляти бл. 338 р. до н.е. на основі прийнятої в Римі і Середній Італії торговельної системи ваг. Одиницею маси була лібра – римський фунт, і тому перша монета ас – важила цілий фунт і називалась асом лібральним (це не фунт у 327,4 г, що згодом був покладений в основу всієї монетної справи, а легший – 272,88 г, званий оським фунтом). Ас, як і торговий фунт, поділявся на 12 унцій. Крім аса, випускалися й менші номінали: семіс, трієнс, квадранс, секстанс, унція, а також частини унції.

Коли бл. 269 р. до н.е. почалося карбування римських срібних монет (питання про початок карбування перших римських мідних і срібних монет, а також роки проведення реформ ще й досі дискутуються), ас і менші номінали вже не відливалися, а карбувалися, причому маса аса шляхом секстарної редукції (зменшення маси монети до шостої частини попередньої величини) була зменшена до 54,59 г (327,45:6). Відтоді вся римська монетна справа базувалася на однаковій основі. Срібний денарій важив 4,55 г (1/72 рим. фунта) і містив у собі 10 асів. Одночасний обіг срібних і мідних монет спирався на тодішнє співвідношення вартості цих металів як 120:1, що відповідало ціні металів у торгівлі. Крім денарія, карбувалися зі срібла квінарій, сестерцій і вікторіат.

У 217 р. до н.е. відбулася реформа, за якою маса денарія зменшилася до 3,9 г (1/84 фунта), маса аса до однієї унції – 27,28 г. Змінилось і співвідношення між денарієм і асом. Денарій містив уже не 10, а 16 асів і тому квінарій дорівнював 8, а сестерцій – 4 асам. В цих умовах (ауріхалк) = 400 асам (бронза). За часів Нерона (54-68) маса денарія знизилася до 3,41 г (1/96 фунта), а ауреуса – до 7,28 г (1/45 фунта). Водночас почалось і псування високопробних досі срібних монет. Додавання до срібла менш цінних металів (міді) призвело до того, що під кінець II ст. у срібній монеті було лише 50% чистого срібла, а в другій половиш III ст. – ще менше. Часто серцевина монети була мідною, лише зверху вкрита тонким шаром срібла. Це було офіційним фальшуванням монет. Імператор Каракалла 214 р зробив спробу зміцнити грошове господарство, випускаючи т.зв. антонініани, але вони не мали успіху через швидке псування. Деяка стабілізація в римській грошовій справі відбулася за Костянтина І. Від 314 р. він запровадив у західній половині імперії, а від 324 р. по всій імперії карбування золотого соліда масою 4,4 г (1/72 фунта), який став основною монетою і лічильною одиницею всієї держави. Крім соліда, карбувалися його половинки – семіси і треті частини – тріенси (треміси). Із срібла за часів Костянтина карбувалися міліарісій, що за цінністю дорівнював 1/1000 золотого фунта, і сіліква = 1/1728 фунта. Пізніше, зокрема у Візантії, сіліква була покладена в основу грошової лічби [17,c. 49-56].

Страницы: 1, 2, 3