Учебное пособие: Виробничi системи

На невеликих підприємствах із відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її є виробнича дільниця - це сукупність матеріально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

Дільниця - це частина цеху, де здійснюється частковий виробничий процес загального виробництва.

Потокові лінії виділяються в середині багато асортиментних виробництв та дільниць.

Робочі місця — частина потокової лінії, яка закріплюється за одним робітником або бригадою і оснащена усіма видами технічних засобів та матеріальними ресурсами.

Робочі місця класифікуються за наступними ознаками:

1.       За рівнем спеціалізації:

-  спеціалізовані (виконання однієї операції);

-  комбіновані;

2.       В залежності від способу виконання операцій:

-  ручні;

-  машинноручні;

-  машинні, автоматизовані, апаратурні.

3.       За кількістю зайнятих робітників:

-  індивідуальні;

-  групові;

-  багатостаночні або багатоагрегатні (один робітник обслуговує декілька агрегатів);

4.       В залежності від характеру руху виробника:

-  стаціонарні;

-  маршрутні;

-  пересувні (робітник пересувається разом з устаткуванням).

На великих підприємствах можуть створюватися корпуси, що поєднують ряд однорідних цехів.

2. Фактори, що визначають виробничу структуру підприємства

На виробничу структуру промислового підприємства впливає цілий ряд виробничо-технічних й організаційних факторів, найважливіші з яких ми розглянемо.

1. Характер продукції, що випускається і методи її виготовлення. Конструктивні й технологічні особливості продукції, що випускається, і методи її виготовлення визначають склад виробництв, цехів, їхні розміри, вантажообіг і розмір території підприємства. Так, для підприємств видобувних галузей промисловості характерна одностадійна структура виробництва, а для обробних - багатостадійна.

Чим складніше продукція й технологія її виготовлення, тим різноманітніше внутрівиробничі зв'язки й складніше структура підприємства. Наприклад, підприємство з виробництва екскаваторів, прокатних станів, магістральних електровозів мають у своєму складі великі стале- і чавуноливарні, ковальсько-пресові цехи. Для зовнішнього й внутрішньозаводського переміщення предметів праці, готової продукції повинні бути організовані залізничні перевезення. У той же час підприємствам, що випускають продукти харчування, немає необхідності мати зазначені цехи, відсутня необхідність у внутрішньозаводських залізничних перевезеннях.

У свою чергу застосування нової техніки й технології, прогресивних матеріалів веде до скорочення обсягів робіт по механічній обробці. Це обумовлює зміну структури підприємства за рахунок збільшення питомої ваги автоматизованих ділянок, цехів і виробництв.

2. Характер виробничого процесу. Залежно від складу споживаної сировини й характеру готової продукції розрізняють наступні процеси:

аналітичні (з однієї сировини одержують кілька видів продукції – нафтохімія, лісохімія, коксохімія);

синтетичні (з різних видів сировини виготовляється один вид продукції);

прямі (з одного виду сировини одержують один вид продукції).

Якщо, наприклад, на підприємстві переважають аналітичні процеси, то воно може мати один заготівельний цех і декілька випускаючих, що спеціалізуються на виготовленні різного роду продукції. У цьому випадку підприємство має розгалужені зв'язки по збуту.

Для синтетичних процесів, навпаки, характерна розгалужена система заготівельних цехів. Початкова переробка сировини поступово переходить у більше вузьке коло обробних ланок і завершується однією випускаючою. У цьому випадку мають місце дуже трудомісткі роботи з матеріально-технічного забезпечення (МТЗ), керування заготівельним виробництвом.

На підприємствах із прямим процесом виробництва створюється звичайно одна «виробнича нитка», виготовлення готового продукту може здійснюватися в одному цеху від початку до кінця.

З. Масштаби виробництва. Цей фактор впливає на розміри цехів, їхню кількість і спеціалізацію. З ростом обсягів виробництва створюються умови для поглиблення технологічної спеціалізації, створення предметно й подетально-спеціализованих цехів і виробництв. При порівняно невеликих обсягах виробництва ряд потреб може бути вдоволений за рахунок кооперованих поставок. У зв'язку із цим у підприємства відпадає необхідність у тім, щоб мати у своєму складі деякі структурні підрозділи.

4. Спеціалізація й кооперування підприємства. Залежно від виду кінцевої продукції, що випускається підприємством, розрізняють підприємства, що спеціалізуються на випуску готових виробів, деталей, вузлів або заготовок. Чим вище рівень спеціалізації підприємства, тим за інших рівних умов, менше в його складі різнойменних виробничих підрозділів, тобто простіше виробнича структура.

При розвинених формах кооперування немає необхідності в існуванні ряду підрозділів. У зв'язку із цим виникли підприємства механоскладального типу, що одержують заготовки по кооперації, або складального типу, що ведуть лише загальну зборку виробу.

5. Ступінь охоплення стадій життєвого циклу виробів. Залежно від здійснення циклу «наукові дослідження - виробництво - споживання» ускладнюється й виробнича структура. Так, здійснюючи стадію «наукові дослідження», у виробничу структуру підприємства включаються досвідчені й експериментальні виробництва.

В умовах ринкових відносин виробнича структура виходить за рамки «чистого» виробництва готових виробів і включає підрозділи фірмового обслуговування свого товару.

6. Місце розташування підприємства. Даний фактор може впливати на склад основних і допоміжних цехів підприємства. Так, підприємство, розташоване у регіоні, що тільки-но починає розвиватися, за інших рівних умов буде мати більше складну структуру в порівнянні з підприємством, що перебуває в промислово розвиненому районі.

7. Керованість об'єктами виробничої структури. Керованість об'єктами виробничої структури означає необхідність обліку кількості й розмірів створюваних підрозділів з позицій можливості ефективного керування ними.

3. Види виробничої структури промислового підприємства

Залежно від форми спеціалізації основних цехів розрізняють три види виробничої структури підприємства: технологічну, предметну й змішану.

При технологічній структурі кожен основний цех підприємства спеціалізується на виконанні певної частини (стадії) загального технологічного процесу, здійснюючи її по всіх видах основної продукції, що випускає підприємством. При технологічній структурі цехи й ділянки створюються за принципом технологічної однорідності виконуваних робіт або виробничих процесів по виготовленню різних виробів. Ця структура розвивалася в міру збільшення технічної озброєності й масштабів виробництва. Окремі фази виробництва поступово виділялися в самостійні підрозділи. Наприклад, на текстильних фабриках організуються прядильні, ткацькі, оздоблювальні виробництва.

Технологічна структура характерна переважно для підприємств одиничного й дрібносерійного виробництва з великою й нестійкою номенклатурою виробленої продукції. Крім цього, технологічна структура застосовується на підприємствах крупносерийного й масового виробництва, де в чинність галузевих особливостей і специфіки виробничого процесу основні цехи доцільно формувати сугубо по технологічному принципу (наприклад, металургійні підприємства, текстильні фабрики й ін.)

Достоїнства технологічної структури:

1) забезпечується більш повне завантаження устаткування;

2) полегшується керівництво цехом, здійснення єдиної технічної політики в основних цехах.

У той же час технологічній структурі властив ряд істотних недоліків. Зокрема:

1. розташування устаткування по технологічно однорідних групах (що властивийо технологічній структурі) приводить до складних маршрутів руху предметів праці, подовжує внутрішні перевезення й збільшує тривалість виробничого циклу;

2. знижується відповідальність конкретних осіб за якість продукції й дотримання строків її виготовлення, тому що кожен цех виконує тільки окрему стадію технологічного процесу

З. ускладнюється міжцехове внутрішньозаводське оперативно-календарне планування й регулювання виробництва.

При предметній структурі основні цехи спеціалізуються на виготовленні якого-небудь виробу, або групи однорідних виробів, вузлів, деталей із застосуванням найрізноманітніших технологічних процесів.

В цехах предметної спеціалізації по можливості здійснюється замкнутий цикл виробництва, тому їх часто називають предметно-замкнутими. Так, на взуттєвих фабрик є цехи чоловічих черевиків, жіночого модельного взуття й ін. Предметна форма побудови виробничої структури характерна в основному для підприємств крупносерийного й масового виробництва. Однак у ряді випадків предметна структура може мати місце в средньосерийному і дрібносерійному виробництві, де на основі широкої уніфікації деталей і вузлів різних виробів створюються умови для їхнього виробництва в значних масштабах.

Достоїнства предметної структури:

1. підвищується відповідальність працівників й, у першу чергу, керівництва цехів за якісне й своєчасне виготовлення продукції;

2. скорочується тривалість виробничого циклу виготовлення продукції (при предметній структурі створюються більше сприятливі умови для впровадження нової техніки, механізації й автоматизації виробництва; розташування устаткування по ходу технологічного процесу створює передумови впровадження потокових методів організації виробництва);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14