Курсовая работа: Критична оцінка теорії і практики фінансово-господарського контролю в історичному аспекті

1)проведення послідуючого документального контролю доходів
та видатків державного бюджету;

2)здійснення фактичної перевірки оборотів усіх грошових та матеріальних цінностей, що перебувають в установах та підзвітних касах;

3) подання на затвердження наркому фінансів СРСР загальних Правил обертання сум у підзвітних касах та установах, а також загальнообов'язкових правил та форм фінансового обліку і звітності;

4) здійснення раптових ревізій кас усіх відомств тощо. Проте ФКУ не мало права передавати об ревізованим установам обов'язкові для них вимоги, а тому в багатьох випадках результати ревізій залишалися нереалізованими, а недоліки та порушення - не усуненими.

Втім нові загальнодержавні економічні чинники (впровадження плановості, посилення темпів індустріалізації; розвиток кооперативних підприємств та колективізація сільського господарства) спричинили перебудову контролю.

Так , у листопаді 1926 року Фінансово-контрольне управління СРСР реорганізовано в Державний фінансовий контроль та його місцеві органи, які отримали більшу самостійність і права,в таких сферах:

- контроль за виконанням союзного, республіканських та місцевих
бюджетів;

- діяльність Держбанку, державних органів стосовно розпоряджання бюджетними коштами;

- контроль за формуванням, надходженням та витрачанням спеціальних коштів установ, що перебувають на бюджеті; нагляд за правильним веденням обліку, звітності, рухом та збереженням грошових і матеріальних цінностей бюджетних установ;

- складання ревізійних висновків до звіту про виконання держбюджету СРСР тощо.

Однак цим контроль не обмежується. Так, в промисловості діє окремий контроль, що є в складі Вищої ради народного господарства. Нарешті право перевіряти роботу в усіх частинах державного апарату та всього господарства радянських підприємств мають органи робітничо-селянської інспекції.

У кінці 1932 - на початку 1933 рр. фінансово-контрольне управління УРСР перетворилося на фінансово-бюджетну інспекцію, яка проіснувала до 1937 року. В жовтні 1937 р. в складі Наркомфіну СРСР починають створюватися спеціальні контрольно-ревізійні управління. Положення про це управління було затверджено урядом країни. Контрольно-ревізійне управління (КРУ) мало право проводити документальні ревізії всіх наркомів, відомств, організацій, закладів і виробництв. Відповідно до цього з 1937 до 1956 року фінансовий контроль в Україні здійснювало Контрольно-ревізійне управління Наркомату, пізніше - Міністерство фінансів СРСР. У 1956 році контрольно-ревізійне управління було в складі Міністерства фінансів України.

Наприкінці 60-х - початку 70-х років силами контрольно-ревізійного апарату Міністерства фінансів УРСР щорічно проводилося близько 12 тисяч ревізій та перевірок, в тому числі 350 комплексних ревізій виконання бюджетів областей, міст і районів республіки; 6 тисяч ревізій та перевірок бюджетних установ і стільки ж перевірок на підприємствах та в господарських організаціях. Наприклад, тільки за результатами ревізій та перевірок, проведених в 1971 році, направлено в дохід бюджету 16,2 млн. крб., скорочено асигнування на суму 4,5 млн. крб. та стягнено до бюджету - 1,5 млн. крб.

У грудні 1965 року з метою більш активного залучення громадськості до наглядової діяльності органи партійно-державного контролю перетворено в орган/і народного контролю, масовою ланкою яких стали комітети, групи і пости, уповноважені здійснювати систематичний контроль за ходом виконання держпланів та завдань, вишукувати резерви підвищення ефективності суспільного виробництва, економного витрачання ресурсів і шляхи для впровадження у виробництво нового та прогресивного, а також проводити нагляд за організацією відомчого контролю.

У травні 1991 року V сесією Верховної Ради СРСР поряд із законами, пов'язаними з ринковою економікою, ухвалено Закон про Контрольну палату СРСР, яка отримала статус вищого органу фінансово-економічного контролю за виконанням союзного бюджету, використанням союзного майна, грошовою емісією, використанням кредитних і валютних ресурсів, золотого запасу, алмазного фонду, а також за витрачанням коштів союзного бюджету з точки зору їх законності, доцільності та ефективності. Однак у грудні 1991 року при розпуску органів державного управління Союзу РСР його Контрольну палату було ліквідовано.

Втім, незважаючи на такий історичний досвід розвитку контролю, слід зазначити, що в Україні система контролю сформувалася на фундаменті командно-адміністративного устрою, де через сильну централізацію управлінських структур увага зосереджувалася на політичних функціях контролю і його масовості, що негативно позначалося на компетентності та об'єктивності. В результаті цього об'єкти управління поступово стали відходити від реального контролю, а процес контролю ставав все більш формальним, що, передусім, позначилося на темпах розвитку економіки.

Тому в умовах ринкових відносин стали формуватися нові органи державного контролю. Так, після здобуття Україною незалежності виникла необхідність у підвищенні ролі державного фінансового контролю і в 1993 році було прийнято Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», а Указом Президента України від 27 серпня 2000 року №1031 «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» Головному контрольно-ревізійному управлінню України надано статус центрального органу виконавчої влади.

При цьому в процесі розвитку системи контролю в умовах розбудови ринкових відносин в Україні можна виділити два основних етапи:

етап становлення (1990-1997 рр.), протягом якого сформовані базові умови для створення системи контролю та мережі контролюючих органів, досягнуте конституційне та законодавче закріплення правових гарантій їх діяльності, започатковане розмежування контрольних повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування, утворено каркас інфраструктури незалежного контролю, організовано кадрове, інформаційне, методичне та інше забезпечення контрольної системи;

етап удосконалення (з 1998 року), який передбачає заходи щодо реформування та подальшого розвитку контролюючих, інституцій у державній сфері та громадському суспільстві, оптимізації та підвищення їх ефективності в ході реалізації парламентської, адміністративної, судової, муніципальної реформ та реформування громадського суспільства. Логічним продовженням даного етапу в наш час затверджена стратегія розвитку системи державного фінансового контролю, що здійснюється органами виконавчої влади. Метою цією стратегії є підвищення дієвості державного фінансового контролю, спрямованого на зміцнення фінансової дисципліни в державі, дотриманні принципів ефективності, доцільності та економічності управління суспільними ресурсами.

Поруч із цим системі розвитку контролю в Україні притаманні екстенсивні методи, головними задачами яких є формування нових органів контролю, таких, як:

- створення підрозділів фінансового контролю у складі існуючих судів або спеціальних фінансових судів в структур/ судової гілки влади з метою завершення формування системи державного контролю;

- впровадження інфраструктури муніципального контролю як підсистеми, що забезпечує можливість саморегулювання економічних відносин у сфері місцевого самоврядування та комунальному секторі національного господарства;

- розробка концептуальних та організаційно-методичних засад контролю процесів дотримання національної економічної безпеки;

- формування координаційних інститутів у складі кожної підсистеми контролю та суспільно-господарській сфері загалом;

- розробка з урахуванням зарубіжного досвіду державних стандартів процедур контролю в державному, комунальному та приватному секторах економіки тощо.

1.3 Стан фінансово-господарського контролю на сучасному етапі розвитку ринкових відносин.

1.3.1 Державний фінансовий контроль

Державний фінансовий контроль - невід'ємна частина державного устрою, одна з найважливіших функцій управління країною, обов'язкова умова нормального функціонування фінансово-кредитної системи. Основна його мета - контроль за виконанням державного бюджету і позабюджетних фундацій, організацією грошового обігу, використанням кредитних ресурсів, станом державного внутрішнього і зовнішнього боргу, державних резервів, здійсненню фінансових і податкових пільг. В країнах з соціально орієнтованою економікою як пріоритетними виділені задачі контролю за своєчасним і повним надходженням всіх видів державних доходів, використовуванням кредитних і прийнятих засобів на покриття дефіциту державного бюджету, своєчасним фінансуванням витрат на соціальну сферу, структурою і цільовим призначенням, у тому числі, на оплату праці, виплати пенсій, стипендій і інших соціальних виплат.

Розвиток ринкових відносин не тільки не відміняє необхідності існування державного фінансового контролю, а і з посиленням соціальної орієнтації надалі ускладнюється, на державні органи лягає вся більша кількість функцій по захисту фінансових прав і інтересів членів суспільства, введення способів по запобіганню і попередженню зловживань і крадіжок. Всі цивілізовані розвинуті країни дозволили і продовжують постійно вирішувати проблеми удосконалення системи контрольних органів, сукупності їх функції і повноважень і методів контрольної діяльності.

Ринкові відносини на Україні супроводяться появою підприємств нових форм власності, зміною джерел фінансових ресурсів, принципів фінансування і кредитування, ціноутворення, грошові розрахунки, розподілення доходів, складу фінансово-кредитної системи і взаємостосунків між її частинами. В цих умовах з'явилося багато нових напрямів фінансового контролю, відсутніх в планах контрольних органах, яким не приділялося належної уваги при адміністративній системі управління. Сформувалася велика сфера діяльності для фінансового контролю, що вимагає рішучих змін існуючих систем контрольних органів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6