Курсовая работа: Діяльність іспанських конкістадорів у Новому світі
Рухаючись із Перу на південь, завойовники під керівництвом
Альмагро вторглись в 1535-1537 р. у межі країни, названої ними Чилі. Однак,
натрапивши на завзятий опір відважних мапуче (яких іспанці стали називати
арауканами) і не виявивши очікуваних дорогоцінних металів і інших скарбів,
конкістадори повернулися в Куско. Там Альмагро намагався заперечувати права,
надані королем Пісарро, але в боротьбі з останнім зазнав поразки й був
страчений. У цей же час Педро де Мендоса приступив до колонізації
Ріо-де-ла-плати. В 1536 р. він заснував на західному березі затоки поселення Пуерто-де-Санта
Марія-де-Буенос-Айрес (Порт Богоматері добрих вітрів). Але Буенос-Айрес і інші
опорні пункти іспанців на Атлантичному узбережжі й в усті Парани й Уругваю
постійно піддавалися нападам з боку войовничих індійських племен. Тому центр
іспанських володінь у цьому районі незабаром перемістився вглиб континенту, на
північ. З початку 40-х років плацдармом для подальшого захоплення й закріплення
земель у басейні Ріо-де-ла-плати став Асунсьйон, закладений в 1537 р. Однак
через відсутність там значних природних багатств і значних резервів робочої
сили, а також внаслідок географічного положення цього району конкістадори не були
економічно зацікавлені в його освоєнні. У результаті туди приїжджало мало
іспанців, та й ті звичайно не привозили своїх родин. В 1617 р. відбувся розділ
великої "провінції Ріо-де-ла-плати". Її південна частина зберегла
колишнє найменування. Землі ж, розташовані до півночі від місця впадіння
Парагваю в Парану, і область Гуайра виділилися в самостійну "провінцію
Гуайра", а незабаром стали йменуватися "провінцією Парагвай". Численні
загони європейських завойовників кинулися також у північну частину Південної
Америки, де по їхніх уявленнях перебувала легендарна країна Ельдорадо. У
фінансуванні цих експедицій брали участь німецькі банкіри Вельзери, що одержали
від свого боржника імператора Карла право на колонізацію південного узбережжя
Карибського моря. Частина його між півостровами Парія й Гуахіра йменувалася
Венесуелою ("маленькою Венецією"). У пошуках Ельдорадо іспанські
експедиції й загони німецьких найманців проникнули в 30-х роках XVI в. у долини
рік Оріноко й Магдалени. В 1538 р. вони вийшли на плоскогір'я Кундинамарки,
біля Боготи. Після анулювання в 1545 р. прав Вельзерів іспанська колонізація
Карибського узбережжя значно активізувалася. На початку 40-х років Франсиско де
Орельяна досяг р. Амазонки й спустився по її руслі до Атлантичного океану.
Майже одночасно іспанці почали новий похід у Чилі, але до початку 50-х років
змогли зайняти лише північну й центральну частини країни. У долині р. Мапочо
вони заснували місто Сантьяго, на березі затоки Кокимбо-Ла-Серену, а їх
головним опорним пунктом при завоюванні території південніше р. Біо-Біо став
Консепсьон, побудований у її гирлі. Проникнення іспанських і португальських
конкістадорів у внутрішні області Америки тривало й у другій половині XVI в., а
колонізація деяких районів (наприклад, південного Чилі й північної Мексики)
затяглася на більш тривалий період. Поразка, понесена індійськими народами при
зіткненні з європейськими завойовниками, пояснювалося багатьма причинами.
Головна з них - відсутність єдності серед індіанців. Підвладні ацтекам, майя,
інкам племена в критичний момент не тільки не прийшли їм на поміч але
скористалися ситуацією, щоб звести давня стосунки зі своїми поневолювачами.
Однак, виявившись знаряддям у руках конкістадорів, вони разом з тим раніше або
пізніше самі ставали їхніми жертвами. Істотним фактором, що сприяв успіху
конкісти, з'явилася військово-технічна перевага іспанців і португальців. Чимале
значення мало наявність гострих суспільних протиріч у державних утвореннях
американських індіанців, де процес соціальної диференціації вже встиг зайти
досить далеко.
Розділ
3. Характер діяльності іспанських конкістадорів у Новому світі
Отож, у
попередніх двох розділах автор розглянув у хронологічній послідовності
діяльність іспанських завойовників у Новому Світі. Тепер, у останньому розділі,
автор зробить спробу описати характер діяльності конкістадорів,
схарактеризувати воєнний, політичний, релігійний аспекти іспанських завоювань.
На думку автора,
перш за все потрібно вияснити, які ж були основні моральні та духовні принципи,
якими керувались конкістадори у ході своїх завоювань. Хотілося б сказати, що небагато
знайдеться таких сторінок в історії людства, які б не оцінювались настільки
діаметрально протилежними оцінками, як іспанське завоювання Нового світу. Ось
уже 500 років особистості та діяння конкістадорів в цілому оцінюються з двох
полярно протилежних точок зору – від нестримного вихвалення до повного
засудження. І звичайно, кожна з цих сторін має свої аргументи, тому потрібно
коротко їх викласти та схарактеризувати.
Так звана "рожева"
легенда про конкістадорів закріпилась перш за все у Іспанії, що, звичайно, є
зрозумілим. Завойовники діяли у ім’я держави, тому оцінка іспанського
завоювання Нового світу – це оцінка історичної ролі Іспанії. Основним
аргументом захисників даної теорії є те, що завоювання Іспанії було історичною
закономірністю, і заперечити, тут, в принципі, нічого. Захисники конкісти
представляють її переважно у світлі того, що даний процес став початком того,
що на сьогоднішній день називається глобалізацією, апелюючи до того, що після
приходу іспанських завойовників виникли нові міста, етноси та культури. Але в
той же час неможливо відкинути питання, а чи треба було американським корінним
народам втягуватись у орбіту європейської цивілізації? Чи хотіли вони брати
участь у створенні нових етносів, цивілізацій, культур? Так по якому праву
вершився історичний прогрес? Яка є його ціна?
А ціна ж
виявилась дуже великою. У ході іспанських завоювань, під час війн, від
занесених ними хвороб, від рабської праці загинули мільйони індіанців, а
цінність знищених культурних цінностей не піддається ніякому обчисленню та
виміру. Саме тому, у країнах Латинської Америки склалася так звана "чорна"
легенда, що стосується іспанських завойовників. Як уже було сказано, іспанські
завойовники знищили традиційні процвітаючі цивілізації Нового світу, здійснили
насильницьке насадження католицької віри і т.д. Крім того, противники конкісти
палко апелюють до того, що більшість керівників конкістадорів були
неграмотними, далекими людьми, які жадали поживи, і не зупинялись ні перед чим,
йдучи до своєї мети – нагромадження якомога більших багатств та зосередження у
своїх руках більшої влади. Людське суспільство, знищене європейцями на Карибах
та на континенті, було у всіх моральних відносинах вище їх власного. Жителі
Великих Антілл досягли високого рівня в регулюванні своїх відносин із природним
світом. Вони навчилися одержувати від природи, усе, що їм було потрібно, не
виснажуючи, а культивуючи й перетворюючи її. У них були величезні акваферми, у
кожній з яких вони вирощували до тисячі великих морських черепах (еквівалент
100 голів великої рогатої худоби). Їхнє сільське господарство перевершувало
рівень європейського й було засновано на трирівневій системі посадок, що
використовує сполучення різних типів рослин для створення сприятливого
ґрунтово-кліматичного режиму. Їхні житла були б предметом заздрості
європейських мас.
Варто сказати, що
нам, людям, які живуть у ХХІ столітті, з дитинства призвичаївшись ходити по музеях
та споглядати реліквії різноманітних культур, важко уявити щось зовсім інше. І
нам важко уявити, що сама ідея цінності культур зародилась лише у XIX столітті.
Тому, чи є
можливим вимагати від іспанця XV-XVI століття, який тільки – тільки висунув
голову із середньовіччя, щоб він прийшов у естетичний захват від індіанських
пірамід та золотих ідолів та навішав на них таблички з написом "охороняється
державою"? конкістадори просто буди не в змозі оцінити чи зрозуміти
мистецтво корінних індіанців. Крім того, будучи ярими католиками, вони
сприймали це мистецтво як явище, повністю відмінне від християнського. А
конкістадори, бачачи свою місію у поширенні християнства, знищували все що йому
протиставлялося. Тому, можна адекватно оцінити жорстокості конкістадорів у
Новому світі. Вони були породженням свого часу, епохи фанатичної релігійності
та жадоби до наживи.
Як "рожева",
так і "чорна" легенди грішать тим, що схильні зображувати
конкістадорів на один лад – або всі як на підбір "лицарі", або всі
зграя вовків. Але потрібно сказати, що завойовники Америки були перш за все
особистостями, кожен мав неповторний склад характеру та діяв по-своєму. Тому
потрібно сказати декілька слів про національний характер, як один з факторів,
які мали вплив на особливість їх діяльності у Новому світі. Національний
характер є породженням простору та часу. Простір Іспанії та Португалії – це
Іберійський півострів, який був фактично відособлений від Європи, був кордоном
відомого світу. Життя на краю ойкумени, безумовно мали вплив на розвиток
свідомості конкістадорів, пошуки чогось нового стали однією з найважливіших рис
їх характеру. Щодо фактору часу, то ці іспанські ідальго вели столітні війни з
маврами в ім’я короля та християнської віри, коли ж останній оплот маврів було
взято, то тисячі професійних вояків залишились не у справ. Коли ж у 1492 році
Колумб відкрив Америку, звичайно іспанці вирушили за океан у пошуках щастя.
Тому можна сказати, що історичні умови, простір справили серйозний вплив на
формування духовного образу конкістадора. Але далеко не все у духовному образі
конкістадора можна пояснити особливостями національного характеру та впливом
чисто історичного характеру. Потрібно виділити ще одну, найважливішу сторону образу
конкістадора – це релігійна культура, а як раз вона у більшій мірі і керувала
діяннями конкістадорів. Поряд із жадобою до золота своїм головним завданням
конкістадори вбачали у навернені у католицьку віру невірних індіанців. Перехід
індіанського населення в католицьку віру, його прилучення до іспанського
способу життя (іспанізація) представлялися учасникам конкісти як одне із чудес,
посланих всевишнім як нагорода Іспанії і її монархам за їхню відданість
інтересам папського престолу й церкви. Такої ж думки дотримуються й нинішні
церковні автори. Що ж "чудесного" було в переході індійського
населення в католицизм? По-перше, стверджують хроністи, разюча швидкість, з
якою він відбувався: жменька місіонерів навернула в християнство
багатомільйонну масу індіанців за кілька років! По-друге, неймовірна легкість,
з якою індіанці відрікалися від своїх "язичницьких" вірувань і
переходили в католицьку віру. По-третє, їхня разюча відданість новій вірі, яку
не могли похитнути ні звірства колонізаторів, ні масова смертність індіанців
від епідемій, завезених у колонії завойовниками, ні нещадна експлуатація
місцевого населення іспанцями, ні скандальне поводження церковників, що
спростовувало їх власні піднесені проповіді. Дійсно, було чому дивуватися й
захоплюватися сучасникам, тим більше якщо зрівняти ці грандіозні успіхи на
місіонерській ниві в Новому Світлі із труднощами по зверненню до католицтва
іудеїв і маврів в Іспанії або з незначними результатами тих же місіонерів у
Китаї й інших азіатських і африканських країнах. У розглянутий період
прилучення аборигенів до європейської культури й католицької релігії
відбувалося стихійно, отримуючи більш-менш чіткі контури шляхом проб і помилок
учасників міжцивілізаційної взаємодії. Потрібно коротко описати, як проходив
сам процес навернення у християнство. Важливе місце в діяльності місіонерів
займало знищення язичеських "ідолів", як вони називали скульптурні
зображення індіанських божеств, а також спалення індійських рукописів,
руйнування храмів і будь-яких інших предметів культу. Єпископ Мексики Сумаррага
повідомляв в 1531 р., що в його єпархії іспанцями було знищено 500 індійських
храмів і 20 тис. ідолів. Як правило, такого роду операції підготовлялися
заздалегідь. У певне місце збирали "ідолів" і інші предмети культу.
Туди ж зганяли індійське населення. Місіонери, одягнені у священникові одяги, з
великими хрестами в руках з'являлися в супроводі іспанської влади й солдатів.
Після врочистого богослужіння й відповідної проповіді іспанці, керовані
місіонерами, приймалися знищувати ідолів, руйнувати храми. Ці операції повинні
були довести індіанцям безсилля їхніх божеств й могутність християнського бога.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 |