Курсовая работа: Активи комерційних банків
У
разі, якщо відділ аналізу кредитоспроможності надав позитивний висновок щодо
можливості надання кредиту потенційному позичальнику, банк починає розробляти
умови кредитного договору. У західній практиці даний етап називається структуруванням
позики. На цьому етапі у процесі переговорів з клієнтом визначаються
вид кредиту, його сума, строк, вартість позики - відсоткова ставка та
банківські комісії, додаткове забезпечення, графік погашення кредиту та інші
умови.
Остаточний
варіант кредитного договору оформляється згідно з законодавством відповідної
країни та підписується уповноваженими особами банку та компанії-позичальника.
Кредит,
як правило, може надаватися двома способами: в одноразовому порядку (англ.
зрої Іоап) та у вигляді кредитної лінії, або зобов'язання банку надати кредит
протягом певного періоду .У першому варіанті позичальник отримує і використовує
всю суму позики одночасно, у другому — протягом обумовленого періоду може
одержувати певні суми у межах встановленого у договорі ліміту.
Після
видачі кредиту банк повинен здійснювати постійний контроль за виконанням умов,
закріплених у кредитному договорі, - повнотою та своєчасністю повернення суми
основного боргу, сплатою відсотків, станом заставленого майна тощо. Цей етап
має назву кредитного моніторингу. Спостереження
за кредитом спрямоване на добір інформації про позичальника протягом усього
терміну кредитування, на встановлення контролю за погіршенням тих показників,
які були покладені в основу первісної оцінки кредитоспроможності позичальника.
Банківська
практика виокремила декілька сигнальних моментів, які допомагають у процесі
кредитного моніторингу виявити потенційні проблемні кредити. Серед них:
порушення у періодичності надання позичальником звітних даних; відхилення
показників господарсько-фінансової діяльності компанії від планових або очікуваних,
відхилення у системі обліку і контролю позичальника, прохання про перегляд
умов кредитування тощо.
У
разі виявлення проблемних кредитів банк розробляє програму дій, спрямовану на
їх погашення. У більшості випадків позичальник ще не втрачає спроможності
відповідати за своїми зобов'язаннями, тому банк розглядає питання про зміну
умов кредитної угоди - зміни графіка погашення, пролонгації його строку. Банк
може взяти на себе роль консультанта у процесі прийняття фірмою управлінських
рішень.
Якщо у позичальника
вичерпалися всі можливості для погашення позики, то банк вимушений вдаватися
до реалізації забезпечення, звернення про захист своїх прав кредитора до суду,
ініціювання процедури банкрутства позичальника тощо.
Однією з основних функцій
кредитного процесу є оцінка вартості кредитів, тобто визначення відсоткової
ставки за позиками, що має неабиякий вплив на формування кредитного портфеля
банків. Кредитори зацікавлені у подорожчанні позикового капіталу, позичальники
- у здешевленні. Разом з тим, завжди існує граничний рівень відсоткової
ставки, перевищення якого не вигідне і банкам, оскільки воно викликає зниження
попиту на позикові кошти та скорочення обсягу операцій, як наслідок -
зменшення доходів кредиторів.
У загальноекономічному
плані норма відсотка регулюється співвідношенням попиту та пропозиції
позичкового капіталу на грошовому ринку, проте сам механізм формування
відсоткових ставок сьогодні став складнішим, ніж раніше, оскільки на нього
впливає багато факторів:
1.
ступінь розвитку
кредитної системи і обсяг грошових заощаджень населення;
2.
стан економічного
розвитку та фаза економічного циклу. В умовах зростання виробництва
підвищується попит на кредитні ресурси, внаслідок чого підвищується відсоток;
3.
збільшення
темпів інфляції викликає зростання рівня відсоткових ставок, у тому числі
внаслідок збільшення облікової ставки центрального банку як елемента
антиінфляційної політики;
4.
розмір бюджетного
дефіциту впливає на обсяг державних запозичень, які оформляються цінними
паперами; дохідність останніх позначається на процентній політиці;
5.
вид та строк
кредиту, репутація та економічне становище позичальника є факторами, що
впливають на розмір відсоткової ставки на мікрорівні; першокласні позичальники
- великі компанії, надійність яких не викликає сумнівів, завжди отримують кредити
під найнижчий відсоток.
При визначенні
відсоткової ставки комерційному банку необхідно враховувати, що обсяг
реального платоспроможного попиту на кредити, коли позичальник є дійсно кредитоспроможним,
завжди обмежений. І чим більше банк вимушений конкурувати за клієнтів, тим
більше при визначенні ціни кредиту він повинен орієнтуватися на маркетингову
інформацію, що одержана по інших фінансових установах.
Найпростіша модель
встановлення ставки за кредитами - "вартість плюс". Вона враховує
вартість залучених банком коштів, операційні витрати по наданню позики
(заробітна плата співробітників, вартість обладнання і матеріалів тощо),
надбавку за рівень ризику невиконання позичальником зобов'язань та нормальну
рентабельність банківської діяльності. Кожен компонент розраховується у формі
річних відсотків по відношенню до суми кредиту.
Наприклад, для надання
кредиту позичальнику у сумі 2 млн доларів на три місяці банк на умовах
"репо" продає державні облігації за ставкою 6% річних. Операційні
витрати по цьому кредиту оцінені за ставкою 2%, надбавка за ризик становить
теж 2%, величину прибутку банк встановлює у розмірі 3%. Таким чином, загальна
величина відсоткової ставки складе для цього позичальника 13% річних.
Однією зі складнощів
використання цієї моделі є припущення, що банк може точно визначити, який
ресурс був залучений під той чи інший кредит. На практиці це майже неможливо,
тому значного поширення набула інша модель - встановлення плати за кредит
виходячи з розміру певної уніфікованої ставки.
У США за базову ставку
приймається так звана ставка "прайм -рент" ,тобто ставка, за якою
надаються короткострокові позики крупним корпораціям з відмінною фінансовою репутацією
- першокласним позичальникам. Ставки прайм-рейт, що публікуються, є найнижчими
ставками, тому що зазначені угоди характеризуються найнижчим рівнем ризику, і
банк-кредитор несе менше витрат по аналізу кредитоспроможності клієнта та по
контролю за станом забезпечення позики. Вони можуть не змінюватися протягом
тижнів і навіть місяців.
За цією методикою плата
за кредит розраховується таким чином: базова ставка плюс надбавка за ризик
невиконання зобов'язань, що сплачується непершокласними позичальниками, плюс
премія за ризик, що сплачується по довгострокових кредитах, оскільки довгострокове
кредитування є більш ризикованим порівняно з короткостроковим. Звичайно, ці
ставки є плаваючими, оскільки розмір базової ставки час від часу змінюється.
Модель на основі базової
ставки передбачає певну уніфікацію категорій ризику та їх відображення у
розмірі відсоткової ставки, що було запропоновано американським фінансистом Т.
Коуплендом: Категорія ризику
Премія за ризик, п.п.
Відсутність ризику 0,00
Мінімальний ризик 0,25
Стандартний ризик 0,50
Особливий ризик 1,50
Ризик, що вищий
стандартного 2,50
Ризик, що пов'язаний із
сумнівним кредитом 5,00
У зв'язку з існуючою нині
тенденцією зменшення відсоткової маржі, банки намагаються реально одержати
навіть від першокласних позичальників більше, ніж офіційно оголошені ставки.
Це досягається за рахунок висування вимоги по резервуванню певного
компенсаційного залишку на депозитному рахунку без нарахування відсотків.
Наприклад, якщо застосовується вимога 5-відсоткового компенсаційного балансу по
кредиту у сумі 1 млн доларів під 8% річних, то фактично позичальник
користується сумою у 950,0 тис. доларів, сплачуючи 8,42 % річних.
Разом з тим, в умовах
стрімкого розвитку фінансового ринку та інтернаціоналізації банківської системи
підходи до визначення базової ставки змінюються. В якості бази почали
застосовуватися міжбанківські ставки пропозиції кредитних ресурсів і, перш за
все, ставка ЬІВОК, а у США - ставка купівлі ресурсів на ринку федеральних
фондів, що є меншими за прайм-рейт. Таким чином, великі корпоративні клієнти,
які можуть мати безпосередній доступ до фінансових ринків, сьогодні, як
правило, сплачують ставки, нижчі за прайм-рейт і банки вимушені на це
погоджуватися.
Монополізація банківської
сфери породила новий напрям у процентній політиці - політику цінового
лідерства. Сутність її у тому, що великі банки встановлюють відсоткову ставку
виходячи з власних цілей, а всі інші банки до неї пристосовуються. Модифікацією
цієї моделі, що з'явилася у 80-90-х роках XX ст., є визначення максимальної
відсоткової ставки "кеп" - узгодженої верхньої межі ставки по
кредитах, незважаючи на майбутню динаміку процентних ставок на грошових ринках. У цьому разі будь-яка плаваюча
процентна ставка не може бути підвищена більше, ніж до рівня "кеп".
Останнім часом банки для
збільшення своїх доходів все активніше використовують встановлення комісій по
кредитних угодах, з яких основними є три. Перша має назву комісії за можливість
одержання кредиту, вона може становити від 1/8 до 1/2 відсотка загального
розміру кредиту і не залежить від розміру фактично одержаного кредиту.
Комісія за зобов'язання
має аналогічний економічний зміст, але розраховується виходячи з розміру
невикористаного ліміту кредитної лінії. І нарешті, комісія за перетворення
(або конвертацію) застосовується у разі трансформації кредитної лінії у
строковий кредит - вона становить до 0,5% від суми позики, що трансформується,
і сплачується позичальником у момент конвертації.
1.
Застосування цих комісій можна проілюструвати прикладом, в якому
всі вони становлять 0,25% при сумі угоди про відкриття кредитної лінії в 1 млн
доларів СІЛА. Якщо сума боргу позичальника становить 800,0 тис. доларів, то він
сплатить вищезазначені комісії у таких сумах: 2500 доларів, 500 доларів та 2000
доларів США. [ 9. ст97- 105]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 |