Контрольная работа: Сучасний інвестиційний ринок
Перелив інвестицій у
зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього
інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж
спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньому
неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, виробництва їх
нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та
нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку будівельних
фірм, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У
примітивному розумінні, фінансовий ринок капіталу - це місце зустрічі, де
підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, в
кого вони є вільними.
Інвестиційна діяльність
завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному
інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається
залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу
відповідальності. Наведена схема ринкових відносин, суб’єктом яких є інвестор
(рис. 1.1).
Сегментація інвестиційного
ринку - це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку
інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.
Рис. 1.1. Схема взаємодії
ринків
Ринок реальних активів
(інколи вживається термін “матеріальні чи фізичні активи”) пропонує такі
інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний
ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські,
будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний
ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід,
знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей).
Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок; ринок капіталів; кредитний ринок.
Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний та вторинний (торгівля
цінними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові
біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери,
які вже перебувають в обігу.
Найважливішою складовою
ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів
на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. Головне
завдання інвестиційної інфраструктури - обслуговування інвестиційної сфери,
задоволення інвестиційного попиту.
Інвестиційний ринок - це
система, що включає: суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і
науково-дослідні організації та ін.); об’єктів (матеріальні і нематеріальні,
права, ліцензії, патенти, ноу-хау та ін.); інфраструктуру ринку (банки, біржі,
пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні
фірми, суд, арбітраж та ін.); ринковий механізм; контроль з боку держави за
дією ринкового механізму. [1]
Також слід зазначити, що
зовнішне інвестування в Україні на сьогодні регламентується такими блоками
нормативних актів: Конституцию України, загальними нормативно-правовими актами
України, законодавчими актами України, пов'язаними із здійсненням іноземних
інвестицій, та міжнародними договорами, пов'язаними з здійсненням іноземних
інвестицій, учасником яких є Україна, i які становлять частину национального законодавства
України.
Окрім того, держава
забезпечує захист конкуренції в підприємницької діяльності та переслідує
зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції
та недобросовісної конкуренції.[2]
Іноземні інвестори, юридичні
або фізичні особи можуть набувати частки статутного фонду українських
підприємств у розмірі до 100%. Фактично, не існує ніяких обмежень щодо форми
здійснення інвестицій в Україну. Внески до статутного фонду можуть бути
здійснені грошовими коштами або майном (у вигляді матеріальних чи
нематеріальних активів). Однак державні ліцензійні і адміністративні органи
можуть обмежувати галузі для здійснення інвестицій.
Закон України “Про режим
іноземного інвестування” надає відносно мінімальні умови сприяння і гарантій
для всіх видів іноземних інвестицій. Закон визначає “іноземну інвестицію” як
цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної
діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або
досягнення соціального ефекту. Українська юридична особа визнається
підприємством з іноземною інвестицією, якщо вона має у своєму статутному фонді
(тобто капіталі) не менше 10% іноземного капіталу; максимальна частка інвестора
у статутному фонді не визначена. Обов'язковою є державна реєстрація іноземних
інвестицій у місцевих органах влади. На незареєстровані іноземні інвестиції не
поширюються права і пільги, передбачені Законом.
Закон зазначає, що іноземні
інвестиції можуть здійснюватися у різних формах, між якими: створення спільного
підприємства; придбання акцій існуючих підприємств; придбання рухомого чи
нерухомого майна; створення підприємства, що повністю належить іноземним
інвесторам; придбання майнових прав шляхом купівлі цінних паперів; придбання
прав на користування землею та використання природних ресурсів.
Іноземні інвестори мають
право здійснювати інвестиції у вигляді:
-
іноземної валюти;
-
валюти України - при
реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в нові підприємства;
-
будь-якого рухомого або
нерухомого майна та майнових прав, пов'язаних з ним;
-
акцій, облігацій та інших
цінних паперів, а також корпоративних прав;
-
грошових вимог та права на
вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними
банками і мають вартість у іноземній валюті;
-
будь-яких прав
інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена
згідно з законами країни інвестора, включаючи авторські права, промислові
зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
-
права на здійснення
господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та
використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства, та
договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена і оцінена згідно з
законами країни інвестора.
Іноземні інвестиції можуть
здійснюватися шляхом передачі основних засобів в обмін на частку у статутному
фонді (капіталі) підприємства України. Ці основні засоби повинні бути оцінені в
іноземній конвертованій валюті та у національній валюті України за домовленістю
сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за офіційним курсом
валюти України, визначеним Національним банком України. Треба зазначити, що
згідно з чинним законодавством України іноземна інвестиція у вигляді майна
звільняється від сплати ПДВ та ввізного мита.
Якщо інвестиція відчужується
протягом трьох років з часу зарахування її на баланс українського підприємства,
всі відповідні імпортні збори підлягають сплаті.
Законодавством України про
іноземні інвестиції передбачено захист іноземних інвестицій в Україні від
конфіскації державою за винятком випадків надзвичайного характеру. Такі випадки
включають заходи по евакуації/рятуванню у зв'язку з катастрофами, аваріями або
епідеміями. Іноземні інвестори мають право на компенсацію урядовими органами
збитків, пов'язаних з вищезазначеними випадками [3].
2
Загальна характеристика
фінансових ринків у сучасній ринковій економіці
Фінансовий ринок - це відносини між населенням, підприємствами (філіями) і державою
з приводу перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної
самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо- та
міжгалузевого переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і коригує бюджетний
метод, що був єдиним в умовах планової економіки.
З практичного погляду
фінансовий ринок означає операції з цінними паперами і може охоплювати як
окрему країну, так і регіон або економічний міждержавний простір. Оскільки
операції з цінними паперами здійснюють конкретні економічні суб'єкти, як
правило, організаційно оформлені, то існує інституціональна структура
фінансового ринку, що є сукупністю інвестиційних фірм і фондових бірж.
У ринковій економіці існує
два типи операцій: первинне розміщення і вторинний ринок. За допомогою операцій
на первинному ринку задовольняється попит на позичковий капітал з боку
підприємців. Переливання позичкового капіталу в конкретну галузь здійснюється
шляхом емісії і розміщення цінних паперів. У цілому на первинному фінансовому
ринку протистоять один одному позичковий і фінансовий капітали однакової вартості.
На відміну від процесів
переливання капіталів безпосередньо у сфери конкретного підприємства на
первинних ринках на вторинних ринках власність переважно перетворюється на
капітал. Вторинні ринки, реєструючи кон'юнктуру, виокремлюють основні напрями
нових вкладень, тобто переливання капіталів між галузями і територіями.
У сучасних умовах пріоритет
віддається таким інвестиційним якостям цінних паперів, як стабільна
прибутковість, швидке збільшення вкладеного в папери капіталу і їх ліквідність.
У розвинених країнах такі якості найбільшою мірою мають акції, що займають нині
основне місце у списках фондових бірж. Оскільки акції менш надійні порівняно з
іншими цінними паперами, то на біржі одержують доступ акції тільки великих
корпорацій, що займають надійне становище на ринках і мають стабільний
фінансовий стан.
Таким чином, вибір кращих
цінних паперів, що безперервно відбувається упродовж усієї еволюції фінансових
ринків, породжує ринки організовані (фондові біржі) і неорганізовані.
Неорганізовані ринки завжди орієнтуються на біржі щодо якості та котирування
цінних паперів. У результаті формується цілісна система фінансових ринків, де
роль універсального індикатора ринкової кон'юнктури виконує фондова біржа.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5 |