Дипломная работа: Особливості кредитування населення на споживчі потреби

Зауважимо, що серед країн СНД Україна першою створила інформаційну систему обліку ненадійних позичальників. У банківській системі Вірменії так званий «Кредитний реєстр» засновано лише в січні 2003 року. Оскільки у цій країні досі не вирішено основні проблеми, пов'язані із забезпеченням банківської таємниці, «Кредитний реєстр» функціонує у структурі Центрального банку Вірменії.

У Росії з метою обліку ненадійних позичальників планувалося до кінця 2003 року створити національне кредитне бюро, яке діятиме під егідою Асоціації російських банків. До нього мають увійти найбільші кредитні організації країни. Навесні 2004-го, як і очікувалось, російські банкіри почали обмінюватися інформацією про позичальників-боржників. Про намір увійти в бюро заявив і Центральний банк Росії. Він прагне стати рівноправним учасником цієї організації і надавати в її розпорядження інформацію про неповернуті кредити.

Доцільним є проаналізувати особливості створення та діяльності українського аналога кредитного бюро – Реєстру позичальників.

Реєстр позичальників почав функціонувати з 1 жовтня 2001 року й доволі швидко розвивався. Лише за два останніх роки кількість банків, які дали письмову згоду на участь у єдиній системі, збільшилася з 34 до 122. Нині сумарні активи банків – учасників системи становлять понад 80% від усіх активів банківської системи України. Кількість банківських установ – учасників ЄІС (з урахуванням філій) до кінця 2003 року досягла близько 570. Занесена до бази даних загальна сума простроченої заборгованості за банківськими кредитами становить 3.01 млрд. грн. Частка прострочених позичок дорівнює близько 90% від загального обсягу прострочених кредитів по всій банківській системі. Кількість заборгованостей, які обліковуються в ЄІС «Реєстр позичальників», становить 5.5 тисячі. Зауважимо, що база даних Реєстру містить також інформацію, надану ліквідаційними комісіями.

Після укладення договору про участь в ЄІС банк зобов'язаний регулярно надавати інформацію про своїх несумлінних позичальників до бази даних Реєстру і несе відповідальність (згідно із чинним законодавством) за її достовірність. Кожен учасник системи може зробити запит про того чи іншого боржника. Це дає змогу уникнути кредитування ненадійних позичальників, сприяє зменшенню кредитних ризиків, відсоткових ставок, обсягів резервування за активними операціями.

Інформаційна система передбачає дотримання конфіденційності.

Банкам гарантовано, що інформація, яку вони надають до ЄІС, може бути розкрита лише в агрегованому вигляді і тільки комерційним банкам. Останні ж отримують доступ до даних, необхідних для прийняття рішення про надання позики. Як уже зазначалося, Національний банк та банки – учасники системи не мають права використовувати інформацію ЄІС «Реєстр позичальників» не за цільовим призначенням, розголошувати чи передавати її іншим юридичним або фізичним особам, крім особи, котрої ця інформація безпосередньо стосується. До речі, позичальники при укладенні договору попереджаються, що в разі несвоєчасного погашення заборгованості відповідну інформацію буде надано до Реєстру.

З метою підвищення ефективності функціонування системи та для зручності користувачів банки-учасники можуть надавати своїм філіям, обласним дирекціям дозвіл на користування інформаційно-довідковими послугами Реєстру позичальників.

Регламентує діяльність ЄІС Національний банк. Він гарантує її надійність і безпеку, залучає до системи нових учасників, вносить зміни у порядок її функціонування, забезпечує зберігання внесеної до Реєстру інформації (до 3 років у разі погашення заборгованості й до 10 років у протилежному випадку).

Нині з метою розширення бази даних про ненадійних позичальників розроблено порядок надання системі відомостей про боржників банків, що ліквідовуються.

Як уже зазначалося, основні принципи функціонування вітчизняного реєстру боржників тотожні засадам діяльності більшості кредитних бюро. Та є й певні відмінності.

По-перше, ЄІС «Реєстр позичальників», на відміну від більшості бюро, – державна інституція. Українські банки – учасники системи – оплачують лише послуги електронної пошти, яка використовується для передачі інформації до Реєстру та у зворотному напрямку, та розробку відповідного програмного забезпечення. Всі інші витрати (а це значні кошти) бере на себе Національний банк.

По-друге, інформація до Реєстру надсилається не раз на місяць на паперових носіях (як у більшості країн, де діють кредитні бюро), а в міру її появи і електронною поштою, що, на нашу думку, є суттєвою перевагою.

По-третє, українська єдина система істотно відрізняється від кредитних бюро обсягом, видами та структурою інформації, що вноситься до бази даних та надається користувачам.

Зупинимося на цій відмінності детальніше. Реєстр позичальників містить лише агреговану інформацію – про «поганих» позичальників (кредитні бюро можуть містити як негативні, так і позитивні відомості), її надають лише банки та ліквідаційні комісії (кредитним бюро інформацію надсилають переважно банки, а в деяких країнах – і податкові та інші державні органи).

Відомості, що надходять до кредитних бюро, більше характеризують особу позичальника, дані, яких вимагає Реєстр, – насамперед його кредитоспроможність.

Наприклад, кредитне бюро Канади зобов'язує своїх учасників надсилати відомості про позичальника за такими критеріями.

Особиста інформація:

-  ім'я фізичної особи;

-  ідентифікаційний номер, громадянство, номер паспорта;

-  нинішня та попередні домашні адреси;

-  дата народження;

-  номер телефону;

-  сімейний стан (ім'я чоловіка чи дружини);

-  трудовий стаж.

Інформація про кредитний рахунок:

-  характеристика фінансової діяльності (дані про те, як фізична особа виконує свої кредитні зобов'язання);

-  відомості про інші позики, іпотечні кредити, кредитні картки, оренду майна тощо;

-  опис діючих у кредитній сфері норм і стандартів (максимальний обсяг кредиту, розмір місячних виплат тощо).

Інформація із публічних реєстрів:

-  дані про результати розгляду справ у судах;

-  про можливе банкрутство;

-  відомості про звернення стягнення на нерухоме майно;

-  про податкову заставу.

Інформація про реєстрацію:

-  автотранспортних засобів:

-  нерухомого майна;

-  обтяжень (застави) на автотранспортні засоби, на нерухоме майно.

Інша інформація:

-  облік запитів (відомості про фізичних осіб, які офіційно цікавилися позичальником);

-  інформація банківського характеру (відомості про досвід позичальника в користуванні депозитним рахунком, банкоматами тощо);

-  дані про сплату інших видів платежів.

Порівняємо ці вимоги з вітчизняними:

-  за першим критерієм до вітчизняного Реєстру заноситься лиш ім'я позичальника та його ідентифікаційний номер, відомості про те, що він резидент чи нерезидент;

-  за другим – лише дані про прострочені позики (дата надання кредиту, дата виникнення прострочення, сума простроченої заборгованості, код валюти умовна назва банку, філії, обласної дирекції);

-  за критеріями 3, 4, 5 інформація до Реєстру позичальників узагалі не надається.

Реєстр позичальників динамічно розвивається. З метою вдосконалення механізму його функціонування підготовлено зміни до положення про ЄІС, які затверджено постановою Правління НБУ від 23.12.2003 р. №573Ці та інші зміни, сподіваємося, сприятимуть підвищенню ефективності функціонування системи, зниженню кредитних ризиків у діяльності банків.

Однією з найперспективніших форм кредитування є іпотека. На сьогодні, коли вживаються заходи щодо стабілізації економіки й реформування кредитно-фінансової системи, формування системи іпотечного житлового кредитування стає одним із пріоритетних напрямів державної політики.

Формування системи іпотечного кредитування в Україні відкриває принципово нові перспективи для розвитку національної економіки: забезпечується підвищення рівня капіталізації інвестиційних ресурсів, формується сучасний механізм більш ефективного розподілу капіталу між сферами та галузями економіки, виникає потужний імпульс для суттєвого розширення фондового ринку на основі появи нових іпотечних цінних паперів. Саме іпотечне кредитування може стати міцним фінансовим стимулом для виходу вітчизняної економіки на якісно новий рівень розвитку.

Найбільші перспективи в період становлення іпотечного ринку має розвиток житлової іпотеки. Це пов’язано перш за все з тим, що житлова купівля нерухомості сьогодні не може здійснюватися тільки за рахунок поточних доходів населення або їх заощаджень – отже, в найближчі роки найшвидшими темпами буде розвиватися саме житлова іпотека. Світова практика свідчить, що будівництво житла у ринкових умовах господарювання в широкому плані забезпечується створенням цілісної системи іпотечного житлового кредитування, яка являє собою комплекс взаємозв'язаних складових, завдяки котрим відбувається рух вартості на основі одержання довгострокової позики для придбання житла його майбутнім власником під заставу. В такій системі мають діяти щонайменше чотири суб'єкти – позичальник, кредитор, інвестор, уряд.

Попри те, що кожен з них має власний інтерес, їхні цілі повинні бути взаємозв'язаними.

Для розробки та впровадження дієвої системи функціонування національної системи іпотечного кредитування необхідним є як вивчення зарубіжного досвіду іпотечного кредитування, так і розширення масштабів застосування відпрацьованих у нашій країні фінансово-кредитних механізмів житлового будівництва.

Як правило, у розвинених країнах норматив базової вартості об’єкту іпотеки становить 25 – 30%, а термін повернення кредиту – близько 30 років. Однак у цих країнах існує прогнозована економіка і середній клас із досить великими й стабільними прибутками. Особливістю нашої економіки є її перехідний період, а середній клас держави не має таких доходів. Отже, термін дії іпотеки тут не перевищує кількох років або й менше. Ці чинники не дають змоги використати іпотечну систему повною мірою.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22