Дипломная работа: Нотаріальний процес в Україні

Але на сучасному етапі розвитку нотаріальних правовідносин виникла нагальна необхідність виважено підійти до перебудови нотаріальних органів. Саме це завдання стоїть сьогодні як перед практиками, так і перед ученими, які займаються дослідженням проблем нотаріату. Тому, на нашу думку, доцільно в цій роботі зупинитися на аналізі існуючих проблем нотаріально-адміністративних правовідносин і перспективах їх розвитку та вдосконалення. З цією метою необхідно розпочати аналіз із загальних начал нотаріально-адміністративних правовідносин, які досі лишались поза увагою науковців.

У сучасному законодавстві, яке регламентує адміністративні правовідносини між суб'єктами, наділеними державою владними повноваженнями щодо управління і контролю, та суб'єктами, які по суті є підконтрольними, відбувається узагальнення методів та засобів управління і контролю, що напрацьовані в різних сферах юридичної практики. Але така система, коли не відбувається персоніфікації складових елементів, завжди є і буде хибною, оскільки вона не враховує особливостей діяльності тих суб'єктів, завдяки яким існує держава, і тому діяльність адміністративних органів не передбачає специфіки взаємовідносин між ними та підконтрольними органами. Мається на увазі, що при створенні законопроектів необхідно враховувати всі аспекти, властиві суб'єкту, діяльність якого передбачається регламентувати, а в подальшому організовувати та контролювати. Так, розробники чинного Закону України "Про нотаріат" відобразили у ньому лише особливості організаційної структури нотаріату та процедуру його діяльності. А питанням взаємовідносин нотаріальних органів з органами державної влади приділено досить незначну увагу [80, с. 150].

Ось у Законі України "Про адвокатуру", прийнятому 19 грудня 1992 р., уже закладено основні засади взаємовідносин адвоката з державними органами, а саме: "Закон встановлює відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому її самостійність та незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів. Стосовно місцевих органів державного управління, то вони у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, забезпечують їх приміщеннями для роботи тощо". Крім того, цим Законом визначені принципи та гарантії адвокатської діяльності, а також соціальні права адвоката та його помічника. Таким чином, адвокатська діяльність має більш захищений правовий статус, ніж нотаріальна. Слід також додати, що діяльність нотаріуса щодо охорони і захисту прав громадян є не менш важливою, ніж діяльність адвоката, а тому незрозуміла позиція законодавчої влади стосовно нотаріусів України, які не мають такої державної підтримки.

Також важко відповісти на питання: чому всі положення стосовно меж контролю з боку державних органів за діяльністю нотаріусів, а також адвокатів не можна відтворити в законодавстві, що регламентує їх діяльність? Так, на нашу думку, в межах Закону України "Про нотаріат" мають бути відтворені загальні засади адміністративного впливу на нотаріальні правовідносини, а методи і принципи роботи державних органів мають бути закладені в законодавстві, що регламентує їх діяльність. Така кодифікація має конкретизувати та надати нотаріально-адміністративним правовідносинам прозорості і передбачуваності [37, с. 84].

Законом "Про нотаріат" передбачені підстави щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, а шляхи встановлення порушень законодавства нотаріусами не визначені. Тому, буквально аналізуючи Закон, можна дійти висновку, що контролюючі органи діють не в правовому просторі, оскільки за ст. 12 Закону важко встановити чіткий механізм анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Так, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону свідоцтво може бути анульоване Мін’юстом. Але в цій нормі немає чіткого зв'язку між процедурою встановлення вини нотаріуса, не визначені повноважні органи, які вправі розглядати це питання, а також не розкрито поняття "рішення про анулювання свідоцтва..." (ч. 2 ст. 12 Закону). На підставі Положення про Комісію з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 листопада 1998 р. № 63/5, діє відповідна комісія, рішення якої є підставою для анулювання свідоцтва, але її діяльність (на відміну від кваліфікаційних комісій) не регламентована Законом. У цьому ж нормативному акті Мін’юст не наділений повноваженнями щодо створення такої комісії і, більше того, щодо видання обов'язкових до виконання наказів. Так, згідно зі ст. 7 Закону нотаріуси та інші посадові особи мають керуватися наказами Міністра юстиції, але поняття "керуватися" і "зобов'язані здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону та принесеної присяги" (ст. 5 та ст. 2 Закону) — різні за змістом та правовим значенням [76, с. 132].

Таким чином, вважаємо за доцільне регламентувати основи нотаріально-адміністративних відносин у Законі України "Про нотаріат", а саме: межі повноважень тих органів, які наділені державою відповідною компетенцією щодо впливу на нотаріальну діяльність (мається на увазі не тільки Мін’юст, а й податкова адміністрація та ін.), наприклад, як це має місце в ст. 8 Закону з приводу отримання відповідних довідок і документів щодо вчинених нотаріальних дій.

Але цей загальний висновок характеризує нотаріально-адміністративні правовідносини як особливі, які автором будуть аналізуватись лише в площині безпосереднього зв'язку з нотаріальним процесом. Тому проаналізуймо сучасний стан загального адміністративного впливу на нотаріальні правовідносини. Законом встановлено такі адміністративні функції Міністерства юстиції та його управлінь: керівництво нотаріальними конторами (ст. 18 Закону); видача і анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю (ст. 12 Закону); затвердження Правил ведення нотаріального діловодства (ст. 14 Закону); призначення на посаду державного нотаріуса (ст. 17 Закону); відкриття і ліквідація державних нотаріальних контор та питання їх штатів (ст. 17 Закону); утворення кваліфікаційних комісій нотаріату (ст. 10 Закону); реєстрація приватної нотаріальної діяльності (ст. 24 Закону); контроль за діяльністю приватних нотаріусів (ст. 33 Закону) і анулювання реєстраційного посвідчення приватних нотаріусів (ст. 30); затвердження Положення про державний нотаріальний архів (ст. 23 Закону) [93, с. 112].

Правовідносини між нотаріусом та завідуючим державною нотаріальною конторою є досить складними, оскільки потребують регламентації як трудовим законодавством, яке не в змозі враховувати специфіки нотаріальної діяльності, так і нотаріальним. На ці правовідносини певний вплив має чинити принцип незалежності нотаріуса при здійсненні нотаріальної діяльності, а також відповідальності державної нотаріальної контори перед особою, щодо прав та інтересів якої було вчинено нотаріальне провадження. Так, в якості безпосереднього відповідача в разі звернення громадян та юридичних осіб до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними або недбалими діями нотаріуса державної нотаріальної контори, виступає сама державна нотаріальна контора, яка є юридичною особою, а роль нотаріуса в справі буде лише в якості третьої особи без самостійних вимог. На підставі ст. 130 Кодексу законів про працю України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Тому в ст. 21 Закону необхідно говорити про відповідальність як державного нотаріуса перед державною нотаріальною конторою, так і державної нотаріальної контори перед особами. В іншому варіанті необхідно визначати лише відповідальність державної нотаріальної контори перед клієнтом, оскільки в цьому разі відповідальність нотаріуса перед державною нотаріальною конторою буде внутрішньою справою цього органу, Що випливає з трудових правовідносин і зумовлюється правом регресного позову до винного нотаріуса [88, с. 6].

Ці правовідносини мають адекватно відображатися в законодавстві і У контрактах про прийняття на роботу державного нотаріуса. Крім того, потребують докладної регламентації посадові повноваження завідуючого Державною нотаріальною конторою, оскільки нез'ясованим лишається питання про його спроможність або неспроможність виконувати повноваження нотаріуса одночасно з виконанням обов'язків завідувача тощо. З аналізу вищенаведених основних принципів, за якими будуються правовідносини державного нотаріуса та завідуючого, як на мене, слід виділити такі:

неможливість безпосереднього впливу на вчинення нотаріального провадження;

відповідальність за трудову дисципліну та можливий безпосередній вплив на державних нотаріусів з метою її підтримання;

обов'язком завідуючого державною нотаріальною конторою щодо нотаріуса має бути й забезпечення останнього всім необхідним для здійснення нотаріальної діяльності;

особиста відповідальність завідуючого перед державою за фінансову діяльність державної нотаріальної контори, отже, і відповідальність державного нотаріуса за фінансові наслідки його діяльності перед завідуючим і юридичною особою.

Мною не аналізуються всі правові аспекти, за якими складаються правовідносини між завідуючим та державним нотаріусом, оскільки це питання складне і вимагає співпраці фахівців трудового права та нотаріату та не має відповідної спеціальної регламентації в законодавстві. Можливо, із внесенням суттєвих змін до законодавства такий аналіз буде зайвим через відсутність державних нотаріальних контор, а тому цікавитиме лише науковців, що займаються історією розвитку та становлення нотаріату в Україні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23