Дипломная работа: Аналіз валютних операцій банку з метою підвищення їх ефективності

Валютна позиція банку визначається щоденно і окремо стосовно кожної іноземної валюти. На розмір відкритої валютної позиції банку впливають такі операції:

– купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, як поточні так і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

– одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;

– купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

– надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду:

– погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання, якої здійснюється з гривневого рахунку витрат):

– інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, в т.ч. і національній).

Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій.

Обрахування загальної величини відкритої валютної позиції проводиться таким чином:

*  визначається відкрита валютна позиція за кожною іноземною валютою як різниця між сумою активів за балансовими та позабалансовими рахунками та сумою пасивів за балансовими та позабалансовими рахунками. При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція – зі знаком мінус;

*  довгі і короткі відкриті валютні позиції за кожною іноземною валютою переводяться в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ;

*  загальна величина відкритої валютної позиції банку дорівнює сумі абсолютних величин довгої та короткої відкритої валютної позиції банку у гривневому еквіваленті за кожною іноземною валютою.

Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті є одним із методів управління валютним ризиком. Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки:

*  довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

*  коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу.

Розмір прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у валютних курсах.

Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування активів та зобов’язань в іноземній валюті за строками і сумами, тобто методами натурального (природного) хеджування. До них відносяться: структурне балансування валютних потоків; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання), дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо.

Обмеження величини валютної позиції також може бути досягнуте методами штучного хеджування, які базуються на проведенні позабалансових операцій, таких як строкові валютні угоди, форвардні валютні контракти, валютні ф’ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти.

Комерційні банки відіграють головну роль на валютних ринках, оскільки вони:

*  купують і продають іноземну валюту, що сприяє безперебійності розрахунків по міжнародних угодах;

*  допомагають учасникам зовнішньоекономічної діяльності уникати чи зводити до мінімуму експозицію до іноземної валюти. Це ситуація, при якій експортер або імпортер піддаються впливу валютного ризику, тобто невизначеності фінансових результатів угоди.

Це досягається завдяки таким заходам:

1. Введенню банківського рахунку в іноземній валюті.

2. Наданню позички в іноземній валюті.

3. Укладанню форвардних валютних угод. При цьому банк дає згоду продати або купити певну кількість іноземної валюти по фіксованому обмінному курсу для поставки її в майбутньому.

Експортери та імпортери можуть уникнути своєї експозиції до іноземної валюти шляхом фіксації зі своїм банком обмінного курсу наступних валютних надходжень або платежів.

Суми контрактів та тривалість форвардного періоду можуть довільними і визначаються в угоді за домовленістю сторін, відповідаючи їхнім потребам.

Основним питанням при укладанні форвардного валютного контракту є рівень обмінного курсу, який визначається на дату угоди і за яким операція купівлі-продажу валюти буде здійснена на дату валютування. Щоб не втратити значних коштів на форварді, учасникам бажано мати прогноз зміни валютних курсів і враховувати вплив відповідних чинників на процес формування форвардних валютних курсів.

Для європейських умов, коли котирування показує кількість валюти за один долар США, короткотерміновий (до року) форвардний курс можна розрахувати за формулою:

, (2.1)

де:     ФКВ/Д – форвардний курс валюти до долара США;

СКВ/Д - спот-курс валюти до долара США;

КВ - річна відсоткова ставка за даною валютою;

КД - річна відсоткова ставка за доларом США;

n – форвардний період у днях;

Т – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Для розрахунку довготермінових форвардних курсів використовується формула:

, (2.2)

де:     ФКВ/Д – форвардний курс валюти до долара США;

СКВ/Д - спот-курс валюти до долара США;

КВ - річна відсоткова ставка за даною валютою;

КД - річна відсоткова ставка за доларом США;

n – кількість років;

Якщо іноземна фірма має намір вкласти 300000 доларів США на термін 6 місяців. Є два варіанти вкладення коштів: євродоларовий депозит під 8% річних або облігації внутрішньої державної позики уряду України під 23% річних. На дату інвестування спот-курс гривні становив USD/UAH = 2,9700.

Необхідно проаналізувати дохідність та рівень ризику кожного з напрямків вкладення коштів, а також переваги та недоліки укладання форвардного валютного контракту.

Розв’язок: У першому варіанті валютний ризик відсутній, оскільки іноземна фірма має у розпорядженні долари США і відсутня конвертація однієї валюти в іншу. Дохід фірми в цьому разі складе, доларів США:

У другому варіанті фірмі необхідно обміняти долари США на гривні, шо за спот-курсом складатиме 891000 грн.. (300000 х 2,9700). Через 6 місяців буде одержано дохід у розмірі, грн..:

Після закінчення терміну інвестування необхідно конвертувати основну суму та одержаний дохід у долари США, але курс гривні на цей час може змінитися. Отже, за другого варіанта існує валютний ризик, пов’язаний зі зміною валютного курсу протягом 6 місяців.

При обміні доларів США на гривні в іноземної фірми утворюється відкрита довга позиція за гривнями, яка принесе дохід у разі підвищення курсу гривні і збитки – у разі його зниження. Якщо фірма вибирає цей варіант вкладення коштів, то їй необхідно вирішити: узяти на себе валютний ризик і залишити позицію відкритою чи хеджувати валютний ризик, уклавши форвардну угоду. Якщо за 6 місяців курс не зміниться, то фірма отримає дохід у розмірі 34500 дол. та не втратить коштів на основній сумі. При підвищенні курсу гривні до долара, фірма одержить додатковий дохід, який виникає в результаті узятого нею на себе валютного ризику та сприятливої кон’юнктури ринку. Але цей ризик може призвести і до недоодержання запланованого доходу через зниження курсу гривні.

Якщо фірма вирішує застрахувати валютний ризик, то вона має укласти форвардний контракт терміном на 6 місяців на суму 993465 грн.. (891000 + 102465). Другий учасник угоди – український банк визначає форвардний курс гривні через 6 місяців. Для цього використовується формула:

Банк пропонує курс USD/UAH = 3,1842, і в разі згоди інвестора такий курс фіксується у форвардному контракті.

Через 6 місяців, одержавши за ОВДП загальну суму 993465 грн.., фірма реалізує форвардний контракт і одержує, доларів США:

993465: 3,1842 = 311998,30 доларів США

Сума доходу в 11998,30 доларів США (311998,30 – 300000) майже дорівнює ставці за євродоларовим депозитом у 8%. Отже, операція хеджування валютного ризику захищає від збитків через несприятливу зміну курсу, але й виключає можливість одержання додаткових прибутків.

Укладення форвардного валютного контракту за курсом USD/UAH = 3,1842 не дає змоги іноземній фірмі скористатися значно вищим, ніж у євродоларовому депозиті, рівнем дохідності ОВДП. Але укладення форвардної угоди за будь-яким вищим курсом гривні до долара, ніж 3,1842, може надати можливість одержання вищої дохідності, ніж у євродоларовому депозиті.

4. Укладанню валютних опціонів. Вони дають власникам право (але не зобов'язання) купувати чи продавати в майбутньому визначену кількість іноземної валюти по фіксованому курсу обміну. Існує два типи валютних опціонів – опціони покупця і опціони продавця. Опціон покупця дає право купувати, опціон продавця дає право продавати.

Призначення валютних опціонів полягає в захисті власника від несприятливих коливань валютних курсів. Водночас, якщо валютний курс змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому разі власник може обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не користуючись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку, пов’язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості періоду дії опціону.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19