Реферат: Архітектурна спадщина Чернівців кінця XIX - поч. XX ст.

У багатьох творах архітектури кінця 1900-х -початку 1910-х років виникло досить своєрідне поєднання тенденцій ретроспективного характеру з раціоналістичними спрямуваннями пізньої стадії модерну. Цей напрямок ілюструється такими прикладами, як споруда театру на Єлісейських полях в Парижі (архітектори А. ван де Вельде і Оґюст Перре), споруда Посольства Німеччини в Петербурзі (архітектор Петер Беренс) та інші.

Активний обмін інформацією привів до того, що творчі відкриття лідерів "нового руху", які знайшли поширення в масовій архітектурній продукції різних країн, сформували деякі загальноєвропейські якості "нового стилю". У цих своїх аспектах модерн отримав справжній глобальний, міжнародний (точніше - "наднаціональний") характер, що особливо наочно ілюструється багатьма прикладами в архітектурі Чернівців.

Але поряд з процесом "інтернаціоналізації" архітектура епохи модерну відзначається і новими тенденціями, метою яких стало створення особливих регіональних і національних різновидів "нового стилю". У числі найбільш масових і яскравих проявів цих тенденцій - творчість геніального барселонського архітектора Антоніо Ґауді, діяльність групи фінських архітекторів (Е. Саарінен, А. Ліндґрен, Г. Гезеліус, Л. Сонк і ін.), які створили особливий - "північний різновид" модерну, в якому втілений свого роду "фінський національний романтизм".

Яскравими проявами "регіоналізму" в архітектурі модерну стали і романтичні спроби архітектора О. Лехнера створити "угорський варіант" модерну. Незабаром він отримав назву "неоросійський стиль" (цей термін був вперше використаний у 1910 році). У його виникненні і розвитку видатна роль належить не лише архітекторам, але й художникам, а також і деяким меценатам.

В числі найяскравіших прикладів "неоросійського стилю" - фасад будинку Третьяковської галереї в Москві (проект художника В. Васнєцова, 1901 р.), "будинок-теремок" княгині Тенишевої, неподалік від Смоленська (художник Сергій Малютін, початок 1990-х років), надзвичайно оригінальний житловий будинок з квартирами для художників в центрі Москви, прикрашений великими панно з поліхромної майоліки, сюжети яких навіяні мотивами стародавніх російських билин та казок (автори проекту -художник Малютін і архітектор Жуков). В "неоросійському стилі" будувались і нові церкви (Троїцький собор в Почаївській лаврі - архітектор A.B. Гусєв, художник Н.К. Реріх, 1906-1908 рр. та ін.), і деякі вокзали (Ярославський вокзал в Москві-архітектор Ф.О. Шехтель, початок 1900-их рр.), і споруди банків у багатьох містах на березі Волги (архітектори В.А. Покровський, А.І. фон Гоґен та ін.).

Таких будинків "неоросійського стилю" було побудовано порівняно небагато, але вони стали важливими художніми домінантами в образі ряду міст.

На Україні, яка тоді входила до складу Російської Імперії, також робилися спроби створення особливого - українського національного різновиду "нового стилю" - модерну.

Одним з найяскравіших прикладів є споруда Губернського земства в Полтаві. Вона була побудована в 1903-1908 роках. Авторський колектив очолив відомий український художник і архітектор Василь Кричевський (1872-1952).

Живописний силует будинку, високі черепичні дахи, своєрідна форма вікон, а також широке використання різнокольорової кераміки - все це розглядалось авторами проекту і будівничими як архітектурні прийоми, які надавали художньому образу будинку певного національного колориту. Дуже цікаво вирішено інтер'єр парадних сходів. Мотиви селянського фольклорного мистецтва тут знайшли досить своєрідну і досить переконливу інтерпретацію.

Такі будинки в стилі "українського модерну" з'явились і в Києві, і в Харкові, і в Лубнах (окружна лікарня - архітектор Д. М. Дяченко, 1913-1915 рр.), і в багатьох інших містах України.

Розглянуті мною приклади і тенденції дозволяють зробити наступний висновок: архітектура епохи модерну вражає вельми широким діапазоном творчих пошуків і багатством художніх відкриттів. Це був час надзвичайного духовного підйому, відмічений справжнім вибухом творчої енергії.

Модерн ("ар-нуво" - "сецесія" - "юґенд-стиль") виявився значною мірою інтернаціональним явищем. І водночас - як свого роду реакція на його інтернаціоналізм - виникли й інші тенденції, спрямовані на пошук особливих регіональних і національних варіантів "нового стилю". Вивчення того, як поєднання цих тенденцій виразилось в архітектурі Чернівців, є для нас одним з важливих завдань, які стоять перед дослідниками архітектурної спадщини столиці Буковини.

ВІДЕНСЬКІ ВПЛИВИ НА АРХІТЕКТУРУ ЧЕРНІВЦІВ (1775-1918)

Формування архітектурного обличчя Чернівців та його просторової структури відбувалося з кінця XVIII ст. до початку XX. У цей період, в основному, були закладеш планувальні риси і художньо-естетичні якості міста, які в подальшому розвинулись до сучасного рівня.

Залежність Буковини, зокрема Чернівців, у політичному, економічному і, зрештою, в будівельному плані від Відня була значною і відрізнялась від Галичини (Львова) тим, що місто, на момент вступу в нього австрійської влади, являло собою поселення, в основному з дерев'яною забудовою, з поодинокими мурованими будівлями і виглядало радше селом. Не могло бути й мови про якийсь професійний архітектурний та мистецький рівень забудови. Якщо Львів мав середньовічну муровану спадщину, культові муровані споруди доби ренесансу і бароко (західні впливи через Польщу), то про Чернівці цього не можна сказати; єдиний мурований храм Різдва Богородиці (1767 р.) був у Горечі - на той час передмісті. Вплив традицій зодчества молдавського періоду простежувався, в основному, на муровані культові споруди, яких, по суті, не було в Чернівцях (крім дерев'яних, хатнього типу). Про архітектуру цієї доби можемо судити по іконографічному зображенню старої резиденції єпископа Буковини на гравюрі 1782 року. У композиції симетрично розташованих об'ємів явно прочитуються фланкуючі циліндричні частини, що нагадують однонавові муровані молдавські храми XV століття, криті стрімкими наметовими дахами. Фасади лаконічного, майже суворого вигляду, горизонтально почленовані широким поясом, що відділяє поверхи. Стіни позбавлені декору, прорізані невеликими арковими вікнами. Цей приклад - єдине свідчення мурованої архітектури доавстрійського часу на території міста.

"Величезна міська територія була ще до кінця молдавського панування досить пустою та малонаселеною. Місто було невелике за розмірами, відділено від сіл великим порожнім простором. Внутрішнє місто було розташоване між церквою Св. Параскеви та теперішньою вул. Сагайдачного з одного боку і від старої синагоги до Турецької криниці" - читаємо в "Історії міста Чернівців" Р. Ф. Кайндля (1908 р.).

 Тільки з приходом Австрії розпочалось розроблення планів міста (план Піцеллі 1787 р.; план 1817 року), задано планувальну сітку, з використанням напрямків розвитку, що склались історично. Поширилось муроване будівництво (державні установи: дім намісника (генеральський дім), будинок полковника -1782 р. (нині - Театр ляльок); тюрма, окружний суд; житлові будинки по Центральній площі, 2.(1796 р.);4(1821р.);5 (1828 р.); 6 (1814-16 рр.); Турецька, 32.

Будівельні справи не вирішувались безпосередньо на Буковині - будівельний відділ до 1859 року був частиною Галицької дирекції будівництва1, яка в свою чергу підпорядковувалась центральній державній владі у Відні. Крайовий будівельний відділ був заснований згодом, наприкінці XIX ст.

У 1-й половині XIX століття в будівництві в Чернівцях, як і загалом по всій Австрії повністю панувала бюрократична система, архітектори були у своїй більшості чиновниками, великих замовлень бракувало. Було запроваджено посаду Крайового інженера - у 1794 році ним був інженер Циттер; на межі століть - Баугельц;2 у 20-х роках - інженер Вінценц Чоанеллі3. Всі кандидатури призначалися з Відня, відповідно підходи до керівництва та контролю за архітектурно-будівельним процесом розроблялись у столиці. За взірець та стильовий напрямок для провінцій взято класицизм, що був тоді у пошані у віденських колах і автоматично був перенесений на чернівецький ґрунт. Громадські споруди цього часу, незначні за ідейним спрямуванням, мають сухий казарменний вигляд. Потрібна була велика кількість казенних споруд для облаштування владних структур, таким чином, ставилось за мету насамперед забезпечити значними площами державні інституції. Проблеми високого стилю чи мистецтва стояли на задньому плані.

У 1793 році місто поділили на квартали з призначенням квартальних4, впровадили також земельний податок та податок з будинковолодіння, що забезпечило надходження фінансів на подальшу розбудову.5 Розплановано міську площу (1796 рік), утворилась площа Ринок (Ringplatz) у зв'язку з чим експропрійовано приватні володіння та будівлі. Першими кам'яними будівлям були "Генеральський дім" 1780 р.; окружна канцелярія, суд (показані на плані міста 1831року на початку вул.Шкільної, об'єднані в одну будівлю). На цьому ж плані зафіксовано будівлю тюрми на Соборній площі.6 У 1805 році побудовано полкову канцелярію. Отже, увага приділялась насамперед будівництву урядових будівель та установ. Здійснювався постійний контроль та перевірки діяльності на державних будовах. За вказівками, розробленими у Відні, розпочались ремонти старих, молдавського часу, культових споруд (православних церков). Приділялась постійна увага та зацікавленість у виникненні більшої кількості католицьких приходів, а разом з цим інтенсивна розбудова костьолів7: Св. Хреста-по вул. Головній, 20 (1787-1814 рр.), інженер Генікорпс; Св. Анни-кінець XVIII ст., архітектор Семенец.

Ставилось питання про зведення кафедрального собору, єпископської резиденції та семінарії в Чернівцях (1807-1823 рр.).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8