Курсовая работа: Холдингові компанії
-проведення
виробничо-технологічної, інвестиційної і торгової політики в масштабах всього
об’єднання;
-централізація
капіталу і координація фінансових, матеріальних та інформаційних потоків;
-комбінування
виробництва;
-розвиток
взаємодії на різних рівнях з метою кращого використання внутрішнього і
зовнішнього середовища;
-використання
нових інвестиційних і кредитних джерел.
Організація
управління холдинговою компанією реалізується через систему планування і
керівництва діяльністю холдингу в цілому, а також за допомогою різних форм
участі центру в капіталі та органах управління дочірніх підприємств (правління,
ревізійні комісії). У сукупності це забезпечує безумовне право прийняття або
відхилення певних рішень, пов’язаних з діяльністю дочірнього підприємства.
Материнська
компанія виконує свої функції, розв’язуючи наступні завдання:
-формування
і централізація управління реалізацією програм всього об’єднання:
-визначення
цілей і стратегії холдингу;
-розробка
і впровадження методів планування діяльністю холдингу;
-затвердження
планів функціонування дочірніх підприємств;
-впровадження
комерційного розрахунку між підприємствами холдингу;
-розробка
планів ресурсного забезпечення;
-контроль
за виконанням і моніторинг реалізації планів;
-організація
реалізації макропроектів розвитку об’єднання:
-розробка
перспективних макропроектів розвитку;
-створення
нових структурних підрозділів;
-будівництво;
-впровадження
нових технологій;
-розвиток
інфраструктури;
-забезпечення
фінансової і фізичної безпеки центру і дочірніх підприємств:
-аналіз
стану зовнішнього середовища (уряд, конкуренти, партнери, споживачі тощо);
-висновки
про можливі порушення в функціонуванні об’єднання на базі отриманої внутрішньої
і зовнішньої інформації;
-визначення
можливих наслідків розвитку поточної і подальшої ситуації;
-кадрове
забезпечення центром управлінського апарату дочірніх підприємств:
-підбір
і розподілення кадрів;
-підготовка
і перепідготовка кадрів;
-паблік
рілейшенз:
-імідж
холдингу;
-взаємовідносини
з пресою.
Щодо
підприємств, які борються за виживання і здійснюють інтеграцію (у тому числі і
в Україні), актуальною залишається думка професора Бескидського інституту
М. Хучека стосовно стратегічних цілей створення холдингу [10, 15]:
-на
рівні правління - завоювання в країні і за її межами позиції виробника сучасних
продуктів шляхом забезпечення умов для подолання кризи, а також орієнтації
своєї діяльності на стратегію розвитку;
-на
рівні материнської компанії:
-мінімізація
заборгованості;
-маркетинг,
придбання нових ліцензій і ноу-хау;
-залучення
фінансових коштів для погашення заборгованості і капітальних вкладів;
-реструктуризація
фірми;
-раціоналізація
управління;
-на
рівні дочірніх підприємств:
-формування
завдань для отримання прибутку;
-передача
деяких стратегічних і управлінських функцій на рівень материнської компанії.
Найвищим
органом управління в холдинговій групі є загальні збори акціонерів
материнського холдингу. Адміністративні органи, які їх формують, керують як
власною діяльністю, так і дочірніми підприємствами. На вищому рівні управління
холдингової групи визначаються ключові питання керівництва її діяльністю:
технологічна політика, інвестиційна стратегія, перспективні проекти та інше.
Дочірні підприємства мають достатній рівень самостійності для виконання
поставлених перед ними завдань.
Спостережна
рада здійснює загальний контроль за діяльністю холдингу в цілому, Рада
директорів і Правління працюють в межах повноважень, визначених в Положенні «Про
спостережну раду». Рада директорів розробляє цілі і визначає стратегію
діяльності холдингової компанії, глобально планує роботу, представляє холдинг у
відносинах з державними органами влади, вносить зміни до статуту тощо.
Керівництво
поточною роботою холдингу здійснює Правління, основними функціями якого є
визначення складу і структури робочих органів холдингу, межі повноважень,
відповідальності; координація фінансових, матеріальних, інформаційних та інших
потоків, контроль за виконанням угод, розробка інвестиційних проектів і лізингових
договорів.
Одною
з головних проблем управління холдингом стає визначення ступеня господарської
самостійності дочірніх підприємств. Це залежить від багатьох факторів, в першу
чергу, від концепції комерційної діяльності і від тактики досягнення ринкових
цілей холдингу.
Основні
типи систем управління великими корпоративними системами холдингового типу
можна класифікувати таким чином:
-управління
по функціях;
-управління
по галузях;
-програмно-цільове
управління; ^ матрична система управління.
Управління
за функціями (планування, облік, маркетинг тощо) в чистому вигляді
зустрічається дуже рідко. Така модель управління передбачає високий ступінь
централізації активів фірми і характерна для керівництва в межах однієї
юридичної особи. В умовах об’єднання така модель має недоліки в тому, що важко
забезпечити комплексність і координованість управління, важко здійснювати облік
витрат і визначати відповідальність за прийняті рішення. Проте без важелів
управління, які забезпечують функціональні служби, не може обійтись жодне
корпоративне об’єднання.
Управління
по галузях (дивізіональна система) пов’язано з номенклатурою продукції
холдингу. Дивізіони забезпечують комплексність управління при виготовленні
певної продукції. Поряд з цим, поділ на окремі формування приводить до
роздрібненості управління на рівні галузевих об’єднань, що заважає цілісному
фінансовому, інвестиційному і перспективному плануванню.
Програмно-цільовий
метод передбачає зниження впливу цих негативних чинників. Відповідно до цього
підходу формуються певні програми і проекти для досягнення визначених цілей
холдингу. Для цього керівникам проектів виділяються необхідні потужності і
засоби як галузевих, так і функціональних служб. Цим досягається взаємодія
функціональних і галузевих служб, підвищується оперативність і мобільність
керівництва. Однак досвід свідчить, що подолати повністю відомчий підхід не
вдається і при цій системі.
Упродовж
довгого часу популярністю користується матрична система управління.
Очікувалось, що вона повністю виключить негативні тенденції відомчого підходу.
Виробничі одиниці при такому підході знаходяться під контролем функціональних і
відомчих служб.
Мають
місце матриці за схемою: функція – галузь – регіон. Застосування матричної
системи пов’язано з певними труднощами, насамперед, втрачається управлінська
ієрархія. Виконавець стає підлеглим двох або кількох керівників, закладаються
передумови конфліктів тощо. Тому жодну з розглянутих схем не можна вважати
оптимальною. Кожна з них має позитивні риси і недоліки. Мистецтво керівника полягає
в тому, щоб створити систему управління, яка в найвищій мірі відповідала б
діяльності холдингової компанії.
Холдингові
компанії України, можливо, будуть мати особливості, обумовлені станом економіки
країни. Середні і навіть крупні підприємства, які мають потребу в
налагоджуванні стійких зв’язків з суміжниками, віддадуть перевагу «дружньому»
поглинанню холдинговою компанією. Далі, з’явилась тенденція малих підприємств
до стійкої кооперації, однак вони не хочуть втрачати свою самостійність. Мова
йде не про їх злиття в крупні об’єднання, а у зміцненні своїх позицій за
рахунок холдингу. Зрозуміло, що його центральне підприємство зможе з меншими
витратами вирішити питання реклами, аудиту, інвестиційної діяльності.
Негативною
особливістю холдингових компаній в Україні може стати створення багатьох з них
директивним шляхом для відновлення під новою назвою міністерських структур. Це
може викликати реальну загрозу стримання демонополізації економіки.
В
українській економіці можуть себе добре зарекомендувати банківські холдингові
компанії. З одного боку, вони зможуть кваліфіковано здійснювати фінансовий
контроль за діяльністю підприємств і видавати їм кредити. З іншого боку, за
власним характером їх діяльності банкам не характерно втручання у внутрішні
виробничі проблеми підприємств.
Розділ 3.ХОЛДИНГОВІ КОМПАНІЇ В УКРАЇНІ
3.1 Особливості створення холдингових компаній в Україні
Економічна база для заснування холдингових компаній в Україні
почала створюватися у процесі акціонування і приватизації великих державних
підприємств і об’єднань. Законодавчим підґрунтям процесів створення холдингових
компаній став Указ Президента України «Про холдингові компанії, що створюються
в процесі корпоратизації та приватизації» від 19.05.1994 року. Фактично
заснування холдингових компаній в Україні розпочалось у 1995 році.
За період 1995-1999 роки було створено біля трьох десятків
холдингових компаній та державних акціонерних компаній, а до їх складу було
передано держпакети акцій більше 300 підприємств.
До основних передумов створення холдингів в Україні можна
віднести такі:
- наявність значної кількості підприємств, що мають
багаточисельні зв’язки за «технологічними ланцюгами»;
- потреба у злитті промислового і фінансового капіталу;
- розвиток галузей промисловості, в котрих об’єктивно є
необхідність у достатньо жорсткому і постійному галузевому управлінні;
- нездатність підприємств власними силами організувати процес
постачання виробництва і збуту продукції як на внутрішньому, так і на
зовнішньому ринках;
- дефіцит інвестиційних ресурсів підприємств в умовах
несприятливого інвестиційного клімату в Україні;
- структурна криза.
Відповідно до Закону України «Про холдингові компанії в
Україні» основними способами створення холдингових компаній є [14]:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 |