Курсовая работа: Управлінський облік використання запасів на підприємстві

Зворотні відходи – залишки матеріалів, сировини, напівфабрикатів, теплоносіїв та ін. видів матеріальних цінностей, що утворилися під час виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниження виходу продукції) або зовсім не використовуються за напрямами призначення. До них не включають:

1. Залишки матеріальних цінностей, які відповідно до встановленої технології передаються до інших цехів, підрозділів, як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції;

2. Попутна продукція що одержується одночасно з цільовим (споживчим) продуктом як єдиному технологічному процесі [22,41].

Отже, матеріальні витрати мають значну питому вагу в собівартості продукції промислових підприємств, тому в системі управління витратами першочергове значення надається формуванню норм і нормативів матеріальниї витрат. Нормативні витрати матеріальних ресурсів представляють величину витрат, які повинно понести підприємство при нормальній потужності [9, 100]. Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Такі норми по кожному виду оборотних матеріальних запасів повинні зазначатись і в картах складського обліку (як це робиться в світовий практиці). При цьому необхідно систематично контролювати фактичні залишки матеріалів шляхом порівняння їх з нормативними. У випадках перевищення фактичних залишків над нормативними, тобто наявності наднормативних залишків матеріалів, необхідно вживати заходів до їх скорочення, а у виподку дефіциту – ставити питання про нові закупки. Величина прямих нормативних матеріальних витрат на одиницю готової продукції визначається як добуток кількості матеріалів (на виході), передбачених нормативом на одиницю готової продукції, на ціну, що повинна бути сплачена за одиницю матеріалу (на вході). Основою для розрахунку нормативних величин виступає норма матеріальних витрат у натуральному вираженні. Відносно продукції норми матеріальних витрат поділяють на наступні групи (табл. 1.2) [9, 101]:

Таблиця 1.2 Види норм матеріальних витрат

Контроль відповідності запасів встановленим нормам за даними карточок складського обліку дає змогу виявити зайві, що не використовуються протягом виробничого циклу. Однак оцінка наявності запасів за цим критерієм має бути доволі обережною, тому що формальний підхід часто обертається значними втратами в майбутньому, оскільки певні види запасів використовуються від випадку до випадку, що створює ілюзію їхньої непотрібності на підприємстві. Зокрема, це стосується спеціального інструменту, пристосувань, приладів, окремих запасних частин, які можуть роками не використовуватись і виявитись вкрай потрібними в екстремальних ситуаціях [12, 201-202].

Витрачання матеріалів на виготовлення виробу вцілому розраховують на основі по-детальних та по-вузлових норм витрачання та норм застосування деталей у вузлах та збірних з’єднаннях, а останніх – у виробах (рис.1.4) [9, 101].

Рис. 1.4. Процедури формування норм матеріальних витрат на виріб

Основними джерелами формування нормативної бази прямих матеріальних витрат є: конструкторська документація специфікація деталей, вузлів та збірних з’єднань; технологічна документація технологічні описи виникнення та обробки деталей і вузлів, по-детально маршрутні відомості закріплення деталеоперацій за цехами, виробничими ділянками; специфікація вузлування; комплектовочні відомості покупних напівфабрикатів та виробів. Документи конструкторської і технічної підготовки виробництва розробляються у відділах головного конструктора, головного технолога, головного механіка, головного енергетика тощо. Відділи несуть відповідальність за забезпечення інформацією, підтримування її у необхідних розмірах та своєчасне повідомлення про всі зміни зацікавленим службам та підрозділам підприємства [9, 101-102].

Аналіз наявності матеріалів за кожний день дає змогу прогнозувати з високою достовірністю мінімальну потребу в них, що часто точніша, ніж визначена розрахунковим шляхом. Цей аспект управлінського обліку, за свідченням зарубіжних вчених, є основним фактором політики матеріально-технічного постачання. Адже визначення оптимального обсягу замовлення чи партії, потрібної підприємству сировини, що має назву "економічного розміру замовлення (ЕРЗ)", дає змогу досягти мінімальних витрат, пов’язаних з утриманням запасу, і відповісти на два запитання – скільки і коли? У той же час

дослідженнями встановлено, що вартість виконання замовлень підвищується в міру зменшення їхнього розміру. До того ж, надто мінімальні запаси нерідко є причиною екстремальних ситуацій, що часто спостерігається щодо забезпечення підприємств пально-мастильними матеріалами.

Тому в управлінському обліку першочерговим є не констатація наявності матеріалів, а визначення оптимальних партій поставок. Його здійснюють за такою формулою(1.2):

ЕРЗ = 2АВ /С; (1.2)

де ЕРЗ – оптимальна партія поставки сировини (матеріалів);

А – річна потреба в сировині (матеріалах);

В – затрати на замовлення;

С – поточні витрати на одиницю замовлення.

На основі даних про оптимальну партію поставки сировини можна розрахувати кількість замовлень (формула 1.3):

n = A / ЕРЗ; (1.3)

та інтервал між ними (формула 1.4):

t = 255/n; (1.4)

де n – кількість замовлень;

t – інтервал між замовленнями;

255 – кількість робочих днів у році.

Разом з тим, навіть при доволі точному визначенні середнього розміру замовлення на сировину й матеріали, не може бути впевненості в достатності запасів, оскільки можливі непередбачений попит або несподівана відсутність запасів у постачальників. Тому, як правило, передбачають додатковий страховий запас, який дає змогу уникнути простою в перервах між поставками.

З практики відомо, що не всі запаси відіграють однакову роль у виробництві. Окремі з них є суттєво важливими, оскільки без них виробництво певної продукції неможливе, інші можуть бути замінені аналогами, або без них нетривалий час взагалі можна обійтись, дещо змінивши технологію виробництва чи якісні характеристики продукції, що виробляється. До того ж, у структурі затрат на виробництво продукції питома вага різних видів сировини й матеріалів неоднакова. Тому зрозуміло, що більш ретельно треба визначати рівень запасів за тими видами, які є важливішими для цього виробництва, і займають основну питому вагу в структурі витрат на сировину й матеріали в собівартості продукції, що виробляється на підприємстві [12, 199-200].

Відобразимо групування витрат для визначення оптимального розміру запасів в таблиці 1.3 [16, 154]:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13