Дипломная работа: Діяльність органів державної влади щодо ініціювання та запровадження антикризових програм
Ситуація принципово
змінюється, коли в якості предмету дослідження постають явища, які не виникли
поза межами людського існування, а породжені самою людиною: від політики,
економіки, адміністративної діяльності аж до емоцій, почуттів, мистецьких
творів тощо. Спільна риса всіх цих явищ - це те, що вони є продуктом людської
діяльності. У сукупності вони і отримали назву соціально-гуманітарних.
До цього ж класу явищ належіть і державне управління. Й при спробі застосувати
по відношенню до них загальнонаукову методологію виникають дуже серйозні
проблеми. Насамперед, це проблема об'єктивності соціально-гуманітарного знання,
якої в принципі не може бути стосовно природничих, точних та технічних наук
(точніше, в принципі така проблема виникнути може, але існують відпрацьовані та
перевірені методи її вирішення: стосовно явищ позалюдської реальності не дуже
складно відрізнити суб'єктивну думку від об'єктивної інформації).
Візьмемо в якості
прикладу таке явище, як Указ Президента України. Як він може "існувати
поза межами нашої свідомості"? Чи може взагалі? Відповідь дуже проста: в
принципі може, але тільки в якості свого матеріального субстрату (тобто аркушу
паперу, на якому він надрукований). Це і є об'єктивний, матеріальний зміст
такого явища, як Указ Президента України, і цей зміст, безперечно може бути
досліджений за допомогою загальнонаукової методології. Але що таке дослідження
скаже нам про Указ в якості саме соціального явища? На жаль, нічого не скаже.
Намагання встановити об'єктивний зміст соціально-гуманітарного явища в сенсі
природничих, точних та технічних наук веде до того, що поза межами дослідження
опиняється саме соціальний, якісний характер цих явищ
Відчуття, в яких ми
сприймаємо аркуш паперу, на якому надрукований Указ Президента, не мають
практично жодного відношення до змісту цього Указу. Але сам цей зміст не може
існувати "поза межами нашої свідомості" - поза цими межами він просто
втрачає сенс. Аналогічним чином цей зміст не може бути "незалежним"
від свідомості - щоб виконати Указ Президента, потрібно усвідомити, про що в
цьому Указі йдеться. Всі вищенаведені спостереження підводять нас до
фундаментальної проблеми наукового пізнання в соціально-гуманітарній галузі: те,
що функціонально виконує роль об'єкту дослідження, за своєю внутрішньою
природою взагалі не може бути схарактеризоване як об'єктивна реальність.
Указ Президента України не є і в принципі не може бути такою ж
"об'єктивною реальністю" як, скажімо, сила гравітації або температура
повітря.
Ще з часів Аристотеля
логіка оперувала двома галузями значень: "істино" або
"хибно". Будь-яке наше твердження можна оцінити або як "істино",
або як "хибне". Доки мова йде про знання, яке описує явища
позалюдської природи - така шкала в принципі є достатньою. "Сонце сходить
на Заході", "Яка спека при 40 градусах морозу", - хибні
твердження. "При температурі вище 0 градусів крига тане", "Якщо
кинути каменюку - вона впаде на землю", - істині твердження. Але, знов
таки, ситуація принципово змінюється, коли мова йде про соціально-гуманітарні
явища. Така двозначна шкала "істино"-"хибно" виявляється недостатньою
та виникає необхідність введення нових галузей значень. Запроваджуються такі
галузі значень, як "істиннозначний провал" та
"супероцінка".
"Істинозначний
провал" - це ані істино, ані хибно. В найбільш
простому вигляді "істинозначний провал" набуває вигляду відсутності
інформації про предмет дослідження. З істинозначним провалом пов'язаний закон
зворотного співвідношення обсягу та змісту поняття: якщо обсяг поняття прагне
нуля, його зміст прагне безкінечності і навпаки. Уявимо собі, що хтось пише
магістерську роботу за темою "Система публічного адміністрування на третій
планеті зеленої зірки Альтаїр". Зміст такого поняття прагне нуля: ми не
знаємо, чи існує така планета, чи існує там життя, чи розвилося це життя до
розумних форм, чи створили ці розумні форми систему публічного адміністрування.
А відтак обсяг поняття прагне безкінечності: вигадуй що завгодно, все буде, так
би мовити, "в масть". А ось інше поняття - Указ Президента України
номер такий-то від такої-то дати. Зміст цього поняття прагне безкінечності:
достеменно відомі реквізити документу, його зміст, причини появи тощо. Й обсяг
поняття падає до нуля: вже нічого принципово нового про таке поняття сказати
неможливо.
"Супероцінка"
- це і істино, і хибно одночасно. Галузь значень "супероцінки"
відкрив німецький філософ І.Кант. Ще середньовічні схоласти сформулювали 5
доказів буття Бога, які з формально-логічної точки зору неспростовно доводили,
що Бог існує і не може не існувати. У відповідь на це Кант сформулював 5
доказів небуття Бога, які так само неспростовно доводили, що Бога не існує і в
принципі існувати не може. Проблема буття/небуття Бога - це один з прикладів
супероцінки. Але до цієї ж галузі значень потрапляє багато фактів людського
буття. "Вона мене насправді кохає чи ні?", "Чи бажає пані
Тимошенко (або пан Янукович) добра Україні?", - все це приклади
супероцінки, коли на кожний аргумент "за" можна навести аргумент
"проти". Супероцінка - це галузь значень, яка знаходиться за межами
однозначно вимірюваного знання.Одна з найбільш складних методологічних проблем
полягає в тому, що соціально-гуманітарне знання завжди працює з неоднозначною
інформацією - і в цьому полягає його докорінна відмінність від природничих,
точних та технічних наук. Знання, яким оперують науки соціально-гуманітарного
циклу, завжди зміщується до галузей значень істинозначного провалу та
супероцінки. Це завжди знання, яке ані істине, ані хибне або і істине, і хибне
одночасно. Саме через це соціальні та гуманітарні науки й неспроможні досягти
тієї ж точності, що й природничі та технічні науки.
Але, попри все, науки
соціально-гуманітарного циклу існують. Яким же чином вирішуються методологічні
ускладнення, про які щойно йшла мова? Загалом можна відокремити три основних
методологічних підходу до наукового пізнання в соціально-гуманітарній галузі.
Ці підходи наступні:
1). іконографічний
(описовий);
2). об'єктивістський;
3). герменевтичний.
Розглянемо ці підходи
докладніше.
1) Іконографічна
(описова) методологія полягає не в дослідженні, а в описі суспільних
явищ. Якщо неможливо дослідити соціальні явища науковими методами, ми мусимо їх
описувати та систематизувати відомості про них. Власне кажучи, такого підходу
притримувалися і "батько історії" Геродот, і Нестор Літописець, з
якого почалася наша власна писана історія.
Існує наочна
недостатність іконографічної методології. Це, по суті, капітулянтський підхід.
Дослідник, який залишається в межах виключно іконографічної методології,
практично заздалегідь відмовляється від виконання однієї з провідних функцій
науки - прогностичної. Отже, іконографічна методологія є необхідним, але
недостатнім елементом наукового пізнання в соціально-гуманітарній галузі.
2) Об'єктивістська
методологія. Предметом дослідження виступає ланка опосередкування між об'єктом
та суб'єктом людської діяльності, досліджується не сама людина, а соціально-технологічна
функція. Тобто досліджується не неповторна індивідуальність (що в
принципі неможливо), а "виробник", "споживач",
"платник податків", "державний службовець" тощо.
Основний масив наукових
дисциплін соціально-гуманітарного циклу розробляється саме на таких
методологічних засадах. До цього комплексу відносяться такі науки як
соціологія, політекономія, юриспруденція, політологія та й у дуже високому
ступені - державне управління. Переважна частина наукової інформації про
суспільні процеси отримана саме таким шляхом.
Соціально-технологічні
функції, які виступають предметом дослідження, самі по собі є продуктом
достатньо високого рівня абстрагування. В тому вигляді, в якому вони
вивчаються, їх взагалі не існує в реальному житті. Справді, що таке
"платник податків як такий"? В реальності податки сплачують
конкретні, живі люди. Але, щоб застосувати загальнонаукову методологію, цих
живих людей доводиться виносити за дужки та досліджувати абстракцію
"платника податків як такого".
Так, в межах теорії
держави та права вивчається "інститут Прем'єр-Міністра України". На
практиці ж цю посаду займає конкретна людина, яка проводить певну політику. В
реальному житті це завжди Юлія Тимошенко або Віктор Янукович. Але з висот
об'єктивної теорії держави та права відмінності між Олією Тимошенко та Віктором
Януковичем слід ігнорувати як "випадкові", "другорядні",
"несуттєві" та вивчати чисту, не існуючу в реальності абстракцію -
інститут Прем'єр-Міністра України "як такий". Хоча, безперечно, реальний
зміст суспільного процесу залежить насамперед не від цієї абстракції, а саме
від відмінностей між Віктором Януковичем та Юлію Тимошенко.
Глибинна методологічна
проблема полягає в тому, що соціально-гуманітарне знання працює саме з такими
об'єктивованими, а не об'єктивними відомостями. Через це теоретичні моделі в
соціально-гуманітарній галузі, при всій зовнішній формальній подобі до
теоретичних моделей природничих, точних та технічних наук, несуть істотно інший
зміст. І через те, що теоретичні моделі соціально-гуманітарного ґатунку
встановлюють не об'єктивні закони, а об'єктивовані тенденції їх і прогностична
функція, і характер відображення предмету дослідження істотно відрізняються від
природничих та технічних наук. Тому більш точно й коректно вести мову саме про
об'єктивістський, а не про об'єктивно-науковий методологічний підхід в галузі
соціально-гуманітарного знання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28 |