Реферат: Правова організація працевлаштування громадян

Підприємства, що активно сприяють розв'язанню проблем зайнятості населення в регіоні, одержують певні пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або по­вністю компенсують витрати, пов'язані з прийняттям на робо­ту додаткової кількості працівників. Проблеми зайнятості під­приємства можуть розв'язувати шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачува­них громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

За квотами, що встановлені органами місцевої державної адміністрації та виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів, органи державної служби зайнятості направ­ляють на ці підприємства громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підго­товки. Органи державної служби зайнятості за дорученням під­приємств укладають договори з громадянами про їх працев­лаштування з попереднім, якщо це необхідно, професійним навчанням, оплативши вартість проїзду, добові, а також нада­ють допомогу при переїзді на нове місце проживання та робо­ти за рахунок коштів підприємств. Підприємства, розташовані на території регіону, незалеж­но від відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному об­сязі подають державній службі зайнятості інформацію про на­явність вільних робочих місць (вакантних посад) і у десятиден­ний строк — про всіх прийнятих працівників.

Відповідно до Указу Президента України від ЗО грудня 1995 р. ряд повноважень державної виконавчої влади було делеговано головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад. Зокрема, головам і виконавчим комі­тетам передано право контролювати подання підприємствами всіх форм власності даних про наявність вільних робочих місць (посад), організовувати інформування населення про потребу підприємств всіх форм власності у працівниках, розробляти і затверджувати перспективні і поточні програми зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організовувати їх виконання, а також проведення оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як без­робітні.

При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в органі­зації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорга­нізацією або перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, незалежно від форм власності, повідомляють про це не пізніше як за два місяці в письмовій формі державній службі зайнятості, вказуючи підста­ви і строки вивільнення, найменування професій, спеціаль­ностей, кваліфікації, розмір оплати праці. У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого пра­цівника. Ці кошти зараховуються у державний фонд сприяння зайнятості і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціальному захисту вивільнюваних пра­цівників. Державна служба зайнятості має право вносити пропозиції до місцевої державної адміністрації та відповідної Ради народних депутатів про припинення на строк до шести місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою. Активна роль у розробці державної політики зайнятості, реалізації і контролі за заходами по її забезпеченню належить також профспілкам. В усіх країнах профспілки вважають без­робіття соціальним злом. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпе­чення захисту громадян від безробіття та його наслідків ви­значаються колективним договором, державною та терито­ріальними угодами профспілок з органами державного уп­равління та об'єднаннями підприємств (роботодавців) відповідно до чинного законодавства. Так, Генеральною угодою на 1997— 1998 роки поставлена мета зберегти для вивільнюваних праців­ників рівень додаткових гарантій для окремих категорій населен­ня та особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. При здійсненні структурної перебудови передбачити заходи для перерозподілу трудових ресурсів у суспільному виробництві, в тому числі на користь перспективних та стратегічно необхідних галузей еко­номіки. Для урегулювання проблем масового вивільнення працівників сторони домовилися передбачати надзвичайні за­ходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту насе­лення у разі, якщо масштаби безробіття вийдуть за межі, виз­начені Державною програмою зайнятості населення. Передбачалась також підготовка узгоджених з профспілка­ми змін до чинного законодавства щодо врегулювання пробле­ми часткового безробіття і соціального захисту частково безро­бітних.

З метою забезпечення продуктивної зайнятості населення та соціальних гарантій у разі безробіття за участю профспілко­вих об'єднань розробити довгострокову програму зайнято­сті населення України та концепцію розвитку ринку праці з урахуванням проведення структурної перебудови економіки, приватизації, інвестиційної та податкової політики Професійні спілки, органи державного управління, влас­ники підприємств проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення. Повинна удосконалюватись також сис­тема інформаційного забезпечення вивчення та аналізу стану ринку праці на основі об'єктивного прогнозування його роз­витку. При укладенні Генеральної угоди сторони заявили, що в умовах переходу до ринкової економіки договірне регулювання суспільно-економічних процесів на принципах соціального парт­нерства є об'єктивною необхідністю.

Поняття безробітного і його правове становище

При переході до ринкової економіки важливою проблемою є гарантованість державою кожному громадянинові права на працю. Закон України «Про зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Він тільки уводить нас у новий світ, в якому держава, гарантуючи працевлаштування, але не змігши його здійснити, призначає і виплачує матеріальну допомогу.

Гарантія державою права на працю полягає у проведенні певної соціальної політики, спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто шукає роботу і бажає працювати. Держава повинна намагатись забезпечити усіх працездатних громадян роботою. Найстрашнішим злом для людини є усві­домлення своєї непотрібності суспільству. Тому законодавчо мають бути визначені заходи, реалізуючи які держава могла б проводити політику повної зайнятості.

Суспільство не повинне миритись з безробіттям, відкупля­тись матеріальною допомогою від людей, які залишились за межами підприємства. Допомога — це вже на крайній випадок, коли використані всі можливості і влаштувати безробітного на роботу не вдається. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість насе­лення» безробітними визнаються працездатні громадяни пра­цездатного віку, як такі, що не мають заробітку або інших пе­редбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу, готові та здатні приступити до неї. Працездатним вважається вік у жінок від 16 до 55 років, у чоловіків — від 16 до 60 років. Не можуть бути визнані безробітними громадяни віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реоргані­зацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або ско­роченням чисельності чи штату. У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу йому може бути запропоновано пройти професійну підготовку або підвищити свою кваліфікацію. Тому не можуть бути виз­нані безробітними особи, які вперше шукають роботу і не ма­ють професії (спеціальності), в тому числі випускники загаль­ноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тим­часового характеру. Не можуть бути визнані безробітними громадяни, які ма­ють право на пенсію, а також особи, які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як таких, що шукають роботу. При цьому вони втра­чають право на надання їм статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією.

Зареєстровані службою зайнятості громадяни набувають статусу безробітного у випадку, коли протягом семи календарних днів з дня реєстрації їм не було запропоновано підходящої ро­боти. Рішення про надання громадянину статусу безробітного приймається керівником центру зайнятості, де громадянин за­реєструвався як такий, що шукає роботу.

Громадянин, визнаний безробітним, має право на допо­могу по безробіттю. Допомога надається з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до ви­рішення питання про його працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку — до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 ка­лендарних днів. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах в дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визна­ними безробітними, допомога по безробіттю виплачується у розмірі не менше 50 відсотків середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за ми­нулий місяць, і не нижче встановленого законодавством роз­міру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 2 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках, включа­ючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої, більше шести місяців, перерви, допомога по безробіттю вста­новлюється у розмірі не нижче розміру мінімальної заробітної плати. Працівникам, трудовий договір з яким було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквіда­цією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, ско­роченням чисельності або штату працівників, і військовослуж­бовцям, звільненим з військової служби в зв'язку із скорочен­ням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, надається до­помога по безробіттю у розмірі 100 відсотків середньої заробіт­ної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків — протягом 90 календарних днів і 50 відсотків — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному гос­подарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8