Сочинение: Мова і культура в житті суспільства
Адже
мова народна – це золотий запас душі народу, з якою виростаємо, якими живемо і
завдяки якому маємо право і гордість милуватися рідним народом.
Людина
створила культуру, а культура – людину. Людина реалізується в культурі думки,
культурі праці й культурі мови. Культура – це не тільки все те, що створено
руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження,
що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до
праці, до мови.
Мова
не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ,
насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі «активно
розвиваються», ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим
радянським десятиріччям, у 30–70-ті роки був спершу загально мовний, а потім
повернутий у зворотному напрямку. Треба виправити становище: повернути всім
мовам їх природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність.
Необхідно виховувати культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної
думки суспільно корисної праці.
Сьогодні
культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини
і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі
мови виявляються виразні ознаки бездуховності… Мовна неграмотність, невміння
написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і
навпаки чомусь перестали сприйматися як пляма на службовому мундирі.
Мовна
культура – це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості
людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура
мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які
характеризують загальну культуру нашого сучасника.
Як
відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників людської шляхетності є
культура мовлення – поняття не тільки лінгвістичне, а й психологічне,
педагогічне, естетичне та етичне. У багатому мовному арсеналі виробилася і
закріпилася ціла система словесних вітань: «доброго ранку», «доброго здоров'я»,
«добривечір», «бувайте здорові», «доброго вечора у вашій хаті» тощо.
Хоч
у повсякдення й увійшло багато словесних вітань, проте люди завше були
обачливими з ними, до кожного випадку використовували далеко не весь арсенал.
Зранку, в обід, чи ввечері вживали лише ті, що відповідали певному часові. Це ж
стосується і кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної належності.
Скажімо, коли одинак вітався з групою людей, неодмінно вживав множинну форму: «здоровенькі
будьте» чи «доброго Вам здоров'я» тощо.
На
окрему розмову заслуговують і родинні звертання. Традиційно в Україні діти називали
своїх батьків на «Ви». Така форма диктувалася високою повагою до найближчих
людей.
Неабияке
значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати
тему. Ввічливість, уважність і чемність – основна вимога мовного етикету. Від
чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав'язливої розмови
виграш обопільний. Лихослів'я, лицемірність, невміння вислухати колегу,
навпаки, лише нервує, псує настрій.
Є в
нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово «дякую». Чи часто користуємось ми
ним, особливо в магазинах? Цілий день стоїть за прилавком продавець. Беручи
покупку ми нерідко забуваємо сказати одне-єдине слово. А може, воно б зняло в
людини втому, підняло настрій.
Вироблені
віками і закріплені кращі форми вітань-звертань, повсякденного спілкування – не
звичайна людська забаганка, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет,
наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров'я не тільки в буквальному, а й
переносному значенні. Це наш спосіб життя.
Ми
часто говоримо один одному: бажаю тобі всього доброго, бажаю тобі добра і
щастя. Це не тільки вияв ввічливості. У цих словах ми виявляємо свою людську
сутність. Ми говоримо один одному: здрастуйте, доброго здоров'я. Цим ми
висловлюємо своє ставлення до найбільшої цінності – людини. Не сказати людині
здрастуйте – значить виявити своє моральне невігластво. Слово «здрастуйте» має
чудодійну властивість. Воно пробуджує почуття взаємного довір'я, зближує людей,
відкриває їм душі.
Звертаючись
один до одного з проханням, ми говоримо: будь ласка. У цьому простому й
чудовому вислові, що здатний чудодійно впливати, захована наша повага до
гідності людини, шанування в ній самостійності, незалежності, доброї волі.
Як
відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки
(у тому числі і мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки
у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна
система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця
поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими
рамками й є етикет – система правил зовнішньої культури людини, її поведінки,
пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних
формах поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки
тісно між собою пов'язані і взаємозалежні.
Якщо
етикет, як встановлений у суспільстві набір правил регулює нашу зовнішню
поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовленнєвий етикет можна
визначити, як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.
Під
мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких
формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення
контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі
стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими,
повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових
ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи
набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь
стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її
вживання.
Для
реалізації формул мовленнєвого етикету потрібні певні «координати». Мовленнєва
ситуація відбувається за безпосередньої участі мовця – «я» і
адресата-співрозмовника – «ти» (чи співрозмовників, їх може бути кілька:
етикетна ситуація завжди діалогічна, бо передбачає спілкування, навіть, якщо її
учасники (мовці) розділені часом чи простором). Дія здебільшого відбувається «тут»
і «тепер» (якщо йдеться про усне спілкування).
Систему
мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул.
Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій:
звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання,
знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова,
співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З поміж них вирізняються ті, що
вживаються при з'ясуванні контакту між мовцями – формули звертань і вітань; при
підтриманні контакту – формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при
припиненні контакту – формули прощання, побажання.
З
точки зору національної специфіки мовленнєвого етикету варто сказати, що
структура його склалася у кожної нації на її власній народній основі під
впливом різного роду психологічних, соціально-політичних, культурологічних
факторів.
Вважається,
що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо
без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження
ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе і
оточуючих здійснювати процес спілкування. Стельмахови М.Г. з цього приводу
зауважує: «Не треба забувати, що будь-який, навіть найменший відступ від
мовленнєвого етикету псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, а
інколи, навіть, калічить душу і ранить серце людини».
Людина – продукт соціалізації і, перш за все, людина стає
людиною через спілкування з іншими людьми. Людство знає чимало прикладів, коли
дитина, потрапляючи в ранньому віці у середовище тварин, виживала, але не
ставала людиною. Причина, як відомо, полягала у відсутності можливості
наслідувати і, особливо, спілкуватись з людьми. Отже, спілкування має величезне
значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя в
суспільстві, бо спілкування відіграє у нашому житті визначальну роль.
Перш
за все від цього залежить наше здоров’я. Бо від того, як ми розмовляємо з
людьми і як люди розмовляють з нами, залежить наш настрій, а значить стан нашої
нервової системи. Від цього залежить благополуччя і спокій в наших сім’ях.
Нарешті, від манери нашого спілкування багато в чому залежить успіх в нашій
роботі і наш особистий успіх в просуванні по службі. Вміючи спілкуватись,
людина уникає багатьох проблем, конфліктів, швидше досягає життєвих цілей.
Справжнє вміння спілкуватись зводиться, перш за все, до культури спілкування.
Культура
людського спілкування – це частка загальної моральної культури особистості.
Відсутність культури спілкування – свідчення бездуховності людини. Ще мудрий
Езоп довів, що наше слово – це і найкраще, що є в розпорядженні людини і
найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як
ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної
держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними
країнами світу. З огляду на це визначальною стає для нашого суспільства
проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто
побутовому рівнях.
На
наш погляд, цій проблемі приділяється невиправдано мала увага як в
освітньо-виховних закладах, так і в державі в цілому. Засоби масової
інформації, маючи величезні можливості формувати у людини смак до справжньої
високої культури взаємостосунків між людьми, нехтують цією можливістю і
використовують дане їм державою право впливу на суспільство, часто в
протилежному напрямку, потураючи розвитку масової антикультури. Кіноекрани і
екрани телевізорів заполонили третьосортні бойовики і на глядача ллються
брутальні слова, огидні вирази. Це не може не турбувати суспільство. Адже, якщо
людина продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості у
тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм
поколінням. Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті.
Однак, якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає
сприйматись як норма. Саме так сприймається сьогодні низька культура
спілкування між людьми у громадських місцях, в сім’ях. Грубість, відсутність поваги
і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми
взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну
сферу людських взаємовідносин. Ця проблема є актуальною не лише для нашого
суспільства. Однак, на приклад, в Сполучених Штатах Америки до культури народу
ставлення далеко не байдуже. Так, в 1991 році у вузах США запроваджено курс «Мистецтво
спілкування», розрахований на два роки, який включає в себе переважно питання
культури спілкування. При підготовці робітників в училищах типу ПТУ введено
однорічний курс «Мистецтво спілкування». У наших вузах, в кращих випадках, по
цій важливій проблемі читаються короткі спецкурси, розраховані на декілька
годин.
Страницы: 1, 2, 3 |