Реферат: Специфіка англійського реалізму та його втілення в творчості Чарльза Діккенса
Реферат: Специфіка англійського реалізму та його втілення в творчості Чарльза Діккенса
Реферат
з
зарубіжної літератури
на
тему:
„СПЕЦИФІКА
АНГЛІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА”
ПЛАН
1. РЕТРОСПЕКТИВА ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В
ТВОРЧОСТІ Ч.ДІККЕНСА.
1.1 Труднощі дитинства Ч.Діккенса та
їхній вплив на творчість письменника.
1.2 Загальна характеристика періодів
та мотивів творчості Ч. Діккенса.
2. СПЕЦИФІКА АНГЛІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ ТА
ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА.
2.1 Огляд загальних особливостей
англійського реалізму в літературі XIX століття.
2.2 Моралізм та повчальність як
методи реалізму в творах Ч. Діккенса.
1.
РЕТРОСПЕКТИВА ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА
1.1
Труднощі дитинства Ч. Діккенса та їхній вплив на творчість письменника.
Чарльз Діккенс народився 7 лютого 1812 року у Лендпорті,
поблизу Портсмута, в родині дрібного чиновника морського відомства. Його батько
Джон Діккенс, добродушний і дещо хвалькуватий прожектер, був типовим невдахою;
у молодості він мріяв стати актором, але так і не зумів здійснити свою мрію.
Мати майбутнього письменника – Елізабет Діккенс – прищепила синові любов до
читання, а найголовніше – навчила його любити людей, прагнути добра, ненавидіти
зло. Батьки Ч. Діккенса були людьми добрими та чесними, але досить безладними
та безпечними. Самі вони жили легко і бездумно, через що життя їхніх численних
дітей ускладнювалося бідністю та нестатками. Служба вимагала від Джона Діккенса
частих переїздів. У 1814 році сім'я переїхала в Лондон, а через три роки
оселилася в містечку Чатемі. Роки, прожиті тут, – найщасливіша пора в дитинстві
Ч Діккенса. Його батько отримав місце в Адміралтействі, і сім’я на деякий час
була забезпеченою.
Ч. Діккенс був вразливою дитиною і відзначався
спостережливістю, любив читати вірші та співати пісні. Під впливом батька
заохотився до театральних постановок. Незабутнє враження справили на нього виступи
знаменитого клоуна Ґрімальді.
Початкову освіту Ч. Діккенс здобув у школі Чатема. Проте на
той час, коли йому виповнилося дев’ять років, відносне благополуччя сім’ї пішло
на спад. Батько заплутався у боргах, в домі велися постійні розмови про платежі.
В 1822 році, коли, розпродавши майже все домашнє майно, щоб оплатити хоча б
частину боргів, Джон Діккенс відправився у Лондон, куди його перевели у справах
служби. Десятилітнього Ч. Діккенса залишили в Чатемі закінчувати шкільний
семестр, після чого він сам змушений був добиратися в Лондон. Відтоді
розпочалося його нове життя. Про цей найважчий період у його долі Ч. Діккенс не
любив згадувати і розповідати. Через кілька місяців батько майбутнього
письменника опинився у борговій в’язниці. Ч. Діккенс змушений був кинути школу
і почати працювати за шість шилінгів у тиждень на фабриці взуттєвої вакси.
Робочий день тривав від ранку до пізнього вечора. У похмурій занедбаній
споруді, гучно йменованій фабрикою, від затхлого повітря важко було дихати.
Інколи від перевтоми ти постійного недоїдання Чарльз втрачав свідомість, але
він ніколи не скаржився, терпів злигодні, самотність, а почасти й відчай.
Ч. Діккенс працював на фабриці не більше чотирьох місяців,
але цей час видався йому болісною, безнадійною вічністю і розбудив рішучість
вибитися з бідності. Жахливі спогади про цей час мучили Ч. Діккенса навіть у
зрілі роки. “Я, – згадуватиме Ч. Діккенс у зеніті своєї слави, – так глибоко заховав
у своєму серці жахливий спогад про те, наскільки, як здавалося мені, я був
безсилий у боротьбі за своє утвердження як людини, що часом мені спадало на
думку добровільно покінчити з життям... І такою ж жалюгідною ввижалася мені моя
доля, що тепер щоразу, коли ненависний привид посоромленого дитинства несподівано
з'являється переді мною, я починаю тремтіти, ніби в лихоманці, і мені здається,
що все пережите мною, – це вічна дійсність. Я забував, що я відомий письменник,
що я маю почуватися щасливим… Я забуваю про все і в безглуздому відчаї переношуся,
як ввижається мені, назавжди у найтяжчу пору мого життя – роботу на фабриці
вакси...”.
Ці трагічні роки
залишили такий глибокий слід у пам’яті Ч. Діккенса, що майже в кожному його
творі можна почути їхнє далеке відлуння. У романі “Девід Копперфілд” Ч. Діккенс
начебто знову переживає своє дитинство, коли він, зневажений, безпомічний,
усіма покинутий, гнув свою спину на фабриці від ранку до вечора, а в “Крихітці
Дорріт”, в заключних розділах “найвеселішого” роману “Посмертних записках
Піквікського клубу” зринають сумні часи побачень у тюрмі з батьком. І завжди в
художню тканину твору, незалежно від міри комізму в ньому, Ч. Діккенс
вкраплював сцени животіння і страждання бідняків, що опинилися на дні
суспільного життя. На все життя у свідомості письменника залишився панічний
страх перед убогістю, що приймала часом фантастичні розміри.
Невелика спадщина, отримана після смерті родички, врятувала
сім’ю Ч. Діккенса. Батьки сплатили борги, і він знову почав відвідувати школу,
розпрощавшись з фабрикою вакси. У “Класичній і комерційній академії”, як
називався цей учбовий заклад, навчали англійської мови, латині, літератури,
математики, танців і основ комерції. Чарльз був щасливим, учився з радістю, до
нього повернулося щастя перерваного дитинства. Його любили за привітність,
дотепність, веселі вигадки. Він був душею любительських спектаклів, для яких
особисто писав п’єси у віршах і прозі.
У 15 років Ч. Діккенс був змушений остаточно кинути навчання,
потрібно було допомагати сім’ї. Наступним етапом діккенських “університетів”
стали суддівські контори, світ англійського судочинства. У 1827 році він
отримав місце розсильного, потім клерка. Розпочавши рознощиком і переписувачем
паперів і ділових листів, Ч. Діккенс вивчав стенографію і, опанувавши її
досконало, почав отримувати замовлення на складання репортажів про судові
засідання. Три роки провів він у світі суддівських чиновників, побачив багато
позивачів і відвідувачів, вислуховував слідчі зізнання, допити підсудних,
спостерігав за характерами та долями людей.
Ч. Діккенса в юності приваблював театр. Він брав уроки
сценічної майстерності в актора Роберта Кілі та надіявся стати членом трупи
Ковент-Гардену. Однак в день прослуховування через хворобу Ч. Діккенс не зміг
з’явитися в театр. Актором він не став, але любов до театру та сцени зберіг на
все життя. У любительських спектаклях він грав у всі періоди свого життя, в
багатьох містах Англії та США виступав з читанням своїх творів.
У сімнадцять років Ч. Діккенс пережив перше кохання – до
Марії Біднелл, дочки директора банку. Марія відповідала взаємністю, але стати
дружиною звичайного стенографіста не хотіла. Ч. Діккенс важко пережив біль і
гіркоту нерозділеного почуття; спогади про “жорстокосердну маленьку жінку”
надихнуть його на створення образів героїнь “Девіда Копперфілда” (Дора) і “Нашого
спільного друга” (Флора), у котрих краса та чари молодості поєднуються з
егоїзмом.
Наполегливо працюючи, Ч. Діккенс створив свій перший
оригінальний добуток – серію знаменитих нарисів про Лондон і його мешканців. Ці
нариси він підписував псевдонімом “Боз”, прізвиськом молодшого брата Мозеса.
Вони привабили читача своєю дотепністю і влучністю характеристик; у них
проявився демократизм автора, притаманний йому гумор, тонка спостережливість.
“Нариси Боза” мали успіх, незабаром книговидавець Хогарт опублікував їх окремою
книгою. Він же порекомендував початківця-літератора власникові одного великого
журналу. Ч. Діккенс повинен був придумувати короткі підписи до малюнків і
карикатур відомого в ті роки художника Р. Сеймура про клуб невдалих
спортсменів. Так з’явилися “Посмертні записки Піквікського клубу”.
З “Нарисами Боза” Ч. Діккенс ввійшов в англійську літературу,
а романом “Посмертні записки Піквікського клубу” (1836 – 1837) він затвердився
в ній як самобутній і оригінальний художник слова. Роман видавався окремими
частинами. Він був пронизаний м’яким гумором і оповідав про пригоди товстого і
добродушного холостяка містера Піквіка і його молодих друзів. У той же час
перший роман Ч. Діккенса є гострою сатирою на англійське правосуддя.
До середини 30-х років Ч. Діккенс був уже відомим і
популярним письменником Англії. Його нові добутки мали великий успіх у читаючої
публіки, а його суспільна діяльність залучала до нього і викликала любов у
простих англійських трудівників. Популярність письменника в народі була
настільки велика, що йому кілька разів пропонували балотуватися в парламент,
однак на ці пропозиції Ч. Діккенс відмовляв. Він був не тільки великим
письменником, але й одним з найвідоміших людей свого часу.
В цей час в особистому житті Ч. Діккенса відбулися значні
події: в 1836 році він одружився з дочкою Хогарта – Кетрін. Згодом він
переживає одне з найбільших потрясінь свого життя: несподівано помирає молодша
сестра його дружини Мері, яка мешкала разом з ними. В його серці збереглися
найніжніші почуття до Мері. Для Ч. Діккенса вона залишилася на все життя
уособленням милосердя та щастя.
Ч. Діккенс був ідеальним батьком. Він разом зі своєю дружиною
виростив і виховав трьох синів і сімох дочок. Ч. Діккенс приділяв дітям багато
уваги. Усі вони одержали гарне виховання й хорошу освіту і зайняли гідне місце
в суспільстві. Старший син Ч. Діккенса став адміралом флоту, молодші сини
успішно займалися скотарством в Австралії. Усе життя з любов’ю і теплотою вони
відзивалися про свого батька і завжди цінували ту доброту і турботу, що оточувала
їх у рідному домі.
Ч. Діккенс помер порівняно молодим, переповнений творчою
енергією і новими задумами. Дріб’язковий нарив на нозі, на який письменник не
звернув ніякої уваги, привів до гангрени, що перейшла в загальне зараження
крові, і 9 червня 1870 року великого письменника не стало. 14 червня тіло його
було поховане в Куточку поетів Вестмінстерського абатства, між могилами
Шекспіра і Філдінга.
Страницы: 1, 2, 3 |