Реферат: Сім див світу

Чічен-Іца або Чічен-Ітца, від юкатецької мови майя: chich'en itza' — «біля виходу джерела Іца») — велике доколумбове місто цивілізації Майя і археологічна ділянка, розташована в центрі півострова Юкатан, зараз територія Мексики.

Чічен-Іца була важливим регіональним центром юкатанських Майя від пізнього класичного періоду до початку пост-класичного періоду. Місто містить безліч архітектурних стилів, від стилю Пуук, характерного для Майя північних низовин до так званого «мексиканізованого» стилю, що нагадує архітектуру долини Мехіко (зокрема тольтеків). Хоча багато дослідників вважають, що наявність центрально-мексиканського стилю є результатом прямої міграції або навіть завоювання з народами центральної Мексики[2], інші розглядають присутність цього стилю більше як результат культурної дифузії.

Заснований, ймовірно, в VII в. н. е. Священне місто народу Іца, відомий як Чічен-Іца, розташований в 75 милях на схід від міста Меріда, столиці Юкатан, Мексика. У перекладі з мови місцевих племен ця назва означає «Колодязь племені Іца». Археологи вважають його одним з місць сили, пов'язаних з культурою майя. Останки міста можуть бути умовно розділені на дві групи. У першу включені будови, які відносяться до культури майя та датуються VI-VII ст. н.е. Друга група будівель відноситься до періоду тольтеків X-XI ст. н. е. У X столітті був захоплений тольтекамі. З середині XI століття Чічен-Іца стала столицею тольтекської держави. У 1178 держава була розгромлено об'єднаним військом трьох міст-держав – Майяпана, Ушмаля і Іцмаля, яке очолював Хунак Кеєль. До часу іспанських завоювань (середина XVI ст.) Чічен-Іца представляло собою руїни.

На території Чічен-Іци неодноразово проводилися розкопки, в результаті яких були відкриті великі архітектурні пам'ятки майя-тольтеків: «Храм Кукулькана» - 9-ступінчата піраміда (висота 24 метри) з широкими сходами на кожній зі сторін. (У дні весняного і осіннього рівнодення (20 березня і 21 вересня) приблизно о третій годині дня промені сонця висвітлюють західну балюстраду головних сходів піраміди таким чином, що світло і тінь утворюють зображення семи рівнобедрених трикутників, що становлять, у свою чергу, тіло тридцяти семиметрової змії, яка «повзе» по мірі пересування сонця до власної голові, вирізаної в основі сходів.); «Храм воїнів» на невисокій 4-ступінчатій піраміді та «Храм ягуара» (обидва з настінними розписами); обсерваторія «Караколь»; 7 «стадіонів» для гри в м'яч. «Велике поле для гри в м'яч» (Уего де Пелота) - найбільший гральний майданчик з усіх створених майя. В довжину ігрове поля сягає 135 м. Існують деякі свідчення того, що гру в м'яч супроводжувала певна жорстокість; руїни 4 колонад, що утворюють гігантський прямокутник («Група тисячі колон») та ін. Збереглися статуї божеств з характерною стилізація пластичних форм, рельєфи, багаті рослинної і геометричної орнаментики, твори дрібної пластики і художніх ремесел. На території комплексу розташований Священний сенот - природний колодязь глибиною близько 50 м, який був призначений для жертвоприношень.

Після 1194 р. загадкове місто остаточно спорожніло. Точні дані про те, що було причиною того, відсутні. На жаль, політика іспанських завойовників, які вторглися на територію Мексики, включала в себе спалення манускриптів і вбивство священнослужителів народу майя. Таким чином, більша частина його таємничої історії була загублена. Археологічні дані, такі як свідоцтва пожеж в ряду важливих структур і архітектурних комплексів, свідчать, що крах Чічен-Іци став наслідком бойових дій. Після падіння гегемонії Чічен-Іци, регіональна влада в Юкатані перемістилася до нового центру в Маяпані.

Руїни Чічен-Іци зараз є федеральною власністю мексиканського уряду, а керівництво ними підтримується мексиканським Національним інститутом антропології та історії (Instituto Nacional de Antropología e Historia, INAH). Земля під руїнами, проте, конфіденційно належить сімейству Барбачано.

Колізей

Амфітеатр Флавіїв (Колізей) лат. Amphitheatrum Flavium (Colosseum)

Колізе́й (лат. Colosseum) — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, символ могутності імператорського Риму. Розташований в Римі, в улоговині між Еквіллінським, Палатінським і Целієвським горбами, на тому місці, де колись був ставок, що належав до «Золотого Будинку» Нерона. Вміщав біля 50 000 глядачів. Будівництво цієї споруди розпочато імператором Веспасіаном після його перемог в Юдеї і закінчено у 80 р. н.е. імператором Титом, який ознаменував відкриття влаштуванням у ньому ігор, які тривали сто днів і коштували життя багатьом сотням гладіаторів і 5 тисячам диких звірів.

Спочатку Колізей називався, за родовим іменем згаданих імператорів, амфітеатром Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium), нинішня назва (лат. Colosseum, Colosaeus, італ. Colosseo) закріпилася за ним згодом, починаючи з VIII століття, і походить або від колосальності його розміру, або від того, що поблизу від нього стояла гігантська статуя, споруджена Нероном на честь самого себе.

Довгий час Колізей був для жителів Рима та гостей міста головним місцем розважальних видовищ, таких, як бої гладіаторів, цькування диких звірів, морські битви (наумахії). Попри усталену думку, що в Колізеї страчували християн, останні дослідження указують на те, що це був міф[Джерело?], створений католицькою церквою в подальші роки. При імператорові Макріні цирк сильно постраждав від пожежі, але був реставрований за указом Александра Севера. У 248 імператор Філіпп ще святкував в ньому тисячоліття Рима. Гонорій в 405 заборонив гладіаторські бої як несумісні з духом християнства, яке було запроваджено після Костянтина Великого пануючою релігією римської імперії; проте, звірині цькування продовжували відбуватися в Колізеї до смерті Феодосій Великого. Після цього для Флавійового амфітеатру наступили сумні часи.

Нашестя варварів привело амфітеатр Флавіїв у запустіння і поклало початок його руйнуванню. З XI століття і до 1132 року він служив фортецею для знатних римських родів, що оспорювали один у одного вплив і владу над співгромадянами, особливо для прізвищ Франджіпані і Аннібальді. Останні, проте, були змушені поступитися Колізеєм імператорові Генріху VII, який подарував його римському сенату і народу. Ще в 1332 році місцева аристократія влаштовувала тут бої биків, проте з цієї пори почалося систематичне руйнування Колізею. На нього почали дивитися як на джерело добування будівельного матеріалу, і не тільки каміння, яке відвалювалося, але і навмисне виламані з нього, почали йти на нові споруди. Так, в XV і XVI сторіччях папа Римський Павло II брав з нього матеріал для споруди так званого венеціанського палацу, кардинал Ріаріo - палацу канцелярії (Cancelleria), Павло III - паллацо-фарнезе. Проте значна частина амфітеатру уціліла, хоча будівля в цілому залишилася спотвореною. Сікст V мав намір скористатися нею для обладнання суконної фабрики, а Климент IX насправді перетворив Колізей на завод для добування селітри.

Краще відношення пап до величного пам'ятника стародавньої архітектури почалося не раніше середини XVIII сторіччя, і першим, хто прийняв його під свій захист був Бенедикт XIV (1740-58). Він присвятив його Пристрастям Христовим як місце, обагрене кров'ю багатьох християнських мучеників, і наказав поставити посеред його арени величезний хрест, а навколо нього поставити ряд вівтарів в пам'ять катувань, ходу на голгофу і хресної смерті Рятівника. Цей хрест і вівтарі були видалені з Колізею лише в 1874 році. Папи, що слідували за Бенедиктом XIV, особливо Пій VII і Лев XII, продовжували піклуватися про збереження уцілілих частин будівлі і підкріпили контрфорсами місця стін, які могли обвалитися, а Пій IX реставрував в ньому деякі з внутрішніх сходів.

Ще з більшою увагою охороняється Колізей нинішнім італійським урядом, по розпорядженню якого під керівництвом вчених археологів багато уламків споруди, які валялися, де виявилося це можливим, вставлено на колишні місця, а на арені проведені цікаві розкопки, що привели до відкриття підвальних приміщень, які служили колись для того, щоб висувати на арену групи людей і тварин, дерева і інші декорації, або наповнювати її водою і піднімати вгору кораблі, коли представлялися наумахії. Не дивлячись на всі проблеми, випробувані Колізеєм протягом століть, його розвалини, позбавлені минулої зовнішньої і внутрішньої обробки, до цієї пори справляють сильне враження своєю суворою величністю і дають достатньо ясне поняття про те, якими були його розташування і архітектура.

Тадж-Махал

Співаний поетами символ любові Шаха Джахана до дружини, Мумтаз Махал

Цим ім'ям, «прикраса палацу», називав Арджуманад Бану бегам її майбутній свекор, грізний шах Джангир. Складні сімейні відносини. Молода дружина припадала племінниці матері Джахана і донькою першого візира. Втім, на цей рахунок існує багато легенд, найромантичніша з яких говорить, що принц Кхуррам зустрів на базарі прекрасну бідну дівчину з намистами з дерева в руках, і так вона на нього подивилася, що не бачив він більше оточувала бруду і злиднів, і твердо вирішив узяти в дружини красуню, щоб не розлучатися ніколи. Точно відомо, що в той рік (1612) їй було 19 років, досить багато навіть за мірками сучасної Індії.

У Шаха Джахана, як його стали називати шанобливо після сходження на престол в 1628 році, був великий гарем, як і годиться такому високому правителю. Але подружжя так ніжно любили один одного, що французький лікар, філософ і мандрівник Франсуа Берньє, який прожив у Індії дванадцять років, зазначав у своїх записках, що Шах Джахан «не звертав уваги на інших жінок, поки вона була жива». Мумтаз Махал, єдина з дружин супроводжувала його навіть у далеких військових походах, стійко переносячи всі тяготи разом з чоловіком, єдина людина, якій він повністю довіряв і навіть радився!

Страницы: 1, 2, 3, 4