Реферат: Риси європейського бароко в українській архітектурі

Іншим визначним будівничим доби бароко був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра — корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім'ям. Проскурниця та книжкова крамниця (Ковнірівський корпус) є однією з кращих споруд Верхньої Лаври. Її зведення пов`язують з іменем будівничого С.Ковніра.

Споруда сприймається зараз як один об`єм, проте, складається з двох різних споруд побудованих у різні часи, а вже потім об`єднаних в єдине ціле. Так, південна частина споруди - монастирська проскурниця, зведена у XVII ст., а на початку XVIII ст. С.Ковнір будує поруч книжкову лавку з окремим входом. Після пожежі, у 1744-1746 рр. він відбудував обидва будинки, надавши їм сучасного вигляду.

Монастирська проскурниця - це досить об`ємна квадратна в плані споруда з масивними стінами. На межі XVII і XVIII ст. до основної будівлі прибудовано келію доглядача проскурниці, а згодом - книжкову крамницю. Одночасно з побудовою крамниці над всім будинком, що утворився, звели шість фронтонів - найбільший з них - над проскурницею, найменший над прибудованої до неї і чотири однакові над крамницею.

З II пол. XVII ст. в українському мистецтві посилюється демократична течія, вона набирає людяного, життєстверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам’ятки українського бароко створювались на ґрунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність. На селі і значною мірою в містах як будівельний матеріал використовувалось переважно дерево. На ґрунті традицій дерев’яного будівництва виробився особливий тип храмів-монументів. Вони хрещаті у плані, мають центричну композицію мас і кристалоподібні об’єми. Їх особливістю є відсутність скільки-небудь чітко визначеного головного фасаду. Але у містах частіше будівлі споруджували з цегли й каменю – гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, споруди монастирів, церков. Якщо на Правобережжі міста майже не розвивались, то міста Лівобережжя і Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Батурин та ін., інтенсивно розбудовувались. Російський зодчий Йосип Старцев Збудував кам’яні собори Микільського (1690-1696) і Братського (1690-1693) монастирів в Києві.

За зразком Ніжинського собору (1668-1670) коштом гетьмана І.Самойловича за планом архітектора Йоганна Баптіста був споруджений Троїцький собор в Чернігові (1679-1695).

Порівняно з Ніжинським, він стрункіший за пропорціями, динамічніший за грою мас, вертикальних і горизонтальних архітектурних ліній. Три яруси хорів у ньому своїми балюстрадами висувалися як балкони у внутрішній простір. Цей же архітектор з Мартином Томашевським спорудив Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен (1684-1692) Покровський собор у Харкові (1689) та ін.

Висновок

Кожна нація розвивалась на перехресті багатьох впливів різних регіональних форм світової культури. Але на Україні ми маємо рідкісну ситуацію накладання різних цивілізацій: античної та візантійської, західноєвропейської та східнослов’янської. Тому кордонність української культури призводить в решті решт до свого роду принципу палімпсесту, коли крізь новий текст проступають старі літери, що були стерті часом. Цій палімпсестності чи не найбільше відповідає культурний напрям бароко, з його новим типом свідомості, що одержала плідний та органічний розвиток на терені української цивілізації.

Бароко виникає в Європі як проміжна культура між епохами Ренесансу та Просвітництва. Воно було першим синтетичним і тому універсальним напрямком новоєвропейської культури, який виявився у всіх її формах та регіонах.

На Україні бароко заявляє про себе могутнім акордом золотих бань київських соборів, що були збудовані чи перебудовані у цьому стилі; контрапунктом планів у панорамі монастирів Чернігова, Новгород-Сіверського, Полтави; експресивною пластикою Львівської скульптури; потужним декоративним потенціалом української гравюри, високою метафізикою поезії; збуреною промовною патетикою полемістів; багатоманітністю поліфонічної проробки матеріалу у партесній музиці та смисловою бездонністю символіко-алегоричного менталітету літератури києво-могилянців; драматичним живописом, авантюрною бентежністю козацької душі.

Як синтетичний напрям бароко переосмислює під кутом зору катаклізмів новоєвропейської історії певні духовні звершення пізнього Середньовіччя, Ренесансу та Реформації. При цьому від Середньовіччя береться духовність символічного бачення світу, від Ренесансу - гуманізм (іноді в трагічному тлумаченні) та відновлення античності, від Реформації - патетична антитетичність, динаміка.

Специфікою українського бароко була б в цьому відношенні та обставина, що тяжіння до античності та міфологічних образів і середньовічної символіки переломлюються в ньому через відновлення традицій Київської Русі; а певні ідеї Реформації засвоюються в контексті ідеалів національно-визвольної боротьби з її героїкою та демократизмом. Ці демократичні тенденції і пов’язують на Україні певні риси бароко (зокрема його декоративність) з особливостями народного мистецтва, а не візирунковістю рафінованого, пересічного смаку придворного життя.

Звідси не випливає, що українське бароко було механічним конгломератом різних культур. Культурна універсальність бароко в Україні означає лише те, що воно не було "чистим" культурним напрямом. Інакше кажучи, українське бароко - це не просто специфічна стильова система західноєвропейського зразка. Воно являє, як це довів Д.Чижевський, культурний вираз цілої історичної епохи, що був запліднений барочною свідомістю, але не вичерпувався нею.

3 цією свідомістю українське бароко споріднюють риси контрастності, риторичної декларативності та декоративності, візуалізації та варіації, імпровізації та театралізації, символічної алегоричності та спраги вічності, метаморфози та метафори, тощо. Проте водночас воно характеризується і героїко-стоїстичним пафосом, поєднанням гуманістичної концепції людини з просвітницькою ідеєю розуму, ідеалами мудрості, софійності та символічного антропоцентризму. В такий багатоіпостасності українське бароко і входить у світову культуру як яскраве національно-своєрідно явище.

Список використаної літератури

1. Аксенов М.Д. Архітектура, малярство та декоративно-ужиткове мистецтво XVII-XX століть. – К.: Освіта, 2001. – 656 с.

2. Антонович Д. Українська культура. – К.: Либідь, 2003. – 592 с.

3. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII ст. – К.: Мистецтво, 2002. – 159 с.

4. Івашко Ю. Перлини українського бароко. – К.: Мистецтво, 2003. – C. 10-36.

5. Крекотень В. Українська література ХVІІ століття. - К.: Наук. думка, 2001. - С. 6-24.

6. Крип’якевич І. Історія української культури. – К.: Либідь, 2002. – C. 513-524.

7. Макаров А. Світло українського бароко. - К.: Мистецтво, 2004.- 288 с.

8. Маслов С. Культурно-національне відродження на Україні в ХVІ-ХVІІ ст. - К.: Наук. думка, 2003. - С.107-124.

9. Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV - пер. пол. XVII ст. – К.: Мистецтво, 2004. – 173 с.

10. Рибалка І.К. Історія України. – Харків: Основа, 1999. – С. 189-197.

11. Степовик Д. Феномен українського бароко. – К.: Мистецтво, 2005. – 157с.

12. Хведченя С. Гетьман Мазепа - фундатор Київських храмів// Нар. творчість та етнографія. - 1999. - № 5-6. - С. 77-80.

13. Чечот И.Д. Бароко как культурологическое понятие// Бароко в славянских культурах. - 2003. - № 8. - С. 14-15.

14. Ясиновский Ю. Українське бароко та європейський контекст. – К.: Наукова думка, 2001. – 234 с.