Реферат: Цикл оповідань І. Нечуя-Левицького про бабу Параску та бабу Палажку: манера оповіді, конфлікт, комічне
Сміх викликають і ті курйозні ситуації, в
які потрапляють героїні. Численні комічні становища героїв розкривають алогізм,
дивакуватість їх вчинків і поведінки і допомагають скласти правдиве уявлення
про події, які розповідає кожна з бабів.
Сповнена комізму сцена, в якій баба
Параска, сховавшись у бур’яні, вистежує свого чоловіка Омелька з дячихою. „Коли
я дивлюсь, мій Омелько приступає ближче та морг на неї бровами, а далі морг
вусом... Я догадалась, до чого воно йдеться... Коли – зирк! З другого боку, з
конопель підводиться дяк, неначе стовп. Стоїмо ми вчотирьох та очима лупаємо...
Дячиха ні в сих ні в тих, поздоровкалась зо мною, а далі з дяком. А Омелько все
чогось шукає попід тином очима. Бачить дячиха, що прошпетилась, повернулась до
мене спиною, вирвала лопушину та й потягла спідницю просто по грядках, ще
прохолоджує пику лопушиною, неначе й справді яка пані” Відразу зрозуміло, що
герої зніяковіли з такої ситуації, але намагалися зробити вигляд, що нічого не
сталося, і швидко розійшлися.
Інша ситуація не менше сповнена комізму.
Баба Палажка розповідає: „Сиджу я на возі та од сліз вже й полудрабків не бачу.
А тут, на сором мені, люди йдуть на поле та ще юрбами. Пройшла й Параска з
граблями та сміється, ще й докладає: „Поганяй, бабо, та держи цабе, бо
перекинешся!” Вивіз мене лукавий син, неначе на сміх людям, та й покинув серед
шляху, як ту старчиху за цариною. Годуй дітей, піклуйся коло їх, навчай з ранку
до вечора, а вони кажуть, а вони кажуть, що я їх лаю з ранку до вечора».
У цій сцені незвичайність становища
викликана звичкою героїні нещадно „допікати” своїх рідних.
Висновки
Таким чином, вводячи багатообразні взаємо
характеристики і комічні самовикриття героїнь, змальовуючи смішні сценки, що
виявляють невідповідність між словами і вчинками оповідачок, „І.Нечуй-Левицький
не
порушує ілюзії народної „оповіді”, не
перебиває її характерних інтонацій втручаннями від автора, а водночас створює
класичні образи невгамовних, сварливих, сповнених енергії і злості, „язикатих”
сільських бабів”.
Список використаних джерел
1.
Браславський С. Іван Нечуй-Левицький. – К.:
Українське державне видавництво, 2008. – 20 с.
2.
Федосов Л.П. Традиції І.П.Котляревського та
Г.Ф.Основ’яненка в гуморі І.С.Нечуя-Левицького. – Наукові записки (Харківський
педагогічний інститут імені Сковороди) – Х.: Філологічна серія, 1998. – Т.30. –
С.63–76.
3.
Білецький О.І. Від давнини до сучасності. – К.:
Держлітвидав, 1990. – Т.1. – С. 283–337.
4.
Походзіло М.У. Іван Нечуй-Левицький. Літературний
портрет. – К.: Держлітвидав, 1990. – 149 с.
5.
Білецький О.І. Іван Семенович Левицький (Нечуй) //
Зібрання творів: В 5 т. – К.: Держлітвидав, 1994. – Т. 2. – С. 360 – 373.
6.
Федосов Л.П. Шевченківські традиції в сатирі
І.С.Нечуя-Левицького // Збірник праць дванадцятої наукової шевченківської
конференції. – К., 1964. – С. 226–240.
7.
Білецький О.І. Українська література ХІХ – початок
ХХ століття; зібрані праці: В 5 т. – К., 2005. – Т. 2. – С. 317–368.
8.
Омельченко В.І. Живописець слова. До 130-річчя від
дня народження І.С.Нечуя-Левицького. – К.: Товариство „Знання” УРСР., 1968. –
Серія 5, № 10. – 48 с.
9.
Власенко В.О. Художня майстерність
І.С.Нечуя-Левицького. – К.: „Радянська школа”, 1969. – 184 с.
10.
Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих
термінів. – К.: „Радянська школа”, 1971. – 476 с.
11.
Словарь литературоведческих терминов. Под ред.
Тимофеева Л.И., Тураева С.В. – М.: „Просвещение”, 1974. – С. 146.
12.
І.С.Нечуй-Левицький. Твори: В 2 т. – К.: Дніпро,
1977. – Т. 1. – 517 с.
13.
Грицюта М.С. Селянство в українській дожовтневій
літературі. – К.: Наукова думка,1979. – 312 с.
14.
Іванченко Р.Г. Іван Нечуй-Левицький: Нарис життя і
творчості: Літературний портрет. – К.: Дніпро, 1980. – 147 с.
15.
Земляк В. Заповіт любові. – К.: Радянський
письменник, 1983. – С. 76–78.
16.
Мандрика М.Л. З цілющих джерел єднання ( І.
Тургенєв і І. Нечуй-Левицький) // Українська мова та література в школі. – К.:
Радянська школа, 1993. – № 9. – С. 19–22.
17.
Тараненко І.О. І.С.Нечуй-Левицький: Семінарій. –
К.: Вища школа. Головне видавництво, 1994. – 184 с.
18.
Міщук Р.С. Деякі аспекти розвитку жанру повісті в
українській літературі другої половини ХІХ століття // Розвиток жанрів в
українській літературі ХІХ – початок ХХ століття. – К.: Товариство „Знання”
УРСР, 1986. – С. 89–119.
19.
Міщук Р.С. Індивідуальні стилі українських
письменників ХІХ – початок ХХ століття. – К.: Товариство „Знання” УРСР, 1987. –
С. 140–168.
20.
Міщук Р.С. Співець душі народної. До 150-річчя від
дня народження І.С.Нечуя-Левицького. – К.: Товариство „Знання” УРСР., 1987.–
Серія 6, „Література і мистецтво”, № 8. – 49 с.
21.
Міщук Р.С. Про гуманізм творчості
І.С.Нечуя-Левицького // Радянське літературознавство. – 2000. – № 5. – С.
26–35.
22.
Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О., Савицька Л.О.,
Сидяченко Н.Г. – І.Нечуй-Левицький: портрет, пейзаж // Українська мова та
література в школі. – 2008. – № 10. – С. 61–65.
23.
Середа В.Т. Витоки стильової манери видатного
прозаїка // Радянське літературознавство. – 2008. – № 11. – С. 43–47.
|