Реферат: Антропний принцип у Всесвіті
6. Якщо
б сильна взаємодія була вдвічі меншою, або коли б електромагнітна взаємодія або
заряд протона були б більшими, то уже ядра заліза, а тим більше важчих хімічних
елементів, були б радіоактивними.
7. За попередніми
даними маса спокою нейтрино становить 5 10"5 маси електрона.
Але внаслідок великої концентрації у Всесвіті (близько 109 м"3)
їхня сумарна маса може переважати масу зір, і структура Всесвіту дуже чутлива
до маси нейтрино. Якщо ця маса була б на порядок більшою, то, можливо,
розширення Всесвіту давно б припинилося внаслідок гравітаційної дії нейтрино.
8. Якщо б слабка
взаємодія була меншою або більшою, то порушилася б рівновага між гравітаційним
колапсом і тиском нейтрино на зовнішню оболонку зорі при вибуху наднової. При
більшому значенні слабкої взаємодії нейтрино колапсува-ли б, а при меншому — не
змогли б викликати вибуху наднової. Без спалахів наднових газопилова компонента
Всесвіту не одержала б важких хімічних елементів, без яких не було б можливим
утворення нових поколінь зір із твердими поверхнями планет і оптимальними на
них умовами для життя. Слабку взаємодію відрегульовано так, що водень у зорях
головної послідовності горить з малою та постійною швидкістю.
9. Якщо б енергетичний
рівень резонансу ядра вуглецю 12С не збігався з тепловою енергією
типової зорі (червоного гіганта), то утворення вуглецю при малоймовірному
зіткненні трьох ядер гелію проходило б значно рідше. Ефективність синтезу цього
всебічно важливого елемента була б суттєво меншою, а кількість вуглецю в
природі — недостатньою.
10. Якщо
б ядро кисню 16О мало рівень резонансної енергії, близький до умов горіння
гелію в червоних гігантах, то весь вуглець вигорав би в реакціях:
12С + 4Не
= 16О,
а без
вуглецю неможливі були б біоорганічні сполуки. «Якби ви хотіли утворити вуглець
і кисень приблизно в однакових кількостях у зорях, то повинні були б задати два
рівні резонансів, причому саме там, де ці рівні дійсно мають місце. Твереза
інтерпретація фактів дає можливість припустити, що у фізиці, а також у хімії і
біології експериментував надінтелект і що в природі немає сліпих сил, вартих
уваги» (Ф. Хойл) [1, с 141].
Відносно
умов на Землі відомий український астроном І. А. Климишин [3] наводить такі
збіги сприятливих факторів:
1.
Вода має найбільшу густину при температурі +4 °С, завдяки чому лід
перебуває над водоймами. В іншому випадку, як при замерзанні інших речовин, лід
випадав би на дно, водойми промерзали б до дна, і життя в них було б неможливе.
2.
Атмосфера Землі складається з таких газів і в такому
співвідношенні, які найкраще сприяють розвиткові та існуванню життя. Якщо б
концентрація кисню була більшою, то все, що може горіти, уже давно згоріло б, а
при меншому значенні цієї концентрації горіння було б зовсім неможливим.
3.
Розміри Землі: більша маса утримала б водень в атмосфері, і вона
була б непридатною для життя, а менша маса не утримала б кисню.
При
більшій на 1 % віддалі Землі від Сонця ще 2 млрд років тому почалося б
некероване зледеніння, а при меншій на 5 % відстані вже 4 млрд років тому
почався б нестримний парниковий ефект зі значним підвищенням середньорічної
температури нашої планети. Парниковий ефект, створюваний в атмосфері Землі
частками одного відсотка вуглекислоти й водяної пари, сприяє підвищенню
температури на поверхні Землі на 30°, тобто підтриманню її на оптимальному
рівні.
5. Тривалість
доби на Землі і її колова орбіта є важливою основою для підтримки температури
поверхні в оптимальних для життя межах.
6. Відома
роль також озонового шару повітря, який є захисним щитом живого від космічного
ультрафіолетового випромінювання.
З
огляду на ці та інші аргументи російський фізик, член РАН В. Струминський [4]
уважає, що необхідними компонентами Всесвіту є матерія, енергія і Духовна
субстанція, яка зумовлює появу живої матерії. Кількість матерії, енергії і Духу
зберігається, якщо між ними немає взаємодії. Проте якість матеріального світу
прагне до хаосу і не може створити нічого складнішого за себе. Енергія, у свою
чергу, має природну тенденцію змінюватися в напрямі збільшення ентропії і
прагне до теплової смерті, а якість Духовного світу може і не прагнути до нуля.
«Духовний світ космосу протягом тривалого часу робив усе для розвитку на Землі
духовних начал через організацію творчо активної людської спільноти, яка з
огляду на розвиток науки, мистецтва і своєї самосвідомості може виявитися
спроможною злитися з Духовною субстанцією Всесвіту і взяти участь у розв'язанні
глобальних проблем Духовного світу: створенні умов для уповільнення зростання ентропії
в певних сферах Всесвіту, розв'язанні проблем, які забезпечують виживання
людства на Землі і в космосі» [4].
Проте
людство досі виявилося неспроможним розв'язати грандіозні наміри Духу. На
певному етапі розвитку людство зневажливо поставилося до природних інстинктів
(головним з яких є захист особин свого власного виду), якими Дух наділив живі
істоти на Землі і які оберігали людство протягом мільйонів років. У гонитві за
владою, чисельністю воїнів і рабів на значних просторах планети точилися
криваві битви. Основні сили людства зосереджувалися не на розвитку духовності,
а на розв'язанні військових конфліктів, тобто на розвитку майстерності в
знищенні собі подібних. «Так були зірвані наміри Духу щодо розвитку науки і
щодо розвитку самосвідомості людства» [4]. Незважаючи на це, Духовний Світ,
очевидно, ще не втратив сподівань на виправлення людства, яке все ж
еволюціонувало в напрямі пригнічення набутих негативних інстинктів.
Таким
чином, антропоцентризм або антропний принцип, як ми бачили з історії еволюції
цієї проблеми за образним висловом Климишина «вигнаний через двері, знову і
знову повертається через вікно». Запропоновані для пояснення цього феномена
матеріалістичні гіпотези можна розділити на такі дві групи.
1.
У Всесвіті діють якісь загальні закономірності, причин яких ми ще
не знаємо і які зумовлюють єдино можливі значення й співвідношення
основоположних параметрів Всесвіту.
2.
Всесвіт може існувати, чергуючись у часі, у найрізноманітніших
варіантах, або, навіть, в один і той же час існує багато всесвітів, але
спостерігати ми можемо єдиний, а саме той, який допускає існування розумного
спостерігача. Є гіпотеза про те, що всесвіти, які з'являються з невдалим
поєднанням констант, подібно до живих дефективних мутантів, не виживають у
боротьбі за існування з суперниками, які мають наближені до ідеалу параметри, і
зникають або асимілюють з останніми. Щоправда, саме уявлення про інші Всесвіти,
що перебувають за межами нашого, як і роздуми про початок часу і межі'
простору, здаються нам фантастичними, і приводять людський розум до грані
реальності. Але саме ця загадковість, яка інтригує, і є головною привабливістю
космології — науки про Всесвіт.
У
зв'язку з наведеним Б. Картер пропонує дві формули антропного принципу (АП).
1. Слабкий
АП: «Наше положення у Всесвіті є привілейованим у тому розумінні, що воно
повинно бути сумісним з нашим існуванням як спостерігачів», тобто: оскільки ми
тут, то умови повинні бути сприятливими для нашого існування.
2.
Сильний АП: «Всесвіт, (а отже і фундаментальні параметри, від яких він
залежить) повинен бути таким, щоб у ньому на деякому етапі еволюції допускалось
існування спостерігачів» [2, с 372], тобто: Всесвіт був сконструйований
(призначений) для нашого існування. Ця формула відома також, як телеологічний
аргумент, згідно з яким еволюція є здійсненням наперед визначеної мети.
Серед
інших формулювань сильного АП заслуговує на увагу так званий остаточний або
вирішальний АП: у Всесвіті повинна появитися інтелектуальна обробка інформації,
а коли вона появляється, то вже ніколи не зникає. Таким чином, при практично
нескінченно протяжній у часі й просторі еволюції людської цивілізації питання
безсмертя особистості й воскресіння мертвих стає лише питанням часу. Як
відзначається в сучасних джерелах, проблема ця нереальна сьогодні, але цілком
імовірна навіть з врахуванням наших нинішніх фізичних знань. Очевидно,
найцікавішим підходом є створення системи в тому самому квантовому стані, якою
вона була раніше в певний момент часу. Це стане можливим протягом часу, навіть
короткого в космічному масштабі, із розвитком нанотехнологій. Адже кожна людина
— це врешті-решт деяка скінченна система частинок.
Цікаву
концепцію цієї проблеми пропонує А. Д. Сахаров. Ось фінал його Нобелівської
лекції: «Я захищаю також космологічну гіпотезу, згідно з якою розвиток Всесвіту
повторюється в головних рисах нескінченне число разів на попередніх і наступних
до нашого сторінках. Але все це не повинно применшити нашого священного
прагнення саме в цьому світі, де ми, як спалах у пітьмі, виникли на одну мить з
чорного небуття несвідомого існування матерії, здійснити вимоги Розуму і
створити життя, гідне нас самих і неясно угадуваної нами мети».
Людина
повинна гідно й відповідально здійснювати себе перед лицем земної природи й
Всесвіту, уособлюваного можливими формами позаземного Розуму. Нехай наша
цивілізація уподібниться до кожної людини, яка завжди живе з почуттям, ніби за
нею постійно спостерігають, а тому уникає вчинків, яких треба соромитись.
Мабуть, ми не станемо справжнім людством, глобальною персональністю, доки не
стане для всієї Землі нормою сором жити не по-людському.
Література
1.
Девис П. Случайная Вселенная. — Μ.: Мир, 1985.
2.
Картер Б. Совпадение больших чисел и антропологический принцип в
космологии // Космология. Теория и наблюдения. — М., 1978.—С. 369—370.
3.
Климишин И.А. Релятивистская астрономия. — М.: Наука, 1989.
4.
Струминський В.В. Як і для чого виникло життя на Землі // Вісник
НАН України.— 1997.—№ 1-2.—С. 80—87.
Страницы: 1, 2, 3 |