Курсовая работа: Звільненні від кримінальної відповідальності

Такий вид звільнення від кримінальної відповідальності є умовним. Особа звільняється від відповідальності на підставі ст. 47 ККУ за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру, не порушуватиме умов передачі на поруки (порушення трудової дисципліни, усталених правил співжиття на роботі, в побуті і сім'ї, ігнорування заходів виховного характеру) та громадського порядку. Порушеннями громадського порядку необхідно визнавати, зокрема, адміністративні правопорушення, які посягають на громадський порядок, громадську безпеку та встановлений порядок управління (дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у нетверезому стані, порушення тиші у громадських місцях тощо). Остаточне відпадання загрози бути притягненим до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин відбувається лише після того, як сплив однорічний строк поручительства колективу підприємства, установи чи організації.

У разі порушення умов передачі на поруки особа, згідно з ч. 2 ст. 47 КК, притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

КК 2001 р., на відміну від ст. 51 попереднього КК, прямо не забороняє передавати на поруки особу, щодо якої раніше вже застосовувався даний вид звільнення від кримінальної відповідальності. На відміну від КК 1960 p., звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки у новому ККУ прямо не ставиться у залежність від визнання того, що виправлення і перевиховання особи можливе без застосування кримінального покарання.

2.4 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості може бути звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 48, у зв’язку із зміною обстановки, внаслідок чого, вчинене нею діяння, втратило суспільну небезпечність або якщо ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Тут потрібно зауважити дві, необхідні для звільнення від кримінальної відповідальності, умови:

1) сфера можливого застосування ст. 48 КК обмежується лише злочинами невеликої або середньої тяжкості;

2) по-друге, особа повинна вчинити злочин вперше.

У цьому значенні зміна обстановки означає передусім істотну зміну соціально-економічних, політичних або духовних засад життєдіяльності суспільства, яка відбувається незалежно від волі винної особи і внаслідок чого втрачається суспільна небезпечність не лише конкретного злочину, а й подібних йому діянь (наприклад, скасування надзвичайного стану, перехід країни від воєнного часу до мирного або від однієї системи господарювання до іншої). Зміна обстановки може стосуватись як всієї країни, так і окремих територій, населених пунктів

Щодо втрати особою суспільної небезпечності, то це - об'єктивні зміни умов життєдіяльності конкретного суб'єкта, які позитивно і ефективно впливають на нього і свідчать про те, що він не вчинятиме суспільно небезпечних діянь у майбутньому.

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від декриміналізації, коли на час розслідування або розгляду справи у суді те чи інше кримінально каране діяння вже виключено законодавцем із кола злочинів. У таких випадках підлягає застосуванню правило про зворотну дію в часі закону про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння (ч. 1 ст. 5 КК). Ст. 48 КК, не заперечуючи типову законодавчу оцінку діяння як злочинного, виходить з того, що кримінальна протиправність повинна бути наявною на момент не лише вчинення діяння, а й розслідування і розгляду справи у суді. Під час вчинення діяння воно містило склад конкретного злочину, і ця підстава кримінальної відповідальності на момент вирішення питання про звільнення особи від відповідальності за ст. 48 КК не усувається, оскільки кримінальний закон залишається незмінним.

У ст. 48 КК йдеться про зміну обстановки - про об'єктивні та суб'єктивні умови, під впливом, яких особа, що вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною, або, вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність.

Цей вид звільнення не є винятком, так як він також є умовним: лише та особа, яка вчинила злочин вперше і цей злочин відноситься до категорії злочинів невеликої та середньої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 48 ККУ.

2.5 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, за ст. 49 ККУ.

Правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що сплив значний період часу. Враховується також презумпція про втрату суспільної небезпечності особи, яка тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. З точки зору багатьох науковців, кримінальна відповідальність може бути ефективною лише у тому разі, коли притягнення до неї відбувається невдовзі після вчинення злочину. Покарання, призначене після того, як сплив тривалий строк, є актом, що суперечить принципу гуманізму та набуває якостей необґрунтованої помсти з боку держави.

Існування такої галузі звільнення від кримінальної відповідальності, як закінчення строків давності пояснюється непотрібністю й безцільністю призначення у таких випадках покарання, а також процесуальними труднощами відновлення подій минулого.

Ст. 49 ККУ передбачає три, необхідних для звільнення, умови: а) закінчення, зазначених у законі, строків; б) невчинення протягом цих строків нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; в) неухилення особи від слідства або суду.

Згідно із ч. 1 ст. 49 ККУ особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1)  два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2)  три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;

3)  п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4)  десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5)  п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою злочину. Застосовуючи ст. 49 КК щодо злочинів з матеріальним складом, в яких настання суспільно небезпечних наслідків може бути віддалене від вчинення протиправного діяння, слід враховувати те, що ч. З ст. 4 КК часом вчинення злочину визнає час вчинення передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Наприклад, строк давності у разі вчинення вбивства починає спливати не з дня настання біологічної смерті людини, а з часу заподіяння їй смертельного поранення.

Для незакінченого злочину закон не встановлює особливих правил, пов'язаних із регулюванням строків давності. При вчиненні готування або замаху строк давності починає спливати з дня припинення злочинного діяння з причин, що не залежали від волі винного. Початковим моментом обчислення строку давності щодо співучасника є день вчинення ним діяння, яке він виконав відповідно до своєї ролі в умисному злочині, а не день вчинення кримінально караного діяння виконавцем.

Враховуючи правила, встановлені кримінально-процесуальним законодавством (ст. 89 КПК), при обчисленні строків не береться до уваги той день і та година, від яких починається строк. У зв'язку з цим строки давності починають спливати з 0 годин тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 КК кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 49 КК, перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Ухилення від слідства або суду це будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, перехід на нелегальне становище тощо). Якщо ухилення від слідства або суду набуває форми вчинення злочину середньої тяжкості або більш тяжкого злочину (наприклад, втеча з-під варти - ст. 393 КК), застосовується положення не про зупинення строку давності (ч. 2 ст. 49 КК), а про переривання цього строку (ч. З ст. 49 КК).

Давність не може розглядатись як вибачення злочинцеві за вчинене незалежно від його подальшої поведінки. Вчинення нового злочину протягом строку давності свідчить про збереження суспільної небезпечності особи. Тому КК 2001 р. не відмовився від положення про переривання перебігу строку давності. Згідно із ч. З ст. 49 КК, таке переривання відбувається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку давності, яка мала місце до вчинення нового злочину, втрачає своє значення, і обчислення строку давності за перший злочин починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглиненню та складанню не підлягають.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5