Учебное пособие: Фінансова система України

Дохідна частина бюджету не є величиною постійною.

Існують і інші види класифікації доходів, наприклад, юридична та фінансова.

5.3 Склад доходів державного бюджету

Склад доходів Державного бюджету визначається Бюджетним ко- дексом України та Законом про Державний бюджет на відповідний рік.

До доходів загального фонду Державного бюджету належать ті, що призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не спрямовуються на конкретну мету. Доходи спеціального фонду Державного бюджету призначені лише для цільового фінансування.

Доходи бюджетів формуються за рахунок уплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, які встановлено законодавством України.

Структура державного бюджету залежить від економічного і соціального розвитку держави.

У розпорядженні держави перебувають централізовані фінансові ресурси:

а) бюджетної системи;

б) державних фінансових інститутів (Центрабанку, державних фінансових органів, державних кредитних установ);

в) централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.

З метою визначення обсягів фінансових ресурсів країни і напрямів їх використання складається баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Відмінність балансу від зведеного бюджету полягає в тому, що крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через фінансову систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, зосереджені у суб’єктів господарювання і населення.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави є фінансовою програмою економічного та соціального розвитку держави. Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є балансування доходів та витрат держави, перевірка економічного обґрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Зведений фінансовий баланс держави – це система фінансових планів, що містить:

а) фінансові плани підприємств (баланс доходів і видатків) усіх форм власності;

б) кошториси господарських організацій, які повністю фінансуються за рахунок Державного бюджету;

в) єдиний кошторис доходів і витрат невиробничої сфери (освіта, охорона здоров’я та інше);

г) фінансові плани організацій, які займаються страхуванням;

ґ) Державний і місцеві бюджети.

За останні роки у складі доходів державного бюджету значне місце займають:

 податкові доходи:

податок на додану вартість – 26 % (план 2005 р.); податок на прибуток – 22 % (план 2005 р.); акцизний збір – 11 % (план 2005 р.);

неподаткові надходження: 27 % (план 2005 р.);

плата за надання державних послуг (консульські збори, за на- дання ліцензій, патентів, інших державних дозволів);

адміністративні збори і платежі; податкові та адміністративні штрафи; надходження від операцій із клієнтами; бюджетні трансферти;

доходи державних цільових фондів;

інші доходи.

5.4 Методи мобілізації грошових коштів у бюджеті

Головне матеріальне джерело доходів бюджету – національний дохід. Основними методами, які використовуються органами влади для перерозподілу національного доходу та утворення бюджетних доходів, є податки, державний кредит та емісія грошей.

Частка податків у доходах центрального бюджету різних країн складає близько 9/10. Податкові надходження в доходах регіонів України і місцевих бюджетів значно менші.

Метод державних позик держава використовує при бюджетних

дефіцитах, які передбачаються при складанні бюджету на наступний рік.

Збільшення обсягів операцій держави веде до зростання державного боргу. Державний борг тісно пов’язаний з податками. Його погашення, виплата за ним відсотків здійснюються значною мірою за рахунок податкових платежів або нових кредитних операцій.

За надзвичайних обставин, коли одержання податкових платежів, державних позик є утрудненим, держава здійснює емісію грошей, що в більшості випадків призводить до інфляційного процесу.

5.5 Бюджетно-податкова політика держави в сучасних умовах

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика – це заходи уряду щодо зміни державних витрат, оподаткування і стану державного бюджету, які направлені на забезпечення повної зайнятості й виробництво неінфляційного внутрішнього національного продукту. Розрізняють два напрями бюджетно-податкової політики – стимулюючу (фіскальну експансію) та стримуючу (фіскальну рестрикцію).

Стимулююча – у найближчій перспективі має на меті подолання циклічного спаду економіки і передбачає зростання державних витрат, зниження податків або комбінування цих заходів.

У довгостроковій перспективі політика зниження податків може

призвести до розширення передбачених чинників виробництва і зростання економічного потенціалу.

Мета стримуючої політики – обмеження циклічного зростання

економіки і зниження державних витрат, зростання податків або комбінування цих заходів.

У найближчій перспективі ці заходи дозволяють знизити інфляцію ціною безробіття та спаду виробництва. У більш тривалий період це може стати основою для спаду сукупної пропозиції механізму стагфляції.

Податкова політика має бути провідним стимулюючим чинником у стабілізації виробництва, забезпечити повне, якісне та своєчасне виконання доходів бюджетів всіх рівнів. Реалізація податкової політики здійснюється через систему законодавчих і нормативних актів.

До основних чинників, що впливають на формування доходів

Державного бюджету України, належать:

1) стан економічної кон’юнктури;

2) недосконалість податкового законодавства;

3) інституціоналізація тіньової економіки;

4) низька фінансова дисципліна усіх суб’єктів господарювання;

5) віртуальний перерозподіл власності;

6) наявність значних пільг в оподаткуванні;

7) криміналізація економічної діяльності;

8) низька конкурентоспроможність продукції;

9) нестабільність національної валюти;

10) інфляційні процеси.

6. ДЕРЖАВНІ ВИДАТКИ

6.1 Поняття та принципи організації державних видатків

Державні видатки визначаються соціально-економічною модел- лю, функціями та економічним станом держави. Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини щодо розподілу і ви- користання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави для фінансування загальнодержавних потреб соціаль- но-економічного розвитку.

Бюджетний кодекс України у ст. 2 «Визначення основних термінів» дає розмежування понять «видатки бюджету» і «витрати бюджету».

Видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру оплачених до бюджету сум. Витрати бюджету – видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Державні видатки – це грошові відносини, які виникають на кінцевій стадії розподільного процесу в зв’язку з використанням фондів фінансових ресурсів суб’єктів економічних відносин з метою фінансування основних витрат розширеного відтворення та задовільнення інших потреб.

Державні видатки здійснюються з різних фондів: як централізованих (бюджети різних рівнів, позабюджетні фонди), так і децентралізованих (фонди державних підприємств).

Видатки з фінансів підприємств мають два види: поточні, які забезпечують функціонування цих підприємств, та капітальні, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення і розширення основного капіталу. Щодо економічних результатів, державні видатки поділяються на продуктивні та непродуктивні. За характером потреб видатки поділяються на звичайні та надзвичайні. Державні видатки можна поділити на дві великі групи: видатки, обумовлені внутрішніми потребами, та видатки, пов’язані зі зовнішніми функціями держави.

6.2 Види державних видатків

Видаткова частина Державного бюджету поділена на дві частини: видатки загального та спеціального фондів.

Фінансування державних видатків – це плановий, цільовий, безповоротний і безоплатний відпуск грошових коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов’язань держави, що здійснюється на основі режиму економії при постійному контролі.

Основними суб’єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної і комунальної сфери власності.

Видатки бюджетів усіх рівнів поділяють на поточні та розвитку, або капітальні. Поточні – це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів соціального захисту населення.

Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансування ін- вестиційної та інноваційної діяльності, зокрема, фінансування капі- тальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінан- сування структурної перебудови галузей економіки, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Видатки на фінансування бюджетних інвестицій передбачаються відповідним бюджетом за умов включення їх до державної чи регіональної цільової програми або згідно з рішенням уряду чи органу ви- конавчої влади.

6.3 Класифікація видатків бюджету

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7