Курсовая работа: Валютне регулювання в Україні
Підсумовуючи все вище сказане відмітимо, що валютні
правовідносини представляють собою врегульовані нормами права комплексні
суспільні зв’язки, які мають особливий владно-майновий характер, що виникають в
процесі організованої державою фінансової діяльності з приводу утворення і
використання централізованих і децентралізованих фондів специфічних грошових засобів
– валютних фондів.[5][6]
Одним з найважливіших документів у цій сфері є Декрет
Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет)[6][7]. Він регулює операції з валютними
цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний законний засіб
розрахунків на території України, містить дефініції понять, якими оперує
валютне законодавство, встановлює загальні принципи валютного регулювання,
як-то: обов'язкове ліцензування при здійсненні валютних операцій, а також
обов'язкове декларування валютних коштів, функції державних органів та установ
кредитно-фінансового характеру при регулюванні та здійсненні валютних операцій,
права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, відповідальність за порушення
валютного законодавства тощо.
В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло
державних органів загальної та спеціальної компетенції.
В статті 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему
валютного регулювання і контролю» зазначені повноваження Національного банку
України і Кабінету міністрів України у сфері валютного регулювання.
Відповідно до статті 14 Декрету відбувається формування
Державного валютного фонду і місцевих валютних фондів.
Інші суб'єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання
валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному
ринку України, так і за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому
розпорядженні.
Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує
визначений Кабінетом Міністрів України ліміт зовнішнього державного боргу.
Кабінет Міністрів України спільно з Національним банком України складає
платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної і податкової політики
в частині, що стосується руху валютних цінностей. Крім того, він забезпечує
формування і розпоряджається Державним валютним фондом.
В сфері валютного регулювання широкими повноваженнями
наділений Національний банк України. На нього покладено здійснення валютної
політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України.
Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу і
визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті
банкам-нерезидентам. Національний банк наділений в межах, встановлених валютним
законодавством, нормотворчими повноваженнями в галузі здійснення операцій на
валютному ринку України; його акти є обов'язковими для всіх юридичних і
фізичних осіб і вступають в силу в строк, встановлений Національним банком.
До компетенції Національного банку належить накопичення,
зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної
валютної політики, встановлення способів визначення і використання валютних
(обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних
цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових)
одиницях. Національний банк контролює своєчасне надання звітів і документації
про валютні операції за встановленими ним єдиними формами і публікує звіти про
власні операції уповноважених банків.
Згідно з статтею 68 Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування також можуть мати
позабюджетні цільові валютні кошти, які перебувають на спеціальних рахунках в
банках.[7][8]
Політика валютного регулювання в Україні реалізується через
механізм валютних обмежень і валютного контролю.[8][9]
В даний час необхідність такого механізму диктується економічними причинами і
його суть полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або
регламентації операцій з валютою або валютними цінностями.
Законодавство України встановлює загальний дозвіл щодо
ведення валютних операцій, але накладає певні обмеження і забороняє вчиняти
певні дії. Будь-який суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з
усіма повноваженнями, що з цього випливають (володіння, користування,
розпорядження валютними цінностями). Певні обмеження встановлювалися «Порядком
використання іноземної валюти як засобу платежу на території України»[9][10],
які припинили свою дію у зв’язку з прийняттям нових «Правил використання
готівкової іноземної валюти на території України»[10][11].
Відповідно до даного нормативно-правового документу
встановлюється порядок використання готівкової іноземної валюти з власних поточних
рахунків юридичними особами - резидентами та розташованими на території України
представництвами юридичних осіб – нерезидентів, порядок використання на
території України готівкової валюти як засобу платежу або як застави, порядок
використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу у разі здійснення
торгівлі та надання послуг на транспортних засобах під час їх перебування за
кордоном, а також інші положення, які стосуються використання іноземної валюти
як платіжного засобу на території України.
Порівнюючи з попереднім «Порядком використання іноземної
валюти як засобу платежу на території України» одразу ж можна помітити певну
лібералізацію у забороні обігу і використання іноземних валют як платіжного
засобу в Україні, хоча говорити про відсутність обмежень ні в якому разі не
можна, оскільки актуальною в будь-який час залишається проблема вивозу і
тіньового обороту валюти в Україні.
Говорячи про зміни в законодавстві треба згадати про те, що
нормативи ввозу/вивозу валюти встановлювались «Порядком переміщення валюти
через митний кордон», проте з прийняттям «Інструкції про переміщення валюти
України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших
банківських документів і платіжних карток через митний кордон України»[11][12] даний порядок був скасований.
Дані нормативно-правові акти є джерелом (формою)
валютно-правових норм, які є найменшим структурним елементом галузі валютних
відносин. Хоч вони допускають певну диспозитивність для суб'єктів валютних
правовідносин, водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових
норм риси — державно-владний характер, імперативність і категоричність їх
приписів. Це прямо випливає з характеру валютної політики держави.
Правові норми, що визначають порядок здійснення валютних
операцій, виконують дві основні функції - регулюючу і контрольну. Регулююча
функція валютного законодавства зводиться у першу чергу, до визначення обсягу
прав і обов'язків осіб, що беруть участь у здійсненні валютних операцій.
Основною же метою валютного контролю є забезпечення дотримання валютного
законодавства при здійсненні валютних операцій
Правовідносини, що випливають з валютних операцій,
характеризуються особливим складом суб'єктів, їх правами і обов'язками, а також
об'єктом — валютними цінностями. Валютні відносини виникають з приводу
формування, розподілу, використання фондів валютних коштів (валютних фондів).
До системи валютних фондів України входять Державний валютний
фонд, республіканський валютний фонд, місцеві валютні фонди, що утворюються і
використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні
фонди юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб ( іноземні
громадяни та особи без громадянства).[12][13]
Серед них розрізняють державні централізовані та децентралізовані фонди, а
також фонди, які державі не належать.
Операції з іноземною валютою, що дозволяються законодавством
України
Законодавством встановлюється проведення поточних валютних
операцій і операцій з рухом капіталу, тобто експорт капіталу в іноземну
економіку та імпорт іноземного капіталу в Україну.
Купувати і продавати валюту на внутрішньому валютному ринку
України резиденти можуть тільки через уповноважені банки. Резиденти доручають
цим банкам продавати валюту на міжбанківському валютному ринку.
Уповноважені банки укладають угоди з купівлі-продажу
іноземної валюти від свого імені та за свій рахунок відповідно до нової
«Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків».[13][14]
Право уповноваженого банку вести відкриту валютну позицію (тобто позицію
валютного ризику) — це право укладати угоди купівлі-продажу безготівкової
іноземної валюти за гривні.
Розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку
визначається як різниця між сумою іноземної валюти, яку банк придбав за свій
рахунок, і сумою проданої ним валюти за цей же період. У випадках, коли
уповноважений банк здійснює операції з купівлі-продажу іноземної валюти за
гривні, Національний банк установлює для нього ліміт валютної позиції.
Поточні валютні операції здійснюються резидентами без
обмежень, крім випадків, передбачених законодавством. Безперешкодне ввезення
іноземної валюти в Україну можливе тоді, коли підприємці дотримуються митних
правил.[14][15]
Вивозити іноземну валюту з України понад установленого ліміту можливо лише при
одержанні довідки з уповноваженого банку.
Національний банк установлює порядок проведення валютних
операцій, що зв'язані з рухом капіталу, видає дозвіл на участь у капіталі
банків за кордоном, але, як правило, уповноваженим українським банкам, які
мають генеральну ліцензію. Окрему ліцензію Національний банк видає на відкриття
українськими резидентами рахунків у закордонних філіалах українських
уповноважених банків.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5 |