Курсовая работа: Стратегія управління валютними ризиками банку
На валютному ринку Національний банк
України проводив операції переважно з купівлі іноземної валюти для формування
золотовалютного резерву Національного банку України.
Проведення зазначеної політики дозволило уникнути зовнішніх
шоків та втримати інфляцію, незважаючи на динамічне зростання монетарних
агрегатів, зростання світових цін на енергоносії та негативні результати в
аграрному секторі. Номінальний обмінний курс гривні залишався ціновим якорем для
економіки та цільовим орієнтиром для проведення Національним банком України
грошово-кредитної політики [6, c. 50].
Така політика суттєво впливала на
зростання сальдо поточного рахунку платіжного балансу, а відтак і на збільшення
надходжень валюти в Україну.
Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютна
позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у
певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у тій
самій валюті: VP = АV – LV. Валютна позиція банку може
бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною
валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиція
називається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається з
сумою пасивів у тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції [23, c.
89]:
-
чиста довга валютна позиція (А V > LV)
– сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних
пасивів (показник валютної позиції має знак "плюс");
-
чиста коротка валютна позиція (А V < LV)
– сума зобов'язань перевищує суму активів у одній і тій самій
іноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком "мінус").
Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою
пасивів в тій самій іноземній валюті (А V = LV), то така
позиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такому
разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої
однаково позначається і на вартості активів, і на вартості пасивів, а це не
спричинить ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.
На валютну позицію банку впливають операції:
1)
купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти,
поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов'язання в
іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;
2)
одержання та сплата іноземної валюти у вигляді доходів, витрат і
нарахування відсоткових доходів і витрат;
3)
надходження коштів у іноземній валюті до статутного фонду;
4)
погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;
5)
купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних
цінностей за іноземну валюту;
6)
інші обмінні операції з іноземною валютою.
Не всі з цих операцій однаковою мірою можуть бути використані
для регулювання валютної позиції банку та її швидкого увідповіднення до
нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не
завжди проводяться з ініціативи банку.
Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить і
валютний, полягає в тому, що категорія ризиковості пов'язується передусім з
можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію
зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення
вартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Водночас точно визначити,
додатним чи від'ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінювання
фінансових інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже це
потребує точного прогнозу динаміки валютних курсів. Оскільки можливість точного
визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, індикатором
рівня валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості структури
та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.
Маючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибутки
чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу з огляду на закономірність:
довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення
курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження
курсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу.
Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники ринку можуть
"грати" на валютних курсах і отримувати прибутки спекулятивного
характеру. Такі прибутки супроводжуються підвищеним валютним ризиком. Що
більший ризик бере на себе учасник, то більший прибуток він може отримати від
"гри" на валютних курсах. Однак за несприятливих змін на валютному
ринку втрати, спричинені взятим валютним ризиком, також будуть суттєвими.
Обмеження рівня валютного ризику означає зменшення можливостей отримання і
прибутків, і збитків.
Важливим аспектом управління валютним ризиком є практика
централізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. У
загальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень
валютного ризику, який вони згодні прийняти для отримання прибутків. Однак для
тих суб'єктів господарської діяльності, фінансовий стан яких зачіпає інтереси
великої частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень
позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано встановленням
нормативів і певних вимог. До цієї категорії належать передусім комерційні
банки. Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає у наданні
послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов'язаний з необхідністю
проведення цих операцій. Банк є посередником між клієнтом і валютним ринком,
тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває
нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків
бажано утримуватися від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої
валютної позиції. Утім, досить часто банки все ж проводять такі операції,
використовуючи сприятливу кон'юнктуру валютного ринку для отримання додаткового
(спекулятивного) доходу.
Практика обмеження валютного ризику комерційних банків у
різних країнах відрізняється. Подекуди функцію управління валютними позиціями
комерційних банків виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимоги
щодо їх максимально допустимого розміру.
Наприклад, у Великий Британії розраховується норматив
достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою. В
інших країнах, наприклад у США, валютна позиція банків централізовано не
регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, встановлюючи
ліміти експозиції та валютного ризику для дилерів різних рангів. Водночас валютна
експозиція банку має бути оголошена на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про
рівень валютного ризику цієї кредитної установи. Оскільки американські банки не
виключають повністю валютного ризику, то для страхування створюється резерв на
покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8%
величини капіталу банку [23, c. 100].
В Україні діяльність комерційних банків на валютному ринку
регулює Національний банк України через ліцензування валютних операцій та
встановлення обов'язкових нормативів. Починаючи з 2002 року для контролю за
рівнем валютного ризику комерційних банків запроваджено норматив ризику
загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі норматив
для обмеження ризику загальної довгої валютної позиції і норматив для обмеження
ризику загальної короткої валютної позиції банку.
Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції
визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції за
всіма іноземними валютами в гривневому еквіваленті та регулятивного капіталу
банку. Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума
абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких відкритих
валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. Для
цього розраховують валютну позицію окремо за кожною іноземною валютою (щоденно)
і за спотовим курсом визначають її еквівалент у гривнях. Суму регулятивного
капіталу розраховують за балансом на початок минулого робочого дня, що передує
дню розрахунку нормативів. Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції
розраховується уповноваженим банком щоденно за формою № 540 "Звіт про
відкриті валютні позиції".
Всі нормативи ризику валютних позицій контролюються щоденно і
за кожний випадок порушення нормативів Національний банк України застосовує
штрафні санкції (зменшення нормативного значення відкритої валютної позиції,
письмове попередження, стягнення штрафів у розмірі неправомірно отриманого
прибутку, відкликання ліцензії на проведення валютних операцій). Менеджмент
банку має приділяти належну увагу контролю за дотриманням нормативів валютної
позиції. Якщо впродовж робочого дня величина відкритої валютної позиції може
відхилятися від установлених норм, наприкінці дня необхідно увідповіднити його
до чинних вимог.
Для запобігання можливості валютних спекуляцій комерційними
банками НБУ не лише контролює дотримання ними встановлених нормативів відкритої
валютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можуть
здійснювати власним коштом. Сукупний вплив обмежень і правил здійснення
валютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провести
операції з іноземною валютою власним коштом на міжбанківському ринку, банки
часто відмовляються від цього. Наприклад, виступаючи як покупець валюти, банк
зобов'язаний сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в
розмірі 1% суми (в гривнях), витраченої на купівлю валюти, що зазвичай
перевищує суму доходу від курсової різниці за зовнішньою та внутрішньою угодами
[4, c. 340].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 |
