Курсовая работа: Порядок складання, розгляду і затвердження Державного бюджету України

Бюджетна політика має особливо важливе значення як у досягненні загальних цілей ринкової трансформації, так і у вирішенні завдань подолання кризи та забезпеченні економічного зростання.

Які ж основні завдання бюджетної політики на сучасному етапі?

Це передусім нарощування бюджетного потенціалу, який би був в змозі здійснити державні видатки для відновлення економічного зростання, забезпечити фінансовими ресурсами ефективне функціонування економіки, сприяти зміцненню держави.

Необхідно намітити і здійснити заходи з упорядкування державних видатків та їх скорочення шляхом структурної перебудови виробництва, житлової й комунальної реформ, розвитку приватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державних гарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.

Слід розширити практику розміщення державних цінних паперів серед населення, вести лінію на забезпечення їх гарантійних переваг перед вкладеннями заощаджень в іноземну валюту.

Треба здійснювати довгострокову політику регулювання бюджетного дефіциту, відмовитися від його споживчого характеру з метою використання джерел фінансування бюджетного дефіциту в інвестиційних цілях. Законодавчо усунути можливість затвердження дефіцитних бюджетів органами місцевого самоврядування.

Варто домогтися реалізації принципу сильного і сталого державного бюджету. Подолати спроби окремих органів місцевого самоврядування стверджувати те, що адміністративно-територіальні утворення виступають перед центром як платники податків, тоді коли такими є лише юридичні й фізичні особи. Створити умови для зацікавленості місцевих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Актуальною є проблема бюджетних взаємовідносин.

Це проблема, розв'язання якої віками шукали багато народів і держав. Її відмінність полягає в тому, що в ній фокусуються усі загальнолюдські, державні, національні інтереси і трансформуються в систему координат грошових відносин. Кожна держава шукає і знаходить тут свої вирішення.

Так, механізм бюджетного федералізму у США формувався багато десятиріч у суперечливих умовах. І лише в останні десятиріччя складися стабільна система фінансової взаємодії федерального уряду, штатів і територій. Воднораз перенесення знайдених іншими країнами вирішень і інші умови може дати зовсім інші наслідки. Використовуючи багатий світовий досвід, нам треба знайти власне вирішення цього питання,

Бюджетний федералізм реалізується через єдину соціально-економічну і бюджетно-фінансову політику держави. Це дає в умовах самостійності, відносної автономії кожного бюджету поєднувати фіскальні, соціальні й економічні інтереси центру з інтересами адміністративно-територіальних утворень та органів місцевого самоврядування.

Законодавче закріплення бюджетної самостійності кожного рівня влади має поставити перепону в прийнятті необґрунтованих рішень як із боку центральної виконавчої влади, так і з боку місцевих органів управління.

Єдність бюджетної системи забезпечується не лише єдиною правовою базою, а й одноманітністю самого бюджетного процесу: використанням єдиної бюджетної класифікації, єдністю форм бюджетної документації, поданням необхідної статистичної і бюджетної інформації з одного рівня на інший для складання зведеного бюджету.

Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що жодній із них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосовувалася їх комбінація.

Наші законодавці при формуванні чинної податкової системи не мали чітко сформульованих принципів розмежування доходів між бюджетами рівнів. У результаті незрозумілими є причини, що зумовлюють віднесення податків, зборів та Інших обов'язкових платежів до тієї чи іншої групи.

Водночас було б помилковим зосереджувати увагу лише на механізмах закріплення дохідних джерел між державним і регіональними бюджетами. Першим важливим кроком в удосконаленні системи бюджетних відносин має бути закріплення відповідальності за фінансування різних видів державних витрат і формування нормальних взаємовідносин із виконання видаткової частини бюджету.

При закріпленні бюджетних повноважень між рівнями системи основне питання полягає в тім, влада якого рівня повинна забезпечувати виконання різного роду державних функцій із фінансування видатків і надання послуг.

Відсутність системи оцінок потреби бюджетних видатків на регіональному рівні створює протиріччя між різними владними рівнями при обговоренні бюджетних проблем.

Перебудова бюджетної системи стосується не лише взаємовідносин між державним та регіональними бюджетами, а й відносин бюджетів вищестоящого рівня до бюджетів нижчого рівня.

Кошти місцевих бюджетів — основа фінансової бази органів місцевого самоврядування. Однак у більшості випадків вони не можуть забезпечити ефективного впливу цих органів на соціально-економічні процеси.

Створення механізму розвитку міжбюджетних відносин на регіональному рівні — досить серйозне питання, воно сприятиме виходу з тієї кризи, яка є сьогодні. Воднораз система міжбюджетних відносин при всій її важливості — лише частина загальної проблеми самостійності органів влади відповідного рівня. При найдосконаліших формах міжбюджетних відносин неможливо розв'язати проблему достатку фінансових ресурсів без поліпшення стану економіки.

З метою удосконалення міжбюджетних відносин необхідно було б:

— вирішити завдання раціонального розмежування видатків і доходів між ланками бюджетної системи;

— зберегти раніше чинний принцип зацікавленості центральних і місцевих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів, тобто зробити їх регулюючими;

— підвищити рівень власних доходів бюджетів адміністративно-територіальних утворень;

— усунути штучну дефіцитність територіальних бюджетів шляхом покриття її за допомогою бюджетного регулювання;

— привести законодавство у відповідність із наявними джерелами фінансування.

Однією з проблем у бюджетній сфері залишається питання державних видатків. У нас недостатньо зроблено змін щодо змісту, спрямування бюджетних видатків, методології їх планування і фінансування.

У своїй більшості видатки механічно перенесені зі старої бюджетної системи в нинішнє життя. Тим часом відбулися істотні зміни в галузі демократизації управління.

Так, відбуваються значні зміни в освітній сфері. Нині вже поряд із державними установами з'явилося багато приватних установ і закладів. Водночас планування бюджетних видатків відбувається так, буцімто цього не сталося.

Останнім часом намітилася тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, що перерозподіляються через бюджетну систему. Але в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що за допомогою бюджету здійснюється регулювання таких економічних процесів, яких не можна досягти іншими методами, в тому числі й чисто ринковими.

За нинішніми розрахунками, доходи зведеного бюджету та Пенсійного фонду на 1998 р. оціночно становитимуть 38,8% валового внутрішнього продукту. Порівняно з 1996 р. частка доходів у валовому внутрішньому продукті зменшилася на 7 процентних пунктів.

Співвідношення обсягу бюджету і валового внутрішнього продукту — важлива економічна проблема. З розвитком ринкових відносин цей показник матиме тенденцію до зростання. Це зумовлено підвищенням ролі держави в розподільчих процесах. Проблема в пошуку розумних форм і методів цього перерозподілу.

Якщо порівняти із зарубіжними країнами, то можна назвати такі показники рівня урядових витрат до валового внутрішнього продукту (1996 р.): Австрія — 51,7%, Бельгія - 54,3%, Франція — 54,5%, Італія - 52,9%, Німеччина — 49%, Швеція — 64,7% ("The economist", 20 вересня 1997 р.).

Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави твердити, що в наступні роки через бюджет (без Пенсійного фонду) має перерозподілятися не менш як 30% валового внутрішнього продукту. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлюється соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей народного господарства.[1.2. ст.1-14 ]

ВИСНОВКИ

Одним із головних напрямів державної політики, який визначив Кабінет Міністрів України у Програмі своєї діяльності "Послідовність. Ефективність. Відповідальність" є підвищення ефективності державних фінансів.        

З метою забезпечення виконання цього напряму державної політики та посилення впливу бюджетної політики на соціально-економічний розвиток України уряд здійснює ряд заходів, спрямованих на підвищення рівня збалансованості і прозорості бюджету, ефективності витрачання бюджетних коштів, забезпечення якісного виконання бюджетів усіх рівнів, здійснення дієвого фінансового контролю з боку держави.

Одним з ключових завдань Уряду та Верховної Ради є прийняття найближчим часом низки нормативно-законодавчих актів, які б забезпечували реформування бюджетної, податкової системи, спрямоване на стимулювання соціально-економічного розвитку держави. Однією з основних передумов соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, юридичних осіб та домашніх господарств.

Необхідно вживати заходів щодо зниження частки державного споживання у структурі ВВП, зменшення податкового навантаження, посилення захисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування. Результативність бюджетної політики має визначатися, не лише виконанням запланованих показників за доходами і видатками, а й конкретними досягненнями у соціальній сфері та економіці в цілому.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9